Читати книгу - "Бот"

значення тому, що після очевидного зациклення боти не відключилися. Вони не випали з реальності, перетворившись на желеподібні «овочі». Щось продовжувало керувати ними. Щось зберігало контроль. І то були не мозкові плати.

LXXVII

Неділя, 23 серпня, 11:01 (UTC -4)

«DW», житловий корпус

Після розгрому під Пурітамою життя в лабораторіях завмерло. Ранкові наради більше не проводилися. Припинилися колективні сніданки, обіди та вечері. Кожен їв, коли хотів, і те, що встигав вихопити з погреба. Люди уникали одне одного. Кейтаро безвилазно сидів у себе в кабінеті. Він не спав, не приймав душ, нічого не їв. Сидів і мовчки телющився у вікно. Ніхто не знав, що буде далі. Зникнення цілого селища не може довго лишатись непоміченим. Джеп не робив жодної спроби взяти ситуацію під контроль. Добре хоч боти залишили «NGF Lab» у спокої.

Тимур знайшов Ральфа Доернберга у його спальні — кімната № 407. Канадець лежав на ліжку, апатично втупившись у стелю. На тумбочці стояли пластикові баночки з пігулками.

— Як почуваєтесь? — почав Тимур.

— Нормально, — відповів нейрохімік. Він казав неправду. Його самопочуття було далеким від нормального.

— Не хотів вас турбувати…

— Нічого, — не повертаючи голови, промовив Ральф. — Говори.

— Я думаю, у нас ще є шанс узяти ботів живими.

Канадець піднявся на ліктях. Хлопець підклав йому подушку.

— Яким чином?

— Завтра 24 серпня, так? День, коли ботам потрібно зробити ін’єкцію альдостерону, — насправді Тимур не хотів допомагати, просто він розумів, що від того, повернуться боти живими чи здохнуть у пустелі, залежить доля всіх запрошених учасників проекту. Хлопець хотів якнайшвидше забратися з пустелі.

— Так.

— Я пропоную не вводити альдостерон одному з наших ботів, — сказав Тимур.

— Для чого?

— Для того, щоб спостерігати за ним. Кацуро казав, що без ін’єкції боти проживуть ще три доби. Ми будемо стежити, як обраний бот слабне. Як тільки він втратить здатність опиратися, нам залишиться тільки поїхати і забрати тих, що в пустелі.

Ральф сів на ліжку. Обличчя зробилося ще темнішим, але очі палали.

— Ти казав про це Кейтаро?

— Ні.

Канадець повільно спустив ноги на підлогу. Важко піднявся. Він так часто дихав, що рот не закривався.

— Ходімо. Треба все розпланувати.

— Я чув, що Кейтаро зачинився. Нікого не пускає і ні з ким не розмовляє.

— Ми його розговоримо, — запекло процідив Ральф. — Тепер ми його розговоримо.

Вчений накинув сорочку і, шаркаючи, вийшов на коридор. Тимур підтримував його.

— Ти чортів геній, хлопче, — шепотів Ральф, тримаючись за плече програміста. — Я радий, що ти з нами… І радий, що ти не здаєшся.

Звідки їм було знати, що запаси альдостерону у втікачів більші за їхні власні…

LXXVIII

Понеділок, 24 серпня, 08:13 (UTC -4)

«EN-2», другий інженерний корпус

Вакцинацією Ральф зайнявся особисто. Йому допомагали гереро Сем і овамбо Ндонґа.

Ботів по одному виводили з камер і тягли до операційної палати, що розташовувалась на нижньому поверсі «ясел». Щоб уникнути плутанини, хлопчиків, яким зробили ін’єкцію, випускали на внутрішній майданчик другого інженерного корпусу.

Тимур також був присутній у палаті. Просто спостерігав.

Уведення гормону проходило без заминок. Після кожного відпущеного «малюка» Ральф ставив рисочку в записнику. Беручи до уваги двох ботів, яких стратив Хедхантер, таких рисочок мало набратися шістдесят. Один бот залишиться без щеплення.

Вакцинація добігала кінця. Кількість позначок у блокноті канадця досягла сорока семи. Сем і Ндонґа, взявши попід руки сорок сьомого бота, потягли його до виходу на закрите подвір’я. Чорношкірі найманці повернулися швидше, ніж раніше, і страшенно схвильовані:

— Містере Доернберг, швидше сюди! Подивіться!

Ральф здригнувся. Рука інстинктивно потягнулася до серця.

— Там! Там! — вторували негри.

Нейрохімік стомлено зиркнув на листок з рисками і підвівся. Намібійці рвонули до виходу на подвір’я. Тимур, залишивши канадця, попер слідом.

Двері мали квадратне заґратоване вікно у верхній частині. Сем і Ндонґа розступилися, пускаючи до нього Тимура. Хлопець прикипів до скла. Боти стовпилися у північно-східному куті подвір’я. Практично біля дверей. Хлопчики не рухалися. Вони застигли в різних позах. Наче в якійсь дитячій грі, але їхні голови були повернуті в одному напрямку. Перед ботами височіла глуха стіна. При цьому вони дивилися так, наче могли бачити крізь неї. Здавалося, ніби невідоме силове поле викрутило їх обличчя в конкретному напрямі. По суті, так і було. Далеко за лабораторіями щось кликало їх, ненастанно тягнуло до себе.

За спиною Тимура часто дихав Ральф.

— Куди вони дивляться? — нетерпляче випалив хлопець.

— Не знаю.

— Я маю на увазі: в якому напрямку?

Канадець замислився.

— Складно сказати точно. По-моєму, на північний схід. Хоча… ні, трохи північніше: норд-норд-ост.

— І що там? Що в тому напрямі?

— Потрібна карта. Я так зразу не визначу.

Боти перебували у ступорі півхвилини. Потім стрепенулися, немовби крізь юрму пропустили хвилю холодного повітря, і розбрелися хто куди.

…Тринадцятьом «малюкам», які залишилися в «яслах», вкололи гормон без проблем. Шістдесят першого бота кинули у спеціальний ізолятор поруч лабораторії програмування. Кімната ізолятора перебувала під безперервним відеоспостереженням.

LXXIX

Протягом вівторка, 25 серпня, з піддослідним не відбулося відчутних змін. Приблизно раз на дві години Ральф Доернберг або Ріно Хедхантер жорстоко дражнили ув’язненого бота. «Малюк» щоразу агресивно реагував.

На світанку середи проявились перші ознаки виснаження. Хлопчик згасав на очах. Почалася сильна діарея. Через дві години після сніданку «малюк» ледве ворушився. Його очі запали, риси обличчя загострились, що свідчило про початок зневоднення. Ральф поміряв артеріальний тиск — 90/60. Аддисонічний криз розвивався. Попри це хлопчик усе ще реагував на зовнішні подразники.

За п’ять хвилин до полудня у присутності Ральфа, Ріно та Тимура бот уперше втратив свідомість. Його ноги конвульсивно сіпалися. Напівприкриті повіками білки тремтіли.

— Гадаю, час починати, — вирішив канадець. — Якщо до кінця сьогоднішнього дня твої хлопці знайдуть їх, ботів ще можна буде врятувати.

Хедхантер кивнув. Подивившись на безпорадного «малюка», Ріно зробив глибокий видих і вийшов з ізолятора.

— А з тебе, друже, досить, — Ральф зняв ковпачок з голки і ввів непритомному боту дозу альдостерону.

Тимур допоміг прив’язати піддослідного «малюка» до койки, після чого канадець загнав у вену катетер і підключив його до крапельниці.

— Він не помре? — поцікавився Тимур.

— Не повинен…

В ізолятор зайшов Кейтаро. Кутики губ безвільно опущені. Немите волосся скаталось у клоччя. Очі нагадували дві згаслі жарини.

— Як він? — Джеп кивнув на бота.

— Готовий, — Ральф регулював затискач на катетері.

— Хлопці Хедхантера виїхали?

— Я щойно відправив його.

Кейтаро Рока постояв ще трохи, а тоді підійшов до Тимура і мовчки потиснув хлопцю руку.

Біля першого інженерного корпусу в машині чекали Сем і Ндонґа. Вигляд Ндонґа