Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

Засідання тривало з 11-ї ранку до 19-ї вечора без перерв на обід, хоча на якомусь етапі офіціанти подали бутерброди і напої. На порядку денному виступ Брюханова стояв третім. Він говорив приблизно 15 хвилин, пояснюючи, що, на його думку, сталося на станції 26 квітня. Горбачов поставив Брюханову всього одне питання: чи знав він, що сталося 1979 року на американській станції Трі-Майл-Айленд? Той відповів, що знав. Більше ніхто питань до Брюханова не мав. Як вважали присутні, вони знають, що сталося і яка в цьому роль Брюханова. Колишній директор ЧАЕС виступав там козлом відпущення.

Після своєї доповіді Брюханов сів на місце і вислухав інші виступи, які тривали ще кілька годин. Наприкінці розгляду Горбачов зачитав підготовлений проект резолюції, в якій пропонувалося виключити Віктора Брюханова з Комуністичної партії. Політбюро проголосувало одноголосно. Брюханову, який раніше вже брав участь у засіданнях ЦК КПУ, керованих лідером республіки Володимиром Щербицьким, манера Горбачова здалася досить слабовільною. Згодом він назве Генерального секретаря ганчіркою — цей епітет щодо самого Брюханова часто застосовували його колеги і підлеглі. Та, зрештою, він відчув полегшення від того, що ніхто на засіданні Політбюро не намагався його принизити, як це часто ставалося в керівних партійних кабінетах ще за часів його роботи директором, де партійні секретарі, вимагаючи виконання планів, погрожували «підвісити директора за причандали».

Ніхто нічого подібного Брюханову не сказав, але ЗМІ зробили його основним винуватцем аварії. Головна інформаційна телевізійна програма «Время» на всю країну оголосила про виключення Віктора Брюханова з Комуністичної партії. Кожен розумів — ішлося про відкриття кримінального провадження, унаслідок якого колишній директор опиниться за ґратами. Такими були неписані правила радянського правосуддя — за виключенням з партії неодмінно слідувало позбавлення волі. У далекому Ташкенті, рідному місті Віктора Брюханова, його брат намагався не дозволити старенькій матері подивитися телевізор, однак про ситуацію їй розповіли сусіди. Мати Віктора Брюханова померла від серцевого нападу.

І якщо зовні здавалося, що для Юхима Славського і президента Академії наук СРСР Анатолія Александрова відтепер усе закінчилося добре, за зачиненими дверима Політбюро ситуація була іншою. «У пам’яті закарбувалося стійке відчуття загальної зніяковілості: ніхто не знав, як діяти, — згадував Олександр Яковлєв, головний радник Горбачов і «архітектор» перебудови. — Люди, відповідальні за цю галузь — міністр Славський і президент Академії наук СРСР Александров, — говорили щось незбагненне. На якомусь етапі між ними відбувся кумедний діалог: “Юхиме, ти пам’ятаєш, скільки рентген ми отримали на Новій Землі? І нічого не сталося — ми живі”. “Звичайно, пам’ятаю. Але тоді ми мали по літру водки на кожного”». Учені обговорювали свої подвиги на архіпелазі Нова Земля, який з 1954 року слугував радянським ядерним полігоном.

Двоє літніх керівників обмінювалися приємними спогадами — Горбачов же вимагав відповіді на просте питання: чи надійний усе-таки реактор?. Відповіді, яка мала вирішальне значення і з огляду на майбутнє радянської ядерної промисловості, і з огляду на особисті плани Генерального секретаря щодо своїх реформ. Якщо б реактори РБМК — а всього, не рахуючи зруйнованого на ЧАЕС, у Союзі їх нараховувалося 12 одиниць, — зняли з експлуатації, тоді б довелося тимчасово зупинити економічні реформи, про які мріяв Горбачов, і почати пошук альтернативних джерел енергії. Державна казна вже практично спорожніла. Де брати фінансові ресурси для покриття збитків, завданих Чорнобильською катастрофою? Не говорячи вже про зняття з експлуатації інших реакторів РБМК, на які припадало 40% від усієї електроенергії, виробленої атомними електростанціями в СРСР. Ніхто, включаючи самого Горбачова, не знав, у скільки обійдеться комплексна ліквідація наслідків аварії. Через кілька десятиліть білоруські економісти оцінять загальну суму лише для їхньої республіки у 235 мільярдів доларів США, або 32 річні бюджети Білоруської PCP станом на 1985 рік.

Як би там не було, Горбачов наполягав на відповіді. Він хотів почути міркування вчених-ядерників з міністерства та НДІ Славського, але ті або мовчали, або ухилялися від відповідей. Урешті-решт, Горбачов сам відповів на своє питання: «Персонал несе відповідальність за факт аварії, однак масштаби інциденту зумовлені фізикою реактора». Він поцікавився у колег Славського, чи можна продовжувати виробництво та експлуатацію реакторів РБМК. Заступник Славського Олександр Мешков відповів ствердно: «Можна, якщо беззаперечно дотримуватися інструкцій». Михайла Горбачова це не задовольнило. «Ви дивуєте мене, — сказав Генсек Мешкову. — З огляду на все, що наразі зібрано про Чорнобиль, висновок один — реактор необхідно забракувати. Він небезпечний. Та ви продовжуєте відстоювати честь свого мундира». Мешков випалив: «Ні, я відстоюю ядерну енергетику». Відповідь Горбачова була миттєвою: «А чиї інтереси більш пріоритетні? Відповідь на це питання ми й зобов’язані знайти. Це те, чого вимагають від нас мільйони людей тут і за кордоном».

Прочитавши доповідь про причини аварії, Горбачов продовжив тиск на міністерство Славського. «Але Мешков і досі звинувачує в усьому відповідальний персонал. Це все, про що змусила задуматися вас катастрофа? Якщо ми погодимося з вами, що далі? Продовжити, ніби нічого не сталося? Усім все зрозуміло, і тільки Мешков проти? Якщо так, можливо, нам краще попрощатися з Мешковим». Кожен знав — насправді ця критика стосувалася Славського, який спробував заступитися і за себе, і за свого заступника. «Природа вибуху антропогенна. — сказав він Політбюро. — Реактор прекрасний, з достатніми терміном експлуатації. Та чим займалися вони? Зрештою, випробування проводилося інженером, який не мав на це жодного права».

Геннадій Шашарін, заступник міністра енергетики з питань експлуатації АЕС, захищав честь власного мундира, радо перекладаючи якомога більше вини на конструкторів. Він заявив Політбюро: «Фізика реактора визначала масштаби аварії. Людей не проінформували, що за подібних умов реактор може розганятися». За мить він додав: «За аварію відповідає персонал, проте я погоджуюся, що її масштаби зумовлені фізикою реактора». Шашарін висловився за закриття всіх функціонуючих реакторів РБМК, оскільки не міг гарантувати їхню безпечність. Утім, до подібного повороту подій, хоч і розуміючи, що з реакторами РБМК працювати не можна, був не готовий уже Горбачов. «Заява Шашаріна — щодо зупинки всіх атомних електростанцій — просто несерйозна», — промовив Генсек. Він намагався знайти компроміс, який би дозволив уникнути зупинки і зняття реакторів з експлуатації, водночас зробивши їх більш перевіреними. «Оболонка?» — звернувся Горбачов до присутніх, маючи на увазі бетонну ємність навколо реактора, — обов’язковий елемент безпеки на всіх американських реакторах, якого водночас не встановлювали в Чорнобилі. Однак будівництво подібних оболонок-контейнерів вважалося досить недешевою справою, чого не міг собі дозволити радянський бюджет. Горбачов усе чудово розумів, і, ймовірно, саме з огляду на це він миттєво перебив свою ж пропозицію: «Хоча вони говорять, що