Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

— Гратиму я, а ти будеш моєю слухачкою. Єдиною, — серйозно відповідає. 

Я киваю в знак згоди. 

— Спробую зіграти для тебе дещо з мелодій Людовіко Ейнауді, — каже Кирило.

Впевнено торкається пальцями клавіш. Легко проводить по всій основі. У мене мурашки по тілу. Відчуття ніби він торкається не клавіш, а мене. Я тону в його музиці, вона проникає глибоко всередину і осідає в серці. Це одночасно як хвороба і вакцина, від неї треба лікуватися і вона зцілює. 

— Я не грав дуже давно. На концерт в консерваторії не годиться, але все ж дещо ще пам'ятаю,  — продовжує Кирило. Бачу, що йому складно про це говорити, але він намагається. 

— Я не знаю хто такий Людовіко Ейнауді і не можу дати тобі професійну оцінку твоєї гри, але це було найкраще, що я чула. Певне тому, що грали лише для мене, — відповідаю. — А ще мені шалено хочеться тебе поцілувати і пошвидше піднятися в твою кімнату. Це не занадто відверте прохання?

— Не занадто, — усміхається Кирило. — Я люблю твою прямоту і ми зробимо все як ти скажеш, але є ще дещо, що я маю зробити.

— Ти заставляєш мене червоніти, — награно ображаюся.

Кирило раптом встає на одне коліно, бере мої обидві руки в свої долоні, по черзі цілує. 

— Лео, виходь за мене заміж, — пропонує хлопець. Без обручки, тому підозрюю, що цей вчинок викликаний більше емоціями, аніж обдуманий наперед. — Я знаю, що це дуже швидко. Але я відчуваю, що все, що між нами — це правильно. Ти можеш не поспішати з відповіддю. Я зачекаю, скільки потрібно.