Читати книгу - "Olya_#1"

226
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 146
Перейти на сторінку:
дівчина в дуже красивій в’язаній вузькій сірій сукні й високих червоних чобітках, з довгим, заплетеним в акуратні кіски темно-русим волоссям, тонкими рисами обличчя, «Олиним» дещо звуженим підборіддям та «Олиними» ж світло-сірими очима. Лише погляд тих світло-сірих очей був зовсім не вовчий, не хижий, а такий, немов постійно неуважний і зовсім трохи печальний. І загалом, окрім підборіддя та очей, зовні міс Рушді була на Олю мало схожа, лише вгадувалось Максові щось таке до болю знайоме в рухах, поставі, оцій милій звичці обіймати лікті чи морозко кутатися в щось…

Міс Рушді міцно обняла Олю за шию, та дещо незграбно поклала руки їй на спину, і раптом мама в якомусь гарячковому несподіваному пориві почала швидко цілувати Олю — в скроню, в волосся…

— Мам, — ніяково протягла Оля і легенько відсторонилась, — ну ти чого?

Міс Рушді й сама ніяково всміхнулась, але в тій усмішці на якусь невловиму мить промайнула гіркота, біль, очі зблиснули в нерівному світлі… Оля поклала руку на її передпліччя і окинула її поглядом.

— Нічогенька сукня… — шепнула, прихилившись.

— Ох, — зітхнула і всміхнулася вже веселіше, легше міс Рушді, — а ти все в дранті ходиш?

Шпортонула Олю за рукав светра.

— Не в дранті, — смішно огризнулась та і закуталась у светр.

Міс Рушді тут же зробила подібний рух — смикнула правицею, немов бажаючи вхопитись за лікоть лівиці, і тут же опустила ту руку, відвела обидві руки за спину. Цей рух, хоч був і схожий на Олин, але трошки інакший — здавалося, що міс Рушді постійно ніби нікуди діти руки, постійно ніби треба їх чимось зайняти…

Вона ніяково зиркнула на Макса і зовсім без потреби поправила чубчик.

— Не подумайте, що я якась майстриня… — всміхнулась вона. — Просто хобі. Я якось краще зосереджуюсь… коли руки зайняті, хех, — проказала вона, немов прочитавши Максові думки.

— Так, ну ви ще «викати» тут почніть!.. — пирхнула Оля і представила мамі хлопця. — Макс…

— Аріна…

Міс Рушді протягла Максові худорляву правицю, потім опустила її, потім ледве підняла лівицю, опустила, ніяково зиркнула і ледь помітно здвигнула плечима — Макс, усміхнувшись, зробив крок до неї і вони обнялись, поцілувались у щічки.

— Не міс Рушді! — потрусила Олина мама перед ним вказівним пальцем. — Аріна…

Затим Макс познайомився з Олиним вітчимом. Це був досить кремезний стрункий смаглявий хлопчина зі «скайтеківською зовнішністю» — маленька Махду була дуже на нього схожа. Темно-карі очі жваво, насмішливо зиркали, густі чорні брови робили погляд вельми пронизливим. Містер Рушді був вбраний у вільний червоний светр (також в’язаний) та сірі слакси з підвернутими холошами, взутий у легкі домашні сандалі. Вони вельми тепло обнялись із Олею, а тоді з Максом, причому містер Рушді сказав:

— Сахір! Не містер Рушді. Ось із нею… — він, всміхаючись, показав на Олю, — ледве зійшлися на «dyadya Сахір».

— Бач, як мені з ними важко… — скрушно зітхнула Оля. — Катівня якась!

І всі дружно засміялись.

Після цього Оля з Сахіром та Махду повели Макса на екскурсію помешканням, а затим Аріна позвала всіх обідати, хоч Оля з Максом і відмовлялись…

Як виявилось — Аріна власноруч наготувала бозна-яких наїдків. Тут була і російська кухня, і індійська, і щось колоніальне, і щось узагалі авторське… За столом Олина мама була вже не така розгублена — вона вправно орудувала якимсь чудернацьким (певно, що саморобним) імпульсним ножем та просто-таки на очах у всіх спритно видобутим із розмонтованого кухонного дрона маніпулятором. Причому вправилась вона з тим дроном якоюсь парою, на перший погляд, неуважних хаотичних рухів, весело теревенячи при цьому з Максом про турнір з «отої космічної стрілячки», на який відбув Олин зведений брат, та ніби між іншим — про системи наведення лазерних гармат на бойових зорельотах British Technology…

— На днях обіцяв шибайголова, до Олиного дня народження неодмінно з’явиться, бо я йому боки надеру… А двоконтурні МС-6 більше не використовують? Я пам’ятаю, десь у 20-х на їхній платформі монтували охоронні вежі продовольчих комплексів — я проводила там діагностику і тестувала трошки цілевказання…

Оля з Сахіром обговорювали якісь подробиці світського життя чи то Калькутти, чи то Смоленська (чи й того й іншого), а потім плавно перейшли до пліток про підкилимну штурханину в головному офісі корпорації на Венері…

— Кар’єрист і потороча. Він керував відділом зв’язків із громадськістю, а тепер, Олюню, міс Шерават всунула його в конкурс на посаду директора СкайАртс, угу… Без досвіду, без нічого… Подейкують — він її «близький друг»… ну, але це не точно.

Маленька Махду, очевидно, наївшись досита, кидалась шматками пудинга у свого бола (той спритно ухилявся) і, отримавши від мами несподіваної прочуханки з погрозою домашнього арешту або й негайної відправки в Калькутту, обурено верескнула:

— Vot ehto novosti!..

За тим після десерту вони всі гуртом гуляли в саду, і виникла ідея показати Максові місто. Сперечались, куди краще піти, і раптом Аріна, задумавшись, зробила одну до болю знайому Максові річ, але так несподівано, що всі аж сахнулись… А саме — голосно клацнула пальцями.

— Чекайте-чекайте! — проговорила вона, так і тримаючи руку коло скроні, задумливо приплющивши очі. — В Єльні, в громадському секторі «Восхода», відкрився новий розважальний комплекс Soft Dreams — це майже там, де ми колись жили…

Вона розгублено зиркнула на Олю, потім безо всякої потреби поправила чубчик і миттєвим, ледь вловимим рухом розплела одну зі своїх тоненьких кісок — шпилька звивалась у неї в долоні…

— Просто в громадському секторі? — здивувалась Оля.

— О, це ж ти не бачила!.. Soft Dreams розширюється і орендував сектор — там все облаштували… Розважальний комплекс, супермаркети і навіть невелика паркова зона…

Говорячи це, Аріна нереально швидкими рухами намотувала шпильку на руку, видовжуючи її, а потім нащось піднесла її до губ і легенько прикусила їй кінчик…

— …Там, де були склади «Восхода», знаєш?

— Треба подивитись!

— Обов’язково. Я…

Тут сталось дещо геть неочікуване для Макса — Аріна піднесла тонюсіньку ниточку шпильки до свого ока і шпилька… шмигнула в кутик її ока кудись під слізний мішечок, зникла там.

— …Я звідки знаю, — весело зиркнула Аріна на Макса, а тоді на Сахіра — Один мій старий знайомий по «Восходу» питав поради щодо швидкого демонтажу їхнього інформаційного плетива…

Аріна простягла руку до виноградних лоз, і на її долоню, кумедно перекидаючись у польоті і стрімко зменшуючись у розмірах, посипався виводок салатових павучків Skytek…

— Я навіть їх консультувала трошки, по старій пам’яті… — вела далі Олина мама.

— Безоплатно, — смішно буркнув Сахір.

— Бу-бу-бу! — огризнулась на нього Аріна і піднесла лівицю

1 ... 73 74 75 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"