Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

163
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 93
Перейти на сторінку:
їх основі в складі Французьких внутрішніх сил було організовано 1-й український батальйон імені Івана Богуна під командуванням Л. Глоби та 2-й український батальйон імені Тараса Шевченка на чолі з О. Негребецьким (батальйони мали подвійне українсько-французьке командування). Основу батальйону імені Івана Богуна становили вояки колишнього 102-го українського батальйону шуцманшафту, створеного влітку 1942 р. на Волині. Вояки батальйону імені Тараса Шевченка раніше служили вії 5-му і 118-му українських батальйонах шуцманшафту, створених у Києві, зокрема з членів ОУН(м) із Буковинського куреня.

Ще один підрозділ у складі Французьких внутрішніх сил очолював поручик О. Круковський. У міжвоєнний період він жив у Франції. Разом із багатьма українцями О. Круковський на заклик УНС вступив до Іноземного легіону й воював проти вермахту в 1940 р., поки не був демобілізований. У період німецької окупації він приїхав до України й вступив до дивізії «Галичина». О. Круковський потрапив не до самої дивізії, а до 6-го галицького поліційного полку СС. Наприкінці листопада 1943 р. полк перевезли до навчального центру поблизу Піренейських гір. Разом із групою товаришів О. Круковський утік до партизанів та воював у центральній Франції, неподалік від міста Тур. У жовтні 1944 р. усі українські підрозділи в складі французької армії були розформовані. Особовий склад цих загонів поповнив лави Іноземного легіону й брав участь у фронтових боях до завершення війни в Європі. Багато українських добровольців отримали французькі військові нагороди.

Участь українців Канади та США у війні

Окремо варто зупинитися на ролі в Другій світовій війні українців Північної Америки. Канада вступила в глобальний конфлікт однією з перших. Як британський домініон, вона виконала свої зобов’язання перед Короною й оголосила війну Німеччині 10 вересня 1939 р. У найважчі часи протистояння гітлерівській експансії в 1940 р. британці були готові продовжувати опір із території Канади в разі, якби їхні острови окупував Третій Рейх.

Українська діаспора в Канаді в 1940-х рр. налічувала приблизно 400 000 — 450 000 осіб. У цей час політичне життя української громади вже було доволі насиченим: між собою конкурували націоналісти, комуністи, гетьманці та інші течії. До війни в Канаді встигли побувати провідник ОУН Є. Коновалець і син гетьмана Д. Скоропадський. Обоє зуміли згуртувати навколо себе прихильників.

Урядові кола Канади ставилися із застереженням до організацій, які проголошували своєю метою боротьбу за незалежність України. Українських націоналістів з Українського національного об’єднання (УНО), яке очолював В. Коссар, підозрювали в германофільстві. Деяких українців, звинувачених у нелояльності, навіть ув’язнили в трудових таборах.

Практично від самого початку війни українські організації в Європі розглядали Канаду як майданчик для формування національних збройних сил. Окрім уже згадуваного меморандуму Д. Скоропадського, схожі плани мали також діячі УНС у Франції. О. Бойків та Л. Гузар зустрічалися в 1940 р. із послом Канади в Парижі Ж. Ваньє. Вони просили прийняти українців із Франції до лав канадської армії. У відповідь посол застеріг українців, що фінансові можливості Канади не дозволяють їй утримувати велику армію, однак пообіцяв передати меморандум в Оттаву.

Досить сильними в Канаді були українські комуністи, об’єднані в Українську канадську асоціацію. Непоправної шкоди їхньому авторитету завдав період радянсько-німецького співробітництва в 1939—1941 рр., коли канадські комуністи були змушені відкинути антифашистську риторику й, на противагу загальнонаціональному патріотичному піднесенню, виступати з позицій пацифізму. Інші українські організації підтримали рішучість канадського уряду зробити внесок у перемогу антигітлерівської коаліції. 7 листопада 1940 р. делегати низки організацій, зокрема Братства українців-католиків, Союзу гетьманців-державників, Союзу українців-самостійників та УНО, зібралися у Вінніпезі й заснували Комітет українців Канади (КУК) — головний координаційний орган діаспори з правом представляти її інтереси перед урядом Канади. Багаторічним головою КУК став В. Кушнір.

Протягом війни через лави канадських збройних сил пройшло понад 40 000 українців — приблизно десята частина від загальної кількості національної громади. Вони воювали як на європейському, так і на тихоокеанському театрі бойових дій. У грудні 1941 р. багато канадських українців опинилися серед оборонців Гонконгу. У серпні 1942 р. українці були серед учасників Дьєпської операції — морського десантування на узбережжя Франції. Ця операція завершилася провалом — загибеллю та німецьким полоном більшості десантників.

Під час Другої світової війни розпочинав військову службу Й. Романів — згодом перший канадський українець, який отримав генеральське звання. 1940 року він пішов добровольцем до Канадських королівських військово-повітряних сил. Спочатку Й. Романів виконував завдання в Англії та над водами Атлантики. Пізніше брав участь у бойових діях в Індії, Бірмі та Китаї.

Значний контингент канадських військ під час війни перебував на Британських островах. З метою згуртувати канадських українців у Великій Британії 7 січня 1943 р. група ентузіастів на чолі з капітаном військово-повітряних сил Канади Б. Панчуком заснувала Союз українських канадських вояків (СУКВ). Завдяки фінансовій підтримці КУК клуб отримав у розпорядження цілий будинок у Лондоні. СУКВ став місцем зустрічей та культурних заходів для вояків-українців. У стінах клубу в різний час побували тисячі відвідувачів. До СУКВ належали, зокрема, згадувані раніше Д. Скоропадський та С. Давидович. Вправними господинями будинку СУКВ були українські дівчата, що служили в Канадському жіночому армійському корпусі: А. Чернявська, О. Козіцька, А. Храплива та ін. Канадські українці навіть мали своїх капеланів: православного С. Савчука та греко-католицького М. Горошка.

Окрім організації дозвілля й культурницької роботи серед вояків, КУК неодноразово порушував перед урядом Канади політичні питання. Як зазначає С. Фроляк, невдовзі після заснування СУКВ КУК виступив із пропозицією організувати в складі канадської армії український полк на кшталт уже наявних Торонтського шотландського полку та Ірландського полку Канади. Командування відхилило запит, аргументуючи тим, що приклад українців можуть наслідувати інші національні громади Канади, і тоді армія розвалиться. 30 березня 1943 р. КУК надіслав уряду меморандум про необхідність відновлення в повоєнний час самостійної української держави. Схожі звернення неодноразово робили й надалі.

У складі канадських дивізій українці, зокрема Б. Панчук, узяли участь у Нормандській операції влітку 1944 р. На континенті представники СУКВ стали свідками драми: відірваними від власних домівок були близько 2 000 000 українців — остарбайтерів, в’язнів нацистських концтаборів, біженців та вояків у німецькій уніформі. У вересні 1945 р. за підтримки КУК Б. Панчук створив Центральне українське допомогове бюро (ЦУДБ), яке збирало в діаспорі матеріальну допомогу для біженців, боролося проти їх примусової репатріації до СРСР, виступало за надання українцям дозволу на переїзд до інших країн Заходу на постійне проживання.

Сполучені Штати Америки формально не були учасником Другої світової до грудня 1941 р., коли японський флот атакував Перл-Харбор, а А. Гітлер, підтримавши союзника,

1 ... 74 75 76 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"