Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Розділ 35.

- Ой-ой, - верещу і тут же обхоплюю Аарона за шию, - боюся-боюся. - Поводжуся як маленька дитина, але по-іншому зараз не можу. Я спробувала сісти на коня, який тут же показав свій характер, і я полетіла вниз. Добре, що хоч Аарон встиг мене підхопити.

- Не роби різких рухів, - Бакер каже це тоном якогось учителя, - спочатку погладь по гриві. Дай до себе звикнути. Покажи, що тебе не потрібно боятися.

Підтискаю губи. Це він так завуальовано натякає, що я все хочу взяти нахрапом? А потрібно повільно й акуратно?

Спочатку я страшенно боюся, але потім Аарон бере мою долоню у свою, і ми разом починаємо гладити коня. Я вся тремчу, будь-якої миті готова відстрибнути. Але з кожною секундою впевненість Аарона все більше і більше передається і мені. Після я годую конячку овочами. Спочатку вона насторожено до мене ставиться, а потім починає ніби довіряти. Коли я знову роблю спробу її осідлати, то вона більше не брикає. Дозволяє сісти верхи. Але я все одно трохи нервую. А що, якщо вона побіжить? Що, якщо я не втримаюся в сідлі? Але Аарон тут же розвіює всі мої сумніви. Він сам веде коня по колу. Міцно утримує його. Я ж через кілька секунд перестаю так сильно стискати ноги. Розумію, що Бакер не дозволить, щоб мене образили.

Після прогулянки на конях ми знову опиняємося в машині. Мені складно контролювати свої емоції. Бакер мені все більше і більше подобається з кожною секундою.

- А ми скоро повернемося в наше місто? - Дивлюся на Аарона, коли ми виїжджаємо на головну трасу.

- Так швидко набридло гостювати в мого брата?

- Ні, я просто переживаю за тата і хочу переконатися, що з ним усе гаразд, - кажу чисту правду. Я і справді турбуюся про батька. Щоб не було, він найрідніша моя людина.

- Скоро повернемося, на кілька днів, - Аарон каже це спокійно. От тільки в мене серце починає калатати як ненормальне. Тисяча й одне запитання знову починають водити хороводи в моїй голові.

- Чому тільки на кілька? - Нетямуще плескаю віями. Нам знову потрібно буде бігти?

- Бо опісля в нас квитки на літак.

Хоровод у голові починає набирати швидкість. Ще трохи та запитання почнуть сипатися з такою швидкістю, що Аарон не встигатиме відбивати.

- Ми знову тікаємо? - Господи, ну чому він не може просто все пояснити так, щоб я не божеволіла і не довбала його всіма цими запитаннями? Невже так складно давати розгорнуті відповіді?

- Сподобалося бути на втіках? - З кривою посмішкою уточнює Бакер, а я стискаю зуби й нагадую собі, що не можна зриватися. Я маю бути милою. Маю вміти вести діалог, а не скочуватися до невгамовної істерички. Я ж уже доросла. Заміжня навіть.

- Я просто хочу зрозуміти куди та чому ми летимо, - молодець, Ташо, ось таким спокійним голосом і продовжуй далі вести діалог. У тебе все вийде.

- Дізнаєшся подробиці, коли я вважатиму це за потрібне.

Ррррррррррррр. Впиваюся нігтями в шкіру долонь. Ну от як тут залишатися милою, коли він ось так жорстко провокує?

Але те, що відбувається далі, повністю збиває мій настрій докопатися до суті й влаштувати скандал через те, що мене тут не поважають. Ми звертаємо зовсім у незнайомий для мене поворот. Я точно запам'ятала, що дорога до будинку Єви й Кейна веде прямо, а ми чомусь звернули ліворуч.

- Куди ми їдемо? - Забуваю про квитки та літак, тут питання важливіше намалювалося.

Бакер лише хитає головою і з сарказмом посміхається.

- Скільки запитань на хвилину ти генеруєш? - Знущально цікавиться.

- Багато!

- Хочу показати тобі одне місце, - раптом без жодного сарказму вимовляє, - упевнений, що тобі сподобається.

Що за місце? Господи, що він ще задумав? Веду діалог сама з собою, але вголос нічого не вимовляю. 

За п'ять хвилин мій рот відкривається, бо перед очима відкривається нереально красива картина. Озеро. Вода в ньому наче кришталево блакитна. Навколо жодної душі. Одна незаймана природа. Господи, як же красиво. Я нічого подібного раніше не бачила.

- Це завжди було моє улюблене місце. Я часто проводив тут час. Захотілося тобі показати.

- Як же красиво, - вимовляю тихо, але впевнена, що Аарон мене чує.

Аарон подає мені руку та допомагає вийти з машини. Емоції знову мене захоплюють. Я хочу пізнавати цього чоловіка більше. Сильніше. Він для мене як справжнісінька загадка, яку хочеться розгадати.

- Я часто сюди приїжджав у дитинстві, - Аарон іде вперед і веде мене за собою, - мені завжди подобалося думати в тиші. Сюди рідко приїжджають люди.

Я озираюся на всі боки. Те, що про це місце знає мало людей, помітно не замиленим оком. Тут чисто. Нічого не засмічено та не зіпсовано. Отже, нога людини ступала тут дуже рідко. Все так, як задумала природа.

Ми спускаємось до води. Вітерець приємно торкається шкіри. Розвіває волосся.

- Хочеш скупатися? - Аарон розвертається і дивиться на мене. Я на мить гублюся.

- У мене немає з собою купальника... - Розгублено вимовляю у відповідь. Я страшенно хочу покупатися. Вода така прозора.

- Тут немає нікого, крім нас, а мене соромитися не потрібно. - З цими словами Бакер стягує з себе футболку.

Я ж оглядаюся на всі боки вкотре, а потім вирішую, що гори воно все синім полум'ям. Я хочу скупатися. Хочу зробити це саме з Аароном і начхати на все.

Починаю позбавлятися одягу. Спочатку думаю, що можна залишити спідню білизну, але коли Бакер знімає з себе навіть боксери, вирішую що не буду сором'язливою. Тому позбавляюся трусиків і бюстгальтера.

Вода спочатку здається трохи прохолодною, але я вирішую заходити не потроху у воду, а з розбігу забігаю і відразу ж пірнаю. Іду під воду. Приємна прохолода огортає все тіло. Жмурюся та активно працюю руками. Коли виринаю, то не можу знайти Аарона поглядом. Озираюся на всі боки, але його ніде немає. Коли вже встигаю запанікувати, то Бакер виринає прямо біля мене, а я голосно верещу від несподіванки.

- Ти мене злякав, - відразу бризкаю на нього водою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍