Читати книгу - "Адвокат негідників"

— Як минув тиждень? — починаю розмову стандартним запитанням.

— Як завжди. А ти, здається, на коні. Знов твоє фото в газеті.

Офіціант приймає наше замовлення, воно завжди однакове: шардоне для неї, віскі сауер для мене. Приємні думки, з якими вона увійшла в бар, уже вивітрились.

— Трохи передчасно, — кажу я. — Я більше не представляю інтереси того хлопця. Він не зміг осилити гонорар.

— Ха, а ти згадай про піар, який втратиш.

— Знайду собі щось інше.

— Навіть не сумніваюся.

— Слухай, я не маю настрою обмінюватися шпильками. Я завтра заберу Старчера на свої тридцять шість годин. Із цим не буде проблем?

— Які у тебе плани?

— Тобто я маю подавати свої плани тобі на затвердження? Коли це суд таке постановив?

— Я просто поцікавилась, от і все. Тобі треба випити.

Кілька хвилин розглядаємо стіл, чекаючи на свої напої.

Коли їх приносять, хапаємося за келихи. Після третього ковтка повідомляю:

— Моя мати у місті. Зводимо Старчера в торговельний центр на звичний ритуал, за яким «недільний» батько вбиває кілька годин, п’ючи каву, поки дитина гасає на каруселях і стрибає по всьому майданчику. Потім поїмо шкідливої піци і шкідливого морозива у фудкорті та подивимося, як клоуни крутять сальто і роздають повітряні кульки. Потім поїдемо до річки і прогуляємося повз катери на пристані. Що ще тебе цікавить?

— Плануєш лишити його завтра на ніч?

— У мене тридцять шість годин один раз на місяць. Це з 9:00 завтра до 21:00 в неділю. Сама порахуй. Це не складно.

Підходить офіціант, цікавиться, як у нас справи. Я прошу повторити, хоч наші келихи ще навіть наполовину не спорожніли. За останній рік я майже навчився чекати цих коротких зустрічей із Джудіт. Ми обоє — юристи, і колись нам вдалося знайти спільну мову. Я колись кохав її, хоч не впевнений, що це почуття було взаємним. У нас спільна дитина. Я навіть фантазував, що ми могли б спробувати потоваришувати. Це те, що мені потрібно, адже у мене так мало друзів. А тепер я дивитись на неї не можу.

Мовчки п’ємо — двоє задумливих колишніх коханців, які насправді хотіли б задушити одне одного. Вона послаблює напруження запитанням:

— Що за людина Арч Сванджер?

Кілька хвилин говоримо про нього, потім про викрадення і про жах, в який занурена родина Кемп. Її знайомий адвокат якось займався звинуваченням останнього бойфренда Джиліани у водінні в нетверезому стані, що певним чином може бути промовистим фактом.

Напої випито за рекордні тридцять хвилин, і ми розходимося навіть без обов’язкового цмокання в щоку.

Не так просто щомісяця планувати заняття, яке захоплюватиме Старчера. Він вже казав мені, що торговельний центр, зоопарк, пожежна станція, міні-гольф і дитячий театр йому набридли. Насправді йому хочеться дивитися кейдж-файтинг, але цього не буде. Отже, купую йому човна.

Зустрічаємо мою матір у місці, яке називається «Лендинг» — облаштованій посеред Сіті Парку човновій станції. Ми з нею пригощаємося кавою, Старчер сьорбає какао. Моя мати стурбована його вихованням. Дитина не знайома з правилами етикету і не вживає слів «пане», «пані», «будь ласка» та «дякую». Я намагався на нього вплинути щодо цього, але марно.

Човен — швидкісна модель на дистанційному управлінні з двигуном, який завиває, ніби притишена бензопилка. Водойма — рукотворне плесо з потужним фонтаном у центрі. Це справжній магніт для найрізноманітніших моделей човнів, і для всіх поколінь. Ми зі Старчером півгодини налаштовуємо дистанційне управління, поки усе запрацює як слід. Коли він зрештою почувається упевнено, відпускаю його і сідаю поруч із матір’ю на лаві під деревом.

Чудовий день тішить свіжим прозорим повітрям і бездоганно синім небом. У парку повно людей — прогулюються, ласуючи морозивом, сім’ї, молоді матусі котять масивні візки, юні закохані ховаються в листі. І чимало розлучених татів, які користаються своїми правами на відвідування.

Ми з мамою теревенимо про щось неістотне і здаля спостерігаємо за її єдиним онуком. Вона живе у двох годинах від міста і не стежить за нашими місцевими новинами. Вона нічого не чула про Сванджера, а я не маю наміру це обговорювати. У матері на все своя думка, мою кар’єру вона не схвалює. Її перший чоловік, мій батько, був юристом, який непогано заробляв у сфері нерухомості. Він помер, коли мені було десять. Другий її чоловік нажив статки на пневматичній зброї і помер у шістдесят два роки. Ризикувати втретє вона побоялася.

Приношу нам ще кави в папірянках і ми продовжуємо бесіду. Старчер махає мені, а коли я підходжу, віддає мені пульт і каже, що йому треба піти попісяти. Туалет недалеко, одразу по інший