Читати книгу - "Сицилієць"

за те, щоб перетворити собори на музеї й вигнати свого любого Папу подалі з італійських берегів.

Ні. Сицилійці голосували за клаптик землі для себе й своєї родини, а не за партію. Для них не було більшої радості в житі, аніж працювати на своїй землі, лишати вирощене в поті чола собі та своїм дітям. Їхнім уявленням про рай були кілька акрів пшениці, город на гірському схилі, крихітний виноградник, лимонове дерево й олива.

Міністр юстиції Франко Трецца був уродженець Сицилії й щирий антифашист, навіть провів якийсь час за ґратами за Муссоліні, перш ніж утекти до Англії. Це був високий, аристократичного вигляду чоловік, волосся його досі було вугільно-чорне, хоча в густій бороді вже пробилася сивина. Він був справжній герой, та водночас і безкомпромісний бюрократ та політик — видатне поєднання.

Міністр мав величезний кабінет у Римі, обставлений масивними старовинними меблями. На стінах висіли портрети президента Рузвельта та Вінстона Черчілля. Вікна були вітражні й виходили на маленький балкон. Сам міністр наливав вино для свого почесного гостя, дона Кроче Мало.

Потягуючи вино, вони обговорювали політичну ситуацію на Сицилії та прийдешні регіональні вибори. Міністр Трецца озвучив свої побоювання. Якщо Сицилія продовжить своє лівацтво в бланках для голосування, партія християн-демократів цілком може втратити контроль над урядом. Католицька церква теж може втратити свою законну позицію офіційної державної релігії.

Дон Кроче не відповідав. Він спокійно їв і мусив визнати про себе, що їжа в Римі значно краща за харчі на його рідній Сицилії. Дон схилив свою велетенську імператорську голову до спагеті з трюфелями, масивні щелепи жували розмірено й непохитно. Час від часу він витирав тонкі вуса серветкою. Величний дзьоб носа вартував над кожною новою принесеною слугами стравою, наче винюхуючи можливу отруту. Погляд стрибав розкішно накритим столом, від одного тареля до іншого. Він не вимовив ані слова, поки міністр нудив про винятково важливі державні справи.

Насамкінець принесли величезну тацю з фруктами та сирами. Тоді, за церемонним горнятком кави й круглим бокалом бренді, дон підготувався до розмови. Він пововтузився на незручному стільці, і міністр поспішно провів його до вітальні, де стояли м’які крісла. Наказав прислузі принести їм кави та бренді, а тоді відпустив. Міністр сам налив донові еспресо, запропонував сигару, від якої той відмовився, і приготувався вислухати мудрість дона, що, як він знав, має бути доречна.

Дон Кроче непохитно стежив за міністром. Його не вразили ані аристократичний профіль, ані грубуваті, чіткі риси обличчя, такі вольові. І борідка міністра йому не сподобалася: надто вже претензійна. Цей чоловік міг справити враження в Римі, але не на Сицилії. Утім саме він міг закріпити владу мафії на острові. То було помилкою минулого — глузувати з Рима, і наслідком її стали Муссоліні з фашистами. Дон Кроче не плекав ілюзій. Лівий уряд може серйозно взятися до реформ і знищення темного уряду «друзів друзів». Тільки уряд із християн-демократів збереже ті юридичні процеси, які захищали дона Кроче, тож він погодився приїхати до Рима з втіхою цілителя перед ордою калік, що страждають переважно на істерію. Він знав, що може зцілити їх.

— Я можу подарувати вам Сицилію на наступних виборах, — сказав він міністрові Трецці. — Але нам потрібні озброєні люди. Ви мусите запевнити мене, що не підете проти Турі Ґільяно.

— Цього я не можу пообіцяти, — відповів міністр Трецца.

— Мусите пообіцяти, — наполіг дон Кроче Мало.

Міністр погладив свою борідку.

— Що за людина цей Ґільяно? — нерішуче спитав він. — Він надто молодий для такої жорстокості, навіть як на сицилійця.

— О ні, він дуже м’який юнак, — заперечив дон Кроче, не зважаючи на сардонічну посмішку міністра й не згадуючи про те, що сам він ніколи не зустрічався з Ґільяно.

Міністр Трецца похитав головою.

— Не думаю, що це можливо. Чоловіка, який убив стількох карабінерів, не можна назвати м’яким юнаком.

То була правда. Дон Кроче подумав, що Ґільяно був особливо необачний в останній рік. Після страти «отця» Додани він пустив усю свою лють на боротьбу з ворогами як у мафії, так і в Римі.

Ґільяно почав надсилати листи до газет, заявляючи, що він править Західною Сицилією, і хай Рим робить, що хоче. А ще — листи, які забороняли карабінерам у містечках Монтелепре, Корлеоне та Монреале патрулювати на вулицях після півночі. Він пояснював це тим, що його людям треба навідуватися до друзів чи рідних і він не хоче, щоб їх заарештовували в ліжках чи стріляли в них, коли вони виходять із дому, так само як і в нього самого, коли він забажає відвідати свою родину в Монтелепре.

Газети друкували ці листи з радісними коментарями. Сальваторе Ґільяно заборонив cassetta? Цей бандит забороняє поліції виконувати її законні обов’язки в містах Сицилії? Яке нахабство. Яка колосальна безсоромність. Цей юнак вважає себе королем Італії? На ілюстраціях були намальовані карабінери, що ховались у провулку Монтелепре, коли велетенська фігура Ґільяно велично ступала на площу.

Звісно, маресьяло Монтелепре міг зробити тільки одне: щовечора він відправляв на вулиці патрулі. Щоночі його гарнізон, який розрісся до сотні чоловіків, був насторожі, охороняв підхід до міста з гір, щоб Ґільяно не мав змоги атакувати.

Але коли він одного разу відправив своїх карабінерів у гори, Ґільяно та п’ятеро його ватажків — Пішотта, Терранова, Пассатемпо, Сільвестро та Андоліні, кожен на чолі загону з п’ятдесяти людей, — влаштували їм засідку. Ґільяно не жалів нікого, шестеро карабінерів убито. Інші втекли з-під нищівного вогню автоматів та гвинтівок.

Рим озброївся проти нього, але саме ця необачність Ґільяно нині могла всім їм прислужитися, якщо тільки дон Кроче зможе переконати цього будяка — міністра юстиції.

— Повірте мені, — мовив він до