Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

що він повинен чекати агента за номером ГК 12/37. У Майєра є також посвідчення на ім'я Неумейстера. Професор це знає, і, якщо людина пред'явить йому два посвідчення, він повністю їй повірить. Коли саме пришлють за ГК, наперед невідомо. Отже, професор чекатиме не якусь конкретну людину, на ту, якій відомий пароль…

— З середи на четвер ніч має бути темною, — сказав я полковникові. — Метеорологи передбачають зміну погоди.

— Мабуть, вони мають рацію, — погодився він. — Мені нагадує про себе нога. Але на прогноз особливо не покладайтесь.

— Тоді я віддаватиму перевагу вашій рані.

— Це надійніше, тим більше, що вона особливо дає про себе знати перед дощем.

— Дощ — це непогано. Я б на їхньому місці скористався повітряною кулею.

— Нас уже важко нею здивувати — чорна куля, чорний комбінезон, чорні рукавички… Приземлятися він буде якнайближче до вілли Коларжа. Місцевість там сприятлива. Орієнтиром служитиме освітлене місто. В таких умовах повітряна куля — значно надійніший спосіб, ніж перехід кордону по землі.

— Ми оточимо всю навколишню місцевість, і цей гість не мине наших рук.

— Цілком імовірно, а що далі?

— Далі дуже просто. Довідуюсь про все в гостя і приходжу до Коларжа замість нього. Шпигуни — люди хоробрі, але коли бачать, що гру програно, стають досить відвертими і розповідають про все, що їм відомо.

Полковник помовчав, зважуючи мої слова.

— Все врахувати — справа не легка.

— Впевнений, що з будь-якої ситуації є вихід.

— Гаразд. Роль гостя зіграєте ви. А як бути з Майєром?

— Нам доведеться відмовитись від його послуг. Він своє зробив. Тепер їхній Майєр мусить бути ініціатором багатьох справ, а наш для цього не підходить. Його необхідно замінити кимось іншим.

— Ви знову забуваєте про зовнішню схожість? Адже в резидента, безперечно, є його фото.

— Схожість необов'язкова. Резидент не зустрічатиметься з ним особисто. Йому розповість про нього Гвідо Коларж. А для цього досить якоїсь однієї деталі — щодо Майєра у них немає жодного сумніву.

— Яка ж це деталь?

— Окуляри, товаришу полковник. Август Майєр носить окуляри. Карличек — також.

— Он воно як! — пробасив полковник. — Ви маєте на увазі Карличка? Це третій випадок за останні роки, коли ви вдаєтесь до його послуг. Невже він справді чарівник, без якого не можна обійтися? Адже пані Госсарт його знає!

— Я це врахував. До того ж, вона з ним більше не зустрінеться, її спілкування з Майєром відбуватиметься через професора Коларжа, а той особисто не знайомий ні з Карличком, ні з Августом Майєром. Я хочу примусити Госсарт встановити через Коларжа зв'язок з американським резидентом і, таким чином, розшифрувати його. Він уже про все проінформований центром і, звичайно, підтвердить, що Майєр у небезпеці. Отже, вони візьмуть Майєра під подвійну опіку. Справжньому Майєру довіряти цю роль не можна. Тому треба підшукати надійного дублера.

— Так ви пропонуєте Карличка?

— Так. Тільки його. Він володіє феноменальною здатністю перевтілення.

— А що, коли американський резидент покаже Коларжу фото Майєра?

— Не думаю, — заперечив я. — А коли в них навіть і йтиме мова про особу Майєра, то Коларж зможе зауважити лише те, що Майєр, з яким він зустрівся, худорлявіший, ніж на фото. Зрештою, Карличек може трохи змінити свою зовнішність — збільшити кількість сивини, зробити іншу зачіску. Можна замінити й окуляри. Справжній Август Майєр носить окуляри в товстій роговій оправі… Все це мене зовсім не тривожить. Досить Гвідо Коларжу сказати, що до нього прийшов чоловік в окулярах, з двома посвідченнями, і це вгамує будь-які підозри. Тим більше, що на нього вже чекають.

Полковник нічого не відповів. Він вибив люльку над попільничкою, підвівся, потиснув мені руку і відразу ж дістав коробку з тютюном.

— На щастя, гість ще не прибув, і ми маємо час підготуватися до зустрічі з ним, — сказав він. — Я зв'яжуся з прикордонною службою і попрошу їх посилити охорону місць можливих порушень. За годину вони вживуть заходів. Якщо у вас все йтиме добре, не інформуйте мене про дрібниці. А Карличек хай продумає наперед кожен свій крок. У вас до мене все?

— Так.

— Тоді хай вам щастить.

Я кулею вилетів з його кабінету.

— Негайно пришліть до мене Карличка! — наказав я, проходячи повз канцелярію.

— А він уже чекає на вас, товаришу капітан, — відповіли мені.

Я щиро зрадів. Привітавшись, звернувся до нього:

— Карличку, є серйозна справа. Вислухайте мене уважно і все зважте. Завдання дуже відповідальне, і ви, звичайно, можете від нього відмовитись.

Я розкрив йому свій задум. Нашу розмову порушували телефонні дзвінки, раз у раз відчинялися двері, і до мене заходили люди з невідкладними справами.

Карличек довго мовчав, уважно схилившись над картою, що на ній я накреслив зону оточення вілли Гвідо Коларжа. Потім підвівся і сказав, що в нього є для мене важливе повідомлення.

— Про це потім, — зупинив я його. — Спершу послухайте…

— Не можу, — заперечив він. — Віра Клімова з посольства ще не виходила…

— Тим краще, все залишається по-старому, — нетерпляче відповів я. — Це мене зараз не цікавить! Її таємницю ми все одно скоро розкриємо.

— Але є ще одна таємниця, — продовжував Карличек. — Зникла Флора Мілнерова.

— Як «зникла»?

— Ми боялись, щоб вона від нещасного кохання не вчинила так само, як Бедржих Фієдлер. Тому ми без дозволу відвідали її квартиру.

— І Мілнерової, звичайно, там не було?

— Так, не було.

— Кого ж це охопив такий передчасний страх за її життя? Гадрабу?

— Ні, мене, — признався Карличек.

— За неї можна не хвилюватися. Флора Мілнерова не з тих, що кінчають з собою від нещасного кохання.

— Я згоден з вами.

— Тоді що