Читати книгу - "Четвертий кут, Владислав Марченков"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Архів Aeternum не мав дверей. Лише прозору сферу — широку, як світ, і легку, як дихання. Він існував не в часі, не в просторі, а після.
Тут стояв Роджер.
Не як архітектор. Не як спостерігач. Як той, хто визнав, що пам’ять сильніша за план.
Перед ним — три сфери. Кожна — вібрувала власним відлунням.
Перша — стерильна досконалість. Світ, який Роджер створив — симетричний, рівний, мовчазний. Без помилок. І без спогадів. Скаланії там не народились. Люди — не пам’ятають імен. Навіть не питають «чому».
Друга — Іліон, що світиться пам’яттю. Галявина не пульсує магією, але в центрі росте дерево, яке шепоче ім’я, що не забуто. Світ не підкорився, не згорів, не воскрес. Він просто прийняв себе. Світанок не настав. Але більше й не було ночі.
Третя — поле з руїнами, біля яких сидять люди. Вони не шукають сили. Вони говорять про тих, кого втратили. Вони слухають землю. І кладуть у тріщини не мечі, а історії. Не для битви. Для пам’яті.
Роджер дивився довго.
— Я не знаю, яка з них була, — прошепотів він. — Але кожна могла бути.
Його рука торкнулась центру архіву. Сфери м’яко затуманилися. І зникли.
Роджер залишився один. Але не порожній.
Він не зник. Він просто... рушив далі. У напрямку, якого не існувало на картах.
Минуло тисячу років.
Архів був вкритий пилом, але не зруйнований. Його купол відбивав небо, у якому світилися три зірки.
Не яскраві.
Не головні.
Але ті, що не гаснуть.
Їхнє світло тремтить, ніби руна, що не зчитується.
Маленька постать — дитина чи, може, юна істота іншої раси — стояла біля входу. Торкнулася поверхні — і архів відкрився.
Усередині — тиша. Але не порожнеча.
— А якщо була ще одна можливість?.. — тихо спитала вона.
Її пальці легко ковзнули по куполу, ніби шукаючи тепла.
На небі — три зірки. Не точки маршруту. Не відповіді. А лише орієнтири для тих, хто ще здатен пам’ятати.
Кінець.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Четвертий кут, Владислав Марченков», після закриття браузера.