Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Розділ 36

Сон вперто не приходив. У відчаї я почала сама собі наказувати: "Ананіє, заспокійся! Тобі потрібен відпочинок. Припини накручувати себе безпідставними тривогами. З Емрé все буде добре, я в це вірю."

Але, на жаль, жодні самопереконання не допомагали.

Не витримавши, я знову підійшла до кришталевої кулі. І ледь не скрикнула. Чомусь вона стала абсолютно тьмяною і неприродно холодною. З одного боку – натуральний камінь завжди має бути холодним на дотик. Але ж мій улюблений опал! Він завжди сяяв веселковими переливами, а зараз нагадував звичайний, дешевий пластиковий фальсифікат. Моя куля немов жевріла, а не жила повноцінним магічним життям.

"Можливо, вся справа в тому, що я вже майже два тижні нею не користувалася і зовсім занедбала свій чарівний світ. Адже це ж мій СВІТ!

Мій!" - промайнуло в голові з докором.

Я обережно взяла її в руки, немов маленьке, беззахисне життя, і міцно обійняла долонями. Лягла в ліжко і почала уважно розглядати свою магічну сферу – безцінний дарунок матері. Малесенькі іскринки ледь вловлювали світло вечірньої лампи. Але диво сталося. У моїх руках куля поступово наповнювалася теплом і яскравим сяйвом, а я заспокоювалася, як у безтурботному дитинстві, і нарешті заснула…

Моє місто поринуло у багряну осінь. Проте лише декілька дерев нагадували про справжню пору року, адже м’який клімат і рясне сонце продовжували насичувати пальми та інші екзотичні рослини своєю життєдайною енергією. Двері до розкішного палацу були широко відчинені, але ніде не було видно слуг. Навіть охорони не було на звичному місці. Наче всі кудись раптово зникли. Але куди?

Що ж трапилося за моєї відсутності? Немає навіть нікого, хто б міг розповісти мені останні новини…

Я повільно зайшла до просторого тронного залу. У ньому відчувалася чиясь невидима присутність. Навіть повітря в цьому величному приміщенні змінилося, наче стало більш пряним і водночас трохи задушливим. І це при тому, що двері палацу відчинені навстіж, а надворі немає палючого сонця, а лише легка і свіжа прохолода. Мої кроки відлунювали у порожнечі, відбиваючись від холодних стін, і гулко віддавалися аж до самих дверей. Стало остаточно зрозуміло: у палаці нікого немає. Він абсолютно порожній.

Не зупиняючись, я пройшлася вглиб і звернула в бік свого особистого кабінету. Двері також були відчинені навстіж, але всередині панував повний хаос. Скрізь валялися розкидані документи, зірвані печатки, пошматовані угоди. На столі стояв розкритий сувій з останнім договором щодо нашої коаліції у протистоянні проти єгиптян. Згори і знизу, щоб зафіксувати його у відкритому вигляді, на краї сувою були покладені масивні підсвічники. Я швидко пробіглася очима по тексту, але не побачила внизу підпису Шаруккіна. Дивно, я точно пам'ятаю, що він був. Тепер його не було, а на місці підпису виднілася лише порожня пляма. Мій підпис та підпис Емрé були обведені червоним чорнилом. Залишалося лише здогадуватися, кому і для чого знадобилася ця дивна витівка.

Раптом за моєю спиною хтось із гуркотом зачинив двері. Я здригнулася від несподіванки і зиркнула вниз. Біля моїх ніг чітко виднілася чиясь зловісна тінь. Хтось стояв позаду мене, але не видавав жодного звуку.

Моторошні відчуття пробіглися по всьому тілу. Зі шкіри виступили холодні мурашки. Повільно, наче у сповільненій зйомці, я почала повертатися і від жаху завмерла на місці.

Переді мною стояв Шаруккін.

Погляд важкий, пронизливий, на губах застигла єхидна, зловісна усмішка.

Чомусь саме цей чоловік міг викликати в мене найбільш неприємні відчуття і нищівний страх… Навіть уві сні.

"Точно! Це все лише жахливий сон! Маячня! Потрібно мерщій прокидатися!" - промайнуло в голові.

—Ти несправжній! Ти — лише частина мого кошмару! Це все — тільки сон! - вигукнула я, намагаючись переконати не тільки Шаруккіна, а й саму себе.

У відповідь він лише ширше усміхнувся і хижо блиснув очима:

—Ананіє, ти в цьому впевнена? — заклав руки на грудях, прийняв розслаблену, нахабну позу, ледь відкинувши назад плечі, і вальяжно рушив у мій бік.

Потрібно мерщій прокидатися.

 Я судорожно намагалася зімкнути руки в кулаки, надіючись, що в цей час у моїх руках з'явиться кришталева куля і я зможу прокинутися. Але, на жаль, нічого такого не відбувалося. Лише кістки безпорадно хруснули на кистях рук. Мене почала охоплювати справжня паніка. Я відверто нервувала і тремтіла всім тілом.

—Не наближайся до мене! — вигукнула я, витягнувши тремтячу руку вперед, і при цьому намагалася виглядати якомога переконливіше.

Але щось не надто виходило. Шаруккін, наче навмисно граючись зі мною, лише скорчив милу, трохи глузливо-трагічну гримасу і наблизився впритул, наче хижий звір до своєї безпорадної жертви.

—Що тобі потрібно від мене, Шаруккіне? — не витримала наростаючої напруги і здалася, відчуваючи, як голос починає тремтіти.

—Тебе…, — промовив він тихо, з ледь помітною еротичною хрипотою в голосі, і зухвало прикусив нижню губу, пильно спостерігаючи за моєю реакцією. Шаруккін глибоко вдихнув, наче намагався ввібрати в себе частину моєї аури, і від неприхованого задоволення примружив очі. — Я вже ледь стримую себе в очікуванні тебе, моя Ананіє.

Ось вона – відверта відповідь, якої я так старанно уникала і водночас боялася почути. Таємна змова серця, що вирвалася назовні. Найбільше на світі я не хотіла почути саме цих слів з його вуст.

—Ні! Цьому ніколи не статися! Геть з мого палацу! — від переповнюючого гніву, люті та панічного страху, які дикою сумішшю вирували в моєму серці, я перестала себе контролювати і зірвалася на крик. Проте Шаруккін лише запитально підняв брову, і з награною цікавістю схилив голову набік, підперши підборіддя рукою. Він явно знущався з мене, дивлячись наче на дешеву виставу-імпровізацію, фінал якої йому заздалегідь відомий…

Візуалізація: 

Емре та Шаруккін, на жаль ШІ не зміг показати коротку зачіску та ніжний погляд Емре.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍