Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

до Одеси УССтрільці довідувалися про місцеві відносини, організацію української влади та про представників українського руху. Усюди заохочували людей підтримувати УЦРаду. Вкінці станули УСС над Чорним морем. Нововідкриті області нашої великої батьківщини, її чудова природа, а передусім українське море, викликали могутнє враження в УССтрільців, мешканців західніх земель. Ті глибоко пережиті образи так змальовує в своїх спогадах один з учасників:

«Який чудовий наш рідний край! Яка екзотична Придніпрянщина для мешканця Західніх Земель, що вперше її бачить! « Наше море!.. Ми побігли стрімкою стежкою в долину, хвилюючись як паломники вблизу святих місць. Його краса й могутність перевищила всі наші сподівання. Давні часи наводило воно на думку і шуміло про нашу ясну будуччину. Ця неприборкана стихія, сувора й невблаганна як життя, виховувала найкращі прикмети вдачі в наших предків і виховуватиме в наших вольних нащадків».[140]

Як усюди, так і в Одесі, знайомились УСС із тамошніми земляками, відвідували «Просвіту», редакцію українського часопису та державні установи. Всюди інформувались, обмінювались думками і плянами, та служили своїми порадами та допомогою. 5-го квітня покинули УСС Одесу і переїхали до Херсону, де побули два дні і 8-го квітня поплили двома пароплавами вгору Дніпром до Олександрівська.

На Запоріжжі

Плавба УСС на пароплавах Дніпром угору з Херсону до Олександрівська – це один із накращих моментів, які пережило УССтрілецтво впродовж свойого існування. Серед чудової весняної погоди та піднеслого настрою з приводу відродження української державности, УССтрільцям довелось власними очима бачити Дніпро та оглядати дорогі місця колишньої Запорізької Січі. Тут на Запоріжжі вони почули себе в вимріяній, живій Україні. Безмежна радість та горде почуття осягненого щастя наповнили вщерть усю істоту УССтрільців, що цілу свою традицію та січово-стрілецьку ідею черпали із тих історичних місць та із тих славних подій, що тут у минулому відбувались.

І знову наведемо деякі уступи із цінних спогадів Мирона Заклинського, – що яскраво і вірно відтворюють настрої і переживання УССтрілецтва в тому часі:

«Незабутні були для нас ці дні, коли ми плили по Дніпрі колишніми землями Запоріжців, серединою нашої великої батьківщини… Проїздили ми попри історичні місцевості, де останніми століттями відбувалися найважніші події нашої історії. Не раз ми читали про них – в книжках та уявляли їх в мріях. Тут була Січ за часів Мазепи, там ублизу Сіркова могила, там знову була Січ за часів Хмельницького.

Плили ми попри Кам'яний Затон, де весною 1648 р. приєдналися реєстрові козаки, що їх вислала Польща проти Хмельницького, до повстанчих військ. Оживали в нашій уяві славні події бувальщини: ми плили тією течією, що бачила княжі кораблі і стільки разів носила козацькі чайки… А величина і краса рідного краю, яку ми тут вперше відчули, наповняла гордістю і радістю.

Зі зброєю в руці пройшли ми чималий кусень рідної землі від Мукачева до Збруча. Три тижні міряли своїми ногами Подільщину; їхали цілими днями залізницею, і це все тільки південна частина Правобережжя. Це лише кусень величезної нашої батьківщини, цього 45-мільйонового велетня, що розлягся над Чорним морем на мільйоні кілометрів від Татр і Дунаю по Кавказ і Каспій».[141]

Наведені думки Заклинського – це вірний документ стрілецької ідеології, яка глибоко корінилась в історичній традиції українського народу, а зокрема в традиції Козаччини і Запорізької Січі. Ідея масового січового руху та мілітарної організації, що прийняла історичну назву «Січових Стрільців» – це доказ великої пошани та гарячого пієтизму до січово-козацького періоду нашої історії. І коли тепер довелося тим же УССтрільцям не тільки бачити на власні очі ті широкі степи, Дніпрові пороги й Великий Луг, де козацтво гуляло й славу добувало, але коли їм доля дозволила як новітнім січовикам, зі зброєю в руках виганяти із земель колишньої Січі нових московських загарбників, то це була дійсно знаменна подія й момент великого щастя для Українських Січових Стрільців.

Місто Олександрівськ (сьогодні: Запоріжжя), положене над Дніпром, було тоді ще в руках большевиків, які зібрали тут більші сили, що відступали з Правобережжя і півдня України. Легіон УСС дістав наказ здобути це місто. 13 квітня почали прибулі пароплавами УСС наступ на Олександрівськ. Одна сотня УСС з відділом Вільних Козаків здобула залізничу станцію, втративши одного вбитого (стр. М.Ярему) і декількох ранених. На другий день продовжено наступ цілим куренем. Зав'язався завзятий бій. Після того, як большевики дістали великі підкріплення та кількома розстрільними пішли до протинаступу й оточили з крил стрілецькі сотні, курінь УСС довго здержував большевиків, але перед перевагою ворога мусів відступити з Олександрівська. Був це останній бій УСС в складі австрійської армії. На третій день після того, опустили большевики Олександрівськ під натиском німців. До міста ввійшли УСС з відділами Запорізької Дивізії.

УСС поховали свого побратима Михайла Ярему на високій козацькій могилі, над стрімким берегом Дніпра, серед широкого степу, близько села Біленького, недалеко історичної Січі. Тамошні селяни, нащадки січовиків з сердечним захопленням приймали УСС. Коли сотня УСС входила в село, на привітання заграли всі дзвони. На похорон УСС М.Яреми зійшлось усе село. Місцевий хор під управою вчителя відспівав «Заповіт».

В Олександрівську, столиці Запоріжжя, прообули УСС майже два місяці. Тут стрінулися вони вперше з регулярними частинами української армії, Запорізькою Дивізією, що затрималася в Олександрівську в перемарші на Мелітопіль і Крим. Після Кримського походу вона вернулася в першій половині травня назад до Олександрівська. Була це найкраща частина тодішньої української армії, сильно здисциплінована, національно свідома й ідейна. УССтрільці дуже близько збраталися з Запоріжцями, а особливо сердечно заприязнилися з Гайдамацьким кінним полком ім. Гордієнка, що ним командував полк. В.Петрів. Добрі вояки пізнали себе та взаємно поважали. Пам'ятною остане зустріч Гайдамаків із УССтрільцями на великім Гайдамацько-селянськім святі, улаштованім у Царицинім Куті в присутності довколишнього селянства. Кінний полк ім. Гордієнка продемонстрував тоді перегляд в формі кінної атаки в повному розгоні. «Присутні старшини УСС» – оповідає полк. Петрів у своїх споминах – «дивляться широкими відчиненими очима, мабуть того й не бачили, а правду казати і я за 16 років