Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

33

- Коли він приїде, я вийду з номера! Пройдуся, поки ви тут будете розмовляти! І дивись мені, подруго! Алекс схоже кобель тертий! Він наплете тобі всякого, щоб ти його пробачила! Не вір жодному його слову! Ти пів години тому взагалі його бачити не хотіла! А почувши його голос уже й адресу дала!"-застерігала її подруга.

- У мене не було виходу. Не хвилюйся. Прощати я його не збираюся і крапка. Попереджу його тільки що б він не смів більше з'являтися. Не смів дзвонити і тим більше приходити до мене додому. Що б навіть дорогами якими я ходжу не ходив!

-Я б дуже хотіла подивитися на це! Але за всіма правилами ви маєте переговорити наодинці!

Анжеліка була налаштована досить рішуче. І Каті сподобався її настрій. Вона боялася, що Анжеліка може дати слабинку і пробачити Алекса. Адже подруга так довго перебувала в рожевих окулярах, що вони просто могли врости в неї.

Не минуло й години, як у номер постукали.

-Це він! Я виходжу! Будь сильною, Анжеліко, - і Катя попрямувала до дверей.

Вона мала рацію, це Алекс. Чоловік навіть не глянув на Катерину, а відсунувши її ближче до виходу кинувся до Анжеліки. Катя ж своєю чергою, кинула на Алекса такий погляд, що якби він матеріалізувався, то спопелив би все навколо. Анжеліка так і стояла не ворухнувшись біля вікна спиною до нього. Катя вийшла. У повітрі повисло мовчання. Алекс не наважувався першим заговорити.  Мовчання було настільки довгим, що напругу від нього, здавалося, було видно в повітрі. Вона ніби відчувалася густим чорним туманом. Анжеліка так і не глянувши на Алекса, відійшла від вікна і присіла в крісло. Нарешті вона заговорила:

- Як піца і солодка вата? Смачно було? Діти залишилися задоволені вихідними, проведеними з татком? Зовсім забула! Погодка в Еміратах напевно сонячна? Подарунки всій родині привіз? -Анжеліка подивилася на Алекса запитуючим, суворим поглядом.

-Анжеліка! - Алекс підійшов до її крісла і впав перед нею на коліна.

-Відійди від мене, клоун!

 Образа на Алекса в Анжеліки була настільки велика, що та навіть не обирала виразу. Принаймні вона була задоволена тим, як тримається при ньому.

Безумовно, Алексу не сподобалося, як звернулася до нього Анжеліка. Але в даний момент він був готовий витерпіти все, аби вона вислухала його. Він на кілька кроків на колінах напівсухо відповз від неї.

-Останнє прохання, Анжеліка. На згадку про те, що між нами було. Ти можеш не говорити мені більше ні слова. Ти вислухай мене. А далі тобі вирішувати що з нами буде!" - винувато вмовляв її Алекс.

  З легкою посмішкою на обличчі, даючи зрозуміти Алексу, що нічого в нього не вийде, що б той їй не говорив, вона дозволила йому висловитися.

-Коли народилася моя донька Марія, то рівно через рік ми дізналися, що в моєї дружини, її матері, стрімко розвивається одне з найскладніших і неоперабельних онкозахворювань. Лікарі не давали жодних надій. Тоді я дуже подружився з Едуардом, він перейнявся моєю історією, але навіть він не зміг допомогти моїй покійній дружині перемогти рак. Моя дружина згоріла стрімко, за три місяці. Рак мозку. Тиха й підступна хвороба. Я залишився один із півторарічною донькою на руках. Моя сестра практично оселилася у мене, щоб допомогти виховувати мою дочку. У той час я був дуже зайнятий по роботі. Я якраз відкрив свою ювелірну майстерню, щоб хоч якось відволіктися і заробити. У мене не було можливості приділяти дитині достатньо уваги. Оскільки у моєї сестри також зростали сини, лише на кілька років старші за мою доньку, моя сестра наважилася забрати до себе Марію. Я часто відвідую її і проводжу з нею достатньо часу. З хлопчиками сестри, Марії там не нудно.

Вона абсолютно нічим не обділена і щаслива. Моя сестра дає їй відсутнє материнське тепло і любов. Жінка, яка була зі мною на майдані, - це моя сестра з одним із її синів, і дочка Марія. З ними мене побачила і Катерина. Я так само не встиг їй пояснити все. Єдине в чому я тобі набрехав так це про поїздку! Анжеліка! Я мав провести ці свята з моєю донькою! Я не знав що сказати тобі чому я не буду з тобою в цей новий рік!

Алекс почав порпатися в гаманці і щось дістав із нього.

-Смотри... Печатки в паспорті немає! А ось свідоцтво про смерть дружини!

-Це зайве! - сказала йому Анжеліка, навіть не глянувши на документи. Вислухавши його, Анжеліка не могла знайти слів, щоб щось відповісти йому. Але дещо вона все-таки запитала.

-Чому ти відразу не розповів мені про все? Алекс, - все ще не вірячи своїм вухам, запитала Анжеліка.

 Стоячи навколішки перед Анжелікою, Алекс наважився підсунутися до неї, обійняв її і поклав голову на коліна до Анжеліки.

-Анжеліка! Мила моя, ти юна, нічим не обтяжена, закохана дівчина! Я не міг передбачити твоєї реакції на те, що в мене є донька! Знаючи твій запальний характер, я весь час думав, а чи захочеш ти мати щось спільне з чоловіком, старшим за тебе на п'ятнадцять років, та ще й із дитиною від минулого шлюбу! -він міцно притулився до її ніг і став цілувати її руки.

- Тільки тепер я зрозумів, яку помилку я зробив, не сказавши тобі правди відразу. На які страждання я мимоволі прирік тебе через своє елементарне боягузтво!

-Одному богу відомо, що пережила я за ці дні....

Анжеліка опустила очі, наповнені сльозами. Вона зрозумів, що всі істерики і ревнощі без приводу, що траплялися раніше, були всього лише підказками її інтуїції. Анжеліка відчувала ,що в їхніх стосунках з Алексом десь криється обман. Але так просто виявити його вона не могла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍