Читати книгу - "Розстрільний календар"

Білозір’я Київської області просто на базарній площі були проведені колгоспні збори. Мешканець села 71-річний Онуфрій Лук’янович Діброва, вислухавши по радіо виступ Сталіна, коли той закликав знищувати майно, щоб воно не дісталося ворогу, виступив проти. Він закликав селян не виходити на поле і не нищити врожай: «Партия и правительство делают неправильно, не выполняйте требования коммунистов, этим они хотят уничтожить и уничтожают нас, чтобы мы с голода подохли». За таку промову селянин був заареш­тований і звинувачений за статтею 54—10 ч. 2 (антирадянська пропаганда та агітація).

24 липня 1941 року виїзна сесія Військового трибуналу військ НКВС Київської області у місті Сміла винесла Онуфрію Діброві вирок: найвища міра покарання (розстріл) з конфіскацією майна.

Джерела

Галузевий державний архів СБУ, архівний підрозділ УСБУ в Черкаській області,, ф. Р-5624, оп. 1, спр. 10685, 10688, 11685, 12812.

13 липня 1937 року вбито художника Михайла Бойчука та його учнів

Я гадаю, що нам немає чого боятися історії.

Михайло Бойчук

Головною метою легендарної мистецької школи Бойчука було «виховання національного художника нового типу із синтетичним мисленням». «Ми повинні бути щасливі з того, що переживаємо початок весни мистецтва, — нас мало, але ми знаємо, що прийде літо», — казав Михайло Бойчук.

Хвиля цькування Бойчука та бойчукістів піднялась у 1929 році. Звісно ж, звинувачували у націоналізмі, звісно ж, у «спотворенні радянської дійсності», звісно ж, мистецька школа на шпальтах газет перетворилась на «націонал-фашистську організацію».

25 листопада 1936 року органи НКВС заарештували митців. Формальною підставою стала їхня поїздка Європою. Підігріла інтерес слідчих і стаття, у якій художників звинувачували у буржуазному націоналізмі.

«Постанова від 16 травня 1937 року. Я, начальник 4 відділку 1-го відділу УДБ НКВС УРСР Грушевський, розглянув матеріали, опубліковані в газеті «Вісті» № 74 від 30.03.37 стосовно арештованих Бойчука, Седляра і Падалки. Постановляю: долучити до слідчої справи газету..., в матеріалі якої характеризується діяльність Бойчука, Седляра, Падалки на фронті образотворчого мистецтва. Лейтенант держбезпеки Грушевський».

До слідства долучилась і сумнозвісна оперуповноважена ІV відділу УДБ НКВС УРСР Пера Гольдман. Саме вона порушила справу проти Софії Недашківської-Бойчук і постановила ув’язнити її.

Бойчука та його учнів звинуватили в «українській контрреволюційній націонал-фашистській діяльності», метою якої начебто було відторгнення України від Радянського Союзу і створення «української націонал-фашистської держави».

13 липня 1937 року на підставі статей 54—8 та 54—11 УК УРСР були засуджені до розстрілу:

1. Бойчук Михайло Львович, 1882 р. н., уродженець Польщі, колишній професор Київського художнього інституту (справа № 267340, т. 9)

2. Седляр Василь Феофанович, 1889 р. н., народжений у хуторі Крестовка на Полтавщині, колишній секретар оргкомітету Союзу художників УРСР (справа № 267340, т. 24)

3. Падалка Іван Іванович, 1894 р. н., народжений у селі Жирнокльови Київської області, колишній професор живопису Київського художнього інституту (справа № 267340, т. 19)

4. Липківський Іван Васильович, 1892 р. н., народжений у Липовці Київської області, колишній завідувач навчально-художніми підручними матеріалами художнього інституту (справа № ІІ-406718)

5. Орел-Орленко Іван Михайлович, 1896 р. н., народжений у Липовці Вінницької області, колишній директор Харківського дому архітектора (справа № 267340, т. 23)

Вирок виконано того самого дня.

Софію Недашківську-Бойчук стратили 11 грудня 1937 року як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників».

Джерела

Кравченко Ярослав. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. — К.: Оранта, 2010

Штогрін Ірина. Гуманітарна сфера: під розстріл (до 73-ї річниці загибелі Михайла Бойчука) // Радіо Свобода. — 2010. — 14 липня. Режим доступу: https://goo.gl/rq7haR

14 липня 1937 року засуджений до розстрілу письменник-гуморист Василь Чечвянський

«Після арешту Вишні у грудні 1933 року батька перестали друкувати. За ним встановили постійне стеження. Він навіть жартома говорив мамі: «Тепер я ніколи не загублюся! Виглянь, шпик токує під вікнами. Завжди проводжає на роботу, зустрічає з роботи. Тепер я і під машину не можу втрапити. Я завжди під надійною опікою!» — згадував син Василя Чечвянського.

3 листопада 1936 року гумориста арештували. Постанову виписав молодший лейтенант держбезпеки Замков. Книжки популярного письменника були вилучені «як контрреволюційні й націоналістичні».

Наступного дня під тортурами капітана держбезпеки Якушева і лейтенанта Лисицького Василь зізнався, що є учасником контрреволюційного підпілля з 1933 року та зв’язаний з «активними ворогами радянської влади Хвильовим, Вишнею, Кулішем, Вражливим, Поліщуком».

Дружина зробила неможливе — домоглася зустрічі з ним під час слідства. Замість веселого красеня до неї вийшов смертельно стомлений, скалічений чоловік.

— Васю! За що вони тебе так?

— Мені, Надю, шиють літературні помилки. Б’ють щодня.

27 лютого 1937 року Чечвянський був етапований до Києва, де потрапив до рук уповноваженого IV відділу Акімова. Офіційне обвинувачення було таким.

«1) Був активним учасником української контрреволюційної націоналістичної фашистсько-терористичної організації, зв’язаної з троцькістсько-зінов’євською терористичною організацією, що здійснила 1 грудня 1934 року злодійське вбивство тов. Кірова і готувала в наступні роки терористичні акти проти керівників ВКП(б) і радянського уряду.

2) Вів активну роботу по створенню терористичних кадрів, пропагуючи ідеї терору.

3) По контрреволюційній роботі був зв’язаний з активними учасниками організації Ковтуном-Вухналем, Савицьким-Гедзем і Волковичем».

Слідство не цікавило, що Чечвянський дав свідчення під тортурами і неодноразово заявляв про це.

Від останнього слова письменник відмовився. Вирок було винесено 14 липня 1937 року — розстріл з конфіскацією майна. Наступного дня його було виконано.

Дружину Чечвянського заарештували 3 жовтня 1937 року як члена сім’ї ворога народу. Двох малолітніх синів віддали до дитячого притулку при в’язниці. У квартирі письменника оселився працівник НКВС.

Джерела

Універсальний журнал. 1928—1929 рр. Режим доступу: https:// goo.gl/YFCMZq

З порога смерті: