Читати книгу - "Homo Deus"

Спочатку відмінності між ліберальним гуманізмом, соціалістичним гуманізмом та еволюційним гуманізмом видавалися несуттєвими. Спрямовані проти глибоченної прірви, що відділяла секту гуманістів від християнства, ісламу чи індуїзму, суперечки між різними версіями виглядали розвагою. Якщо ми погоджуємося, що Бог помер і що лише людське сприйняття надає сенсу Всесвітові, то чи такою вже важливою є наша думка, що одні люди вищі за інших? Однак — коли поволі гуманізм завойовував світ, ці внутрішні розколи збільшувалися й фактично вилилися в найсмертельнішу релігійну війну в історії.

У першому десятиріччі XX століття ліберальна ортодоксія все ще була впевнена у своїй силі. Ліберали були переконані, що, якби індивіди мали максимальну свободу для самовираження й слухалися свого серця, світ насолоджувався би безпрецедентним миром і процвітанням. Певний час знадобився б для повного руйнування кайданів традиційної ієрархії, мракобісся релігій і агресивних імперій, однак кожне десятиліття приносило би нові свободи й досягнення, і, можливо, ми могли б побудувати рай на землі. У спокійні дні червня 1914 року ліберали вважали, що історія на їхньому боці.

На Різдво 1914 року ліберали були приголомшені, а протягом наступних десятиліть їхні ідеї зазнали нападів і з лівого, і з правого боку. Соціалісти стверджували, що лібералізм фактично є фіговим листочком для безжальної експлуататорської й расистської системи. Під «свободами» треба розуміти «власність». Захист права індивідів робити те, що вони вважають добрим, веде в більшості випадків до захисту власності й привілеїв середнього та вищого класів. Що хорошого в свободі жити, де хочеш, якщо ти не можеш заплатити за оренду, вивчати те, що тебе цікавить, якщо в тебе нема грошей заплатити за навчання, подорожувати туди, куди тебе тягне, якщо не можеш купити автомобіль? За лібералізму, як хтось дотепно сказав, кожен вільний голодувати. Навіть гірше, заохочуючи людей сприймати самих себе як окремих індивідів, лібералізм відділяє їх від членів свого класу й не дає об’єднатися проти системи, що їх гнобить. Таким чином, лібералізм підтримує нерівність, прирікаючи маси на бідність, а еліти — на відчуження.

Коли лібералізм похитнувся від цього удару зліва, еволюційний гуманізм завдав удару з правого боку. Расисти й фашисти звинувачували і лібералізм, і соціалізм у запереченні природного відбору й руху до виродження людства. Вони застерігали, що, якби всім людям надали однакові цінності й однакові можливості розмноження, природний відбір припинив би діяти. Найкращі люди були б поглинуті океаном сірості, і, замість розвитку до рівня суперменів, людство почало б вимирати.

З 1914 до 1989 року вбивча війна релігій точилася між цими трьома сектами гуманістів, і лібералізм спочатку зазнавав поразки одна за одною. На додаток до поглинання комунізмом і фашизмом численних країн основні ліберальні ідеї були визнані принаймні наївними, якщо не вкрай небезпечними. Просто дати свободу індивідам, і у світі запанує мир і процвітання? Говоріть-говоріть.

Друга світова війна, яку ми пам’ятаємо як велику перемогу, навряд чи виглядала такою в той час. Війна почалася у вересні 1939 року як конфлікт між потужним ліберальним альянсом та ізольованою нацистською Німеччиною. Фашистська Італія обережно вичікувала аж до червня наступного року. Ліберальний альянс володів приголомшливою перевагою в чисельності й економічній потужності. Тоді як внутрішній валовий продукт Німеччини в 1940 році становив 387 мільйонів доларів, сумарний ВВП європейських супротивників Німеччини сягав 631 мільйона доларів (не враховуючи при цьому ВВП заморських британських домініонів та британської, французької, голландської й бельгійської імперій). Однак навесні 1940 року Німеччині знадобилося заледве три місяці, щоб рішуче перемогти ліберальний альянс, окупувавши Францію, Нідерланди, Норвегію і Данію. Об’єднане Королівство врятувалося від подібної долі лише завдяки Ла-Маншу.

Німців фактично перемогли лише після того, як ліберальні країни об’єдналися з Радянським Союзом, що ніс найбільший тягар і заплатив значно вищу ціну: двадцять п’ять мільйонів радянських громадян загинули в цій війні порівняно з півмільйоном британців та півмільйоном американців. Значну заслугу в перемозі над нацизмом слід віддати комунізму. І принаймні в короткотерміновій перспективі комунізм також отримав найбільшу вигоду від війни.

Радянський Союз вступив у війну як ізольована комуністична парія. Після неї він постав як одна з двох глобальних суперсил і лідер міжнародного блоку, що все розширювався. До 1949 року Східна Європа стала радянським сателітом, Комуністична партія Китаю виграла китайську громадянську війну, а Сполучені Штати охопила антикомуністична істерія. Революційні та антиколоніальні рухи в усьому світі захоплено дивилися в бік Москви та Пекіна, тоді як лібералізм пов’язували з расистськими європейськими імперіями. Коли ці імперії розпадалися, на зміну їм зазвичай приходили або військові диктатури, або соціалістичні режими, а не ліберальна демократія. У 1956 році радянський прем’єр Нікіта Хрущов упевнено кинув ліберальному Заходу: «Подобається це вам чи ні, але історія на нашому боці. Ми вас поховаємо!».

Хрущов щиро вірив у це, як і значна кількість лідерів країн «третього світу» й інтелектуалів «світу першого». У 1960-1970-х роках слово «ліберал» стало лайкою в багатьох західних університетах. Північна Америка й Західна Європа переживали постійні соціальні заворушення, коли радикальні ліві рухи намагалися підірвати ліберальний порядок. Студенти в Кембриджі, Сорбонні та в Народній Республіці Берклі[25] водили пальцем по «Маленькій червоній книжці» Мао й вішали героїчний портрет Че Гевари над своїми ліжками.

У 1968 році ця хвиля увінчалася протестами й заворушеннями по всьому західному світу. Мексиканська служба безпеки вбила кілька десятків студентів у сумнозвісній бійні в Тлателолк[26], студенти в Римі воювали проти італійської поліції в так званій «битві Валле Джулія», а вбивство Мартіна Лютера Кінга викликало тривалі заворушення й протести в більш ніж ста американських містах. У травні студенти захопили вулиці Парижа, президент Де Ґолль втік на французьку військову базу в Німеччині, а заможні французькі громадяни тремтіли у своїх ліжках, переживаючи нічні кошмари гільйотинування.

На 1970 рік у світі було 130 незалежних країн, однак лише тридцять з них належали до ліберальної демократії, причому більшість із цих країн розташовувалися у північно-західній частині Європи. Індія — єдина значна країна «третього світу», що стала на ліберальний шлях після здобуття своєї незалежності, однак навіть вона дистанціювалася від Західного блоку й схилялася на бік СРСР.

У 1975 році ліберальний табір зазнав найганебнішої поразки з усіх: війна у-В’єтнамі закінчилася перемогою північного в’єтнамського Давида над американським Голіафом. У швидкій послідовності комунізм захопив Південний В’єтнам, Лаос і Камбоджу. У1975 році 17 квітня столиця Камбоджі Пномпень здалася «червоним кхмерам». Двома тижнями пізніше увесь світ спостерігав на екранах телевізорів за евакуацією вертольотами останніх янкі з даху посольства США в