Читати книгу - "Сім стихій"

Халльс, і Штьормер негайно вирушив до нього. На гучномовці Халльса чітко відтворювалися імпульси. Пізніше Штьормер пригадував:

«Як правило, кожен сигнал породжував відзвук, а іноді навіть кілька. Звичайно, відзвук, як і сигнал, теж мав три тире, іноді, проте, вони зливалися, траплялося, що відзвук затягувався у більш тривалий звук, ніж сигнал. Висота звуку була така ж сама, що й у сигналу».

Саме тут, на квартирі Халльса, учений записав проміжки часу між сигналами та відзвуками: це і були знамениті серії Штьормера, які опісля неодноразово друкувалися в газетах і журналах. А ось ще одне свідчення ученого:

«Позначені мною періоди часу не претендують на точність, оскільки я не був достатньо підготовлений, проте вони дають принаймні якісне уявлення про дане явище. За словами Халльса, він до мого приходу спостерігав кілька відзвуків через три секунди».

25 жовтня Штьормер зареєстрував кілька відзвуків з дуже великою затримкою — до 26 секунд. Далі настала пауза. До лютого наступного року явище не спостерігалося. А в травні французькі інженери Галле і Талон зареєстрували близько двох тисяч відзвуків, причому затримка їх відносно імпульсу передавача іноді перевищувала 30 секунд. Наслідки їхніх спостережень надруковані: це досить складна таблиця, в якій навряд чи можна знайти якусь закономірність.

За тридцять з лишком років після цих дослідів професор Стенфордського університету Брейсуелл висловив припущення про автоматичні зонди інших цивілізацій на навколишніх орбітах. Такі зонди могли бути виявлені і біля інших планет нашої системи. На одній із своїх лекцій він заявив:

«Якщо ми розглянемо ресурси біологічного конструювання, то виглядатиме вірогідним, що якесь віддалене суспільство може створити породу космічних посланців, які матимуть мозок, але не матимуть тіла; вони увібрали традиції свого суспільства і поширюють їх в основному безплідно. Проте декотрі з них виявляться засобом поширення міжгалактичної культури».

Такий біоприлад настільки чутливий, що легко вловить радіосигнали планети навіть на великій відстані. Це означатиме, що цивілізація досягла зрілості. «Чи здивуємося ми, — запитував Брейсуелл, — якщо першим його посланням до нас буде телевізійне зображення сузір’я?»

Через кілька років Льюнен, Ілієв та Гілев вдалися до кількох спроб розшифрувати серії Штьормера під кутом зору Брейсуелла. В англійського астронома Льюнена вийшла карта сузір’їв північної півкулі. На графіку він позначив точки, що відповідають інтервалам між сигналом передавача та відзвуками, а по іншій осі координат — порядкові номери імпульсів.

Зоряна карта відповідала одинадцятому тисячоліттю до нашої ери. Це вказувало, як вважав Льюнен, на час прибуття до нас космічного зонду. Зірка, що опинилася трохи не на своєму місці, — епсілон Волопаса — привернула його увагу, і це підказало відповідь: автомат послано саме звідти.

Болгарські астрономи на чолі з Ілієвим дійшли іншого висновку: космічний посланець прибув із зірки дзета Лева.

Я не втримався, щоб не вигукнути:

— Результати не дуже узгоджувалися між собою!

— Вони швидше взаємно виключали один одного, — відказав Телегін, — проте це не стало на заваді новим розшифровуванням. Це перетворилося навіть на модне захоплення, надто після того, як у популярних журналах майже водночас було надруковано кілька варіантів одержаних «зоряних карт». Та послухайте далі… Уже в січні 1929 року Штьормер передбачив, що з кінця жовтня і до середини лютого відзвуків не буде. І пояснив результати дослідів, виходячи із своєї теорії руху заряджених корпускул у магнітному полі Землі. Дивовижна за красою теорія. Дозвольте нагадати, що його метод знайшов застосування при розрахунках прискорювачів і дав змогу вираховувати час та тривалість відзвуків.

— Далі, здається, ясно… Магнітне поле Землі закручує заряджені корпускули, що їх надсилає Сонце, утворюються замкнені хвилеводи. Це видається нині таким природним, що ім’я самого Штьормера залишається в тіні.

— Його працю читаєш, наче роман. Вона захоплює.

— Вам так здається?

— Напрочуд ясний стиль. Давня школа. Машини з їх штучним інтелектом ще жодною мірою не можуть підмінити собою інтелект природний. Так… Він знайшов умови утворення злив часток, пояснив відлуння, а астрономи ще десятки років після нього поверталися до проблеми. І ніхто не здогадався перечитати самого Штьормера. Ви он швидко зметикували, що тут відбувається. Це цікаво.

— Мій справжній фах, — зауважив я. — Колись давно займався цим. Але мені довелося ознайомитись із зливами часток у зворотному напрямку. З кінця, коли так можна сказати. До зоряних карт ми так і не дійшли. А ось те, що корпускули утворюють навколо планети своєрідну карусель, це зрозуміло. Пояс, тор. У ньому й блукали радіохвилі. Час від часу їх приймали станції Халльса та Штьормера. Стінки тора для них — дзеркало.

— Такий же хвилевід, який ми збираємося невдовзі випробувати тут…

— Але цього разу він буде порожній всередині, схожий на конус і простягнеться до Сонця. А замість радіохвиль у нього попадуть, як у пастку, світлові промені.

— Однак перший експеримент усе ж поставив Штьормер. А на цій сторінці — мікрокопія статті Галілея про небесні видіння.

— Полярні сяйва?

— Так, уявіть собі, він угадав механізм. Вздовж магнітних силових ліній Землі рухається така собі субстанція, яку він називає магнетичними парами. Якщо «магнетичні пари» замінити сучасним терміном «електричні заряди», то вийде те, що треба. Адже до нього вважалося, що сяйва — це щось подібне до світіння парів сірки, які виходять із земних надр. А ось реферат брошури якогось Морфью, що була надрукована водночас із статтею Галілея. Одна її назва чого варта! «Опис, що стосується останнього видіння в небесах 6 березня. Доведення математичними, логічними та моральними аргументами, що воно не могло бути викликане узвичаєним ходом явищ природи, а з необхідністю має бути чудом». Проте запопадливість спостерігачів чудес усе ж зробила науці неоціненну послугу. Значно пізніше підрахували полярні сяйва за останні 2000 років і відкрили сонячні цикли. Корпускул надходить до нас тим більше, чим більше плям та спалахів. А в 1928 році їх якраз і було багато. Зверніть увагу: ось тут видно, як діє Сонце на іоносферу, це постійне електричне дзеркало просто у нас над головою. Той же Бресуелл, який дав колись