Читати книгу - "Інформатор"

ігнорувати правило про конфіденційність. Та все ж вона визнала, що детективи РСП зайшли у глухий кут, коли у ФБР відмовились відкрити розслідування.

Це спонукало Гантера виголосити промову, яка тривала, аж поки вони не приїхали додому. Він лаяв федеральний уряд, його роздуті розміри, незліченні установи, ні на що не здатних бюрократів і безглузду політику. Гантер пригадував свої власні спроби балотуватися в Управління з охорони навколишнього середовища, Управління з охорони праці, Службу внутрішніх доходів США і навіть у Міністерство юстиції. Проте він не наводив приклади жодних порушень, а Лейсі не запитувала. Як могли у ФБР, маючи мільйони агентів і мільярди доларів, відмовити у розслідуванні такої очевидної корупції? Людину було вбито, а ці «фе-бе-ерівці» відмовляються розслідувати злочин. Гантер був приголомшений, навіть розлючений.

Коли вони зайшли у помешкання, Гантер закинув свою сумку і дипломат у гостьову кімнату, а Лейсі запропонувала йому чаю або води. Брат попросив дієтичного лимонаду. Він не пив уже майже десять років, нестабільність, що буває замолоду, залишилась далеко позаду. Історії про його пиятику стали сімейними легендами, поки не перетворилися у кошмар. Близькі двічі змушували його проходити курс реабілітації, але безуспішно. Водіння у нетверезому стані, розлучення, банкрутство, неприємності сипалися як із мішка. Коли Гантеру виповнилося тридцять два роки, він покинув випивку і наркотики й поклався на вищі сили. Минуло вже багато років відтоді, як він цілковито відмовився від алкоголю, більш того, навіть став волонтером у реабілітаційному центрі. При цьому Гантер не соромився відверто говорити про свою колишню залежність.

Наскільки Лейсі було відомо, брат міг вільно розмовляти про будь-що. Тому, щоб відвернути його увагу від неприємних тем, вона розповіла йому про зустріч із Вілтоном Мейсом у готелі. Відтак їй довелося довго пояснювати про вбивство Сона Разко і Ейлін Мейс, суд на Джуніором тощо. Та це було не її розслідування. Усі документи цієї справи були оприлюднені. Конфіденційність тут не мала значення.

Гантер, як і більшість білих людей, вважав, що історії про невинного індіанця, який потрапив на лаву смертників, — нісенітниця. Звісно, Джуніор був винен у чомусь, інакше він би там не опинився. Між братом і сестрою спалахнула довга і запальна суперечка про систему кримінальної відповідальності. Лейсі присвятила своє життя служінню закону і розуміла, що в ньому бувають недоліки. Гантер цікавився лише нерухомістю і зароблянням грошей, усе інше його мало хвилювало. Він зізнався, що рідко читає газети, за винятком хіба що колонки про бізнес. Брат нічого не чув про два нещодавніх надзвичайно гучних виправдання за результатами ДНК експертизи у Джорджії. Одне з них стосувалося чоловіка, який відсидів двадцять дев’ять років за зґвалтування та вбивство, вчинені кимось іншим. На думку Гантера, в’язниці були заповнені через високий рівень злочинності.

Нарешті брат згадав про бізнес: йому потрібно було зробити кілька дзвінків. Лейсі вже стомилась від цих суперечок, тож зраділа перерві. Вона провела Гантера на маленьку терасу поряд із кухнею. Металевий столик став для нього чудовим робочим місцем.

На вечерю вони пішли до тайського ресторанчика біля корпусу Державного університету Флориди. Коли вони зайняли місця за столом, Гантер раптом потягнувся до кишені й дістав телефон.

— Мені потрібно відповісти на цей лист, сестричко, — сказав він і одразу почав набирати текст.

Вона спостерігала за братом, насупивши брови, і коли той закінчив, промовила:

— Ось як ми вчинимо. Покладемо усі телефони на стіл, вимкнувши звук, і у кого задзвонить першим, той і сплачує за вечерю.

— Я однаково хотів тебе пригостити.

— Впевнена, у тебе буде така можливість.

Вона дістала з сумочки iPhone та новий «БлекБеррі», який отримала у РСП. Він поклав свої пристрої поряд.

— Що це? — запитав, вказуючи на «БлекБеррі».

— Робочий телефон. Попередній викрали у мене з авто.

— Так і не знайшли?

— Ні. Фахівці з технічної підтримки запевняють, що зламати такий неможливо. Тож ми в безпеці.

Вона засунула руку в передню кишеню штанів і додала:

— Ой, мало не забула.

Звідти вона дістала одноразовий телефон, який їй дав Маєрс.

— У тебе три телефони? — здивувався Гантер.

— Цей не рахуємо, — відповіла сестра, поклавши телефон поряд з іншими. — Такі використовує Маєрс. У нього вони змінюються щомісяця.

— Розумний хлопець. Коли ти востаннє з ним спілкувалася?

— Кілька тижнів тому. Того дня, коли він передав мені цей телефон.

Екзотична дівчина-азіатка підійшла до них, щоб прийняти замовлення. Гантер замовив чай і вмовив Лейсі замовити собі келих вина. Це був їхній ритуал, який вони повторювали безліч разів. Сестра не хотіла спокушати його, а брат хотів довести, що він не піддасться спокусі. До того ж Гантер ніколи не захоплювався вином. Це був для нього надто м’який, дуже світський напій. Лейсі попросила келих Шаблі. Для початку обоє вирішили замовити хрусткі овочеві роли. Коли принесли напої і брат із сестрою почали ділитися враженнями про останні розмови з мамою, один із телефонів тихо завібрував. Це був якраз той апарат серед усієї представленої на столі колекції, від якого найменше можна було чекати дзвінка.

Маєрс вийшов на зв’язок. Лейсі зітхнула, якусь мить вагалася, а потім сказала:

— Мабуть, мені краще відповісти.

— Звісно, і про рахунок не забудь.

Вона повільно взяла телефон, як завжди, поглянула навколо і тихо сказала:

— Сподіваюся, це щось важливе.