Читати книгу - "На інших вітрах"

імені, але вона навіть не підвела голови.

— Він пішов, — сказала вона.

Майстер Путівник опустився поруч з нею на коліна і ніжно погладив Олдера по обличчю.

Він ще деякий час постояв на колінах, помовчав, а потім сказав Тенар каргадськю:

— Пані моя, я бачив Техану. Вона летіла, прекрасна і вся золота, на крилах іншого вітру!

Тенар швидко і гостро глянула на нього: він був дуже блідий, його обличчя було змучене, але в очах все ж сяяв вогонь перемоги.

Вона не відразу зуміла змусити губи вимовляти слова, але, впоравшись з собою, хрипким, майже нечутним голосом запитала:

— А вона… зцілилася?

Азвер кивнув.

Тенар погладила Олдера по руці; це були прекрасні руки, які вміли все так добре лагодити і латати! Сльози виступили у неї на очах.

— Дозволь мені побути з ним ще трохи, — сказала вона Азверу і заплакала, закриваючи обличчя руками. Плакала вона гірко, важко, але майже нечутно.

Азвер залишив її і підійшов до маленької групки людей біля входу в будинок. Онікс, Гембл і Заклинатель, огрядний і чимось стривожений, зібралися біля каргадської принцеси. А принцеса лежала на землі, обхопивши Лебаннена руками, захищаючи його від усіх на світі і не дозволяючи нікому з чарівників навіть доторкнутися до нього. Очі її так і виблискували, а в руці вона відчайдушно стискала короткий сталевий кинджал Лебаннена.

— Я повернувся з ним разом, — сказав Бранд Азверу, — і хотів залишитися з ним, бо не був впевнений, що ми йшли правильним шляхом. Але тепер вона мене до нього не підпускає!

— Гана! — голосно гукнув дівчині Азвер. Каргадською це означало «принцеса».

Очі Сесеракх знову люто блиснули, і вона нарешті подивилася на нього.

— А, це ти! Хай почують мою подяку Атвал і Вулу! Хай прославиться наша Мати-земля! — вигукнула вона. — Пане мій Азвер! Нехай всі ці кляті чаклуни негайно прибираються геть! Вбий їх! Це вони вбили мого короля! — І вона направила на Азвера свій короткий гострий кинджал.

— Ні, принцесо. Лебаннен полетів з драконом Іріан, але ось цей чарівник привів його назад в наш світ. Дай-но я його огляну. — І Азвер опустився біля короля на коліна і трохи повернув його лице до себе. Приклавши руку йому до серця, він сказав: — Йому просто холодно, принцесо. Шлях назад дуже важкий, і він втомився. Обійми його. Зігрій.

— Я вже пробувала! — в розпачі вигукнула Сесеракх, кусаючи губи. Вона відкинула кинджал і схилилася над бездушним тілом Лебаннен. — О мій бідний король! — Це вона сказала ардичною мовою, хоча і дуже тихо. — Мій дорогий, мій бідний король!

Азвер піднявся і сказав Заклинателю:

— Я думаю, що з ним все буде в порядку, Бранд. Тепер від неї куди більше користі, ніж від нас.

Заклинатель міцно взяв його за плече своєю величезною рукою і сказав:

— А тепер заспокойся.

— Що? Сторож? — запитав Азвер, бліднучи і оглядаючи галявину.

— Ні, він повернувся разом з пальнійцем, — сказав Бранд. — Сядь, Азвер.

Путівник підкорився і сів на дерев'яний ослінчик, який старий Метаморфоз поставив тут ще вчора, коли вони всі сиділи кружком і сперечалися. Тепер йому здавалося, що це було тисячу років тому! Люди похилого віку ввечері повернулися в Школу, а потім… почалася ця довга ніч! Ніч, яка наблизила до них ту кам'яну стіну настільки, що заснути означало просто опинитися по той її бік, і тому практично ніхто не спав. Ніхто на всьому острові Рок, а можливо, і на всіх островах Земномор'я… І тільки Олдер, який вів їх… Азвер відчув, що його б'є тремтіння і страшно паморочиться голова.

Гембл все намагався змусити його піти у зимовий будиночок і відпочити, але він відмовлявся. Говорив, що повинен бути поруч з принцесою, щоб служити їй перекладачем. І поруч з Тенар, щоб захистити її, подумав він, але вголос цього не сказав. Щоб дати їй можливість виплакати своє горе. А ось Олдер зі своїм горем покінчив. Він передав їм і своє горе, і свою радість…

З Школи з'явився Травник і заметушився навколо Азвера, накинувши йому на плечі зимовий плащ. Азвер сидів, насторожившись, на вибраному місці, перебуваючи немов у якомусь гарячковому півсні — нікого не помічаючи, але відчуваючи неясне роздратування від присутності такої великої кількості людей на його милій тихій галявині, - і дивився, як сонячне світло, крадучись, ховається в листі дерев. Його неспання, втім, було винагороджене, коли сама принцеса підійшла до нього, опустилася біля нього на коліна, заглянула в обличчя з занепокоєнням і з повагою сказала каргадською:

— Лорд Азвер, з тобою бажає поговорити король.

Вона дбайливо допомогла йому встати, наче він раптом перетворився в глибокого старця. Проте проти її допомоги він не заперечував.

— Спасибі тобі, гаінба, — сказав він.

— Я ще не королева! — заперечила вона, сміючись.

— Ти будеш нею, — запевнив її Путівник.

Приплив був високий, як завжди в повний місяць, і «Дельфіну» довелося почекати, поки зійде вода, щоб пройти між сторожовими кручами. Тенар змогла висадитися в порту Гонт лише ближче до полудня, а потім їй ще довго довелося підніматися в гору, так що вже наближався вечір, коли вона пройшла по вулиці Ре Альбі і звернула на знайому стежку, що вела по краю кручі до дому.

Гед поливав капусту, яка, треба сказати, сильно підросла.

Помітивши її, він випростався і дивився, як вона йде до нього, як завжди, поглядом яструба, трохи насупившись.

— Ага! — тільки й сказав він.

— Ах, мій дорогий! — вигукнула Тенар і пробігла останні кілька кроків, поки він, ступивши їй назустріч, не підхопив її.

Ох як вона втомилася! І була страшно рада просто посидіти з Гедом на ганку, попиваючи відмінне вино, зроблене Спарком, дивлячись, як зоря ранньої осені з червоної стає золотистою, розливаючись над усім західним краєм неба.

— Як же мені все відразу тобі розповісти? — спантеличено запитала вона.

— А ти розповідай з останнього, — запропонував він.

— Добре. Я спробую. Вони хотіли, щоб я залишилася ще, але я заявила їм, що мені пора додому. Там ще відбулося засідання Ради, ну ти знаєш, Королівської. З приводу заручин. Буде чудове весілля, і нас запрошували, але навряд чи я туди поїду. Адже по-справжньому вони вже одружилися, коли були заручені Кільцем Ельфаран. Нашим з тобою кільцем!

Гед подивився на неї і посміхнувся — своєю широкою і дуже доброю посмішкою, якої, як вважала Тенар (хоча, можливо, вона була і не права) ніхто, крім