Читати книгу - "Кохати зірку, Лана Деніз"

61 частина

                                                    

   Ніколь пішла спати в свою кімнату, а Арман ще довго не міг заснути. Уявляючи себе прикутим до ліжка протягом багатьох років, він був просто у відчаї і навіть жалкував, що не загинув в тій клятій аварії.

   За декілька місяців  з красивого, успішного, молодого, впевненого в собі чоловіка, який купався в славі і якого обожнювали мільйони жінок, він перетворився в нервового інваліда. За цей час він майже повністю посивів і  постарів.

    Друзі і колеги зі світу кіно спочатку намагалися допомогти йому і підтримати, але з кожним днем вони все рідше й рідше згадували про нього, адже у кожного було своє життя, свої проблеми і турботи.

   Та й Арман не дуже хотів, щоб вони його бачили в такому вигляді. Успіх, слава і популярність зникли, ніби міраж, зникло насичене подіями світське життя, друзі і колеги, шанувальниці, квіти,  творчі зустрічі, зйомки і він залишився зі своєю бідою наодинці.

   Арман розумів, що в кіно він вже ніколи не повернеться і йому на заміну прийдуть нові актори, нові кумири, нові герої.

   Зітхнувши, він дістав свій телефон  і довго передивлявся повідомлення, які йому регулярно надсилала Селін. На жодне із них він не відповів. Адже не хотів, щоб Селін жаліла його і не хотів, щоб бачила його в такому стані.

    Ніколь теж вночі погано спала. Вона довго крутилася у ліжку в шовковій піжамі і думала про пропозицію, яку їй запропонував Філіп. У неї було лише одне життя, і провести його поряд з чоловіком-інвалідом вона була не готова.

   Діставши візитку, яку їй залишив Філіп Буссенар, вона довго крутила її в руках, напружено думаючи про запрошення, а потім прийняла рішення.

   Вранці, щойно прокинувшись, вона пішла до Армана. Той лежав і дивився у вікно очима, повними смутку. Адже там, за вікном, вирувало справжнє життя.

-Доброго ранку, любий,- Ніколь присіла поряд з чоловіком і поцілувала його у неголену декілька днів колючу щоку.- Ти вже прокинувся?

-Доброго ранку,-від несподіванки здригнувся Арман,- так, я вже не сплю.

   Ніколь нерішуче поглянула на нього, а потім зітхнула і твердо промовила:

-Армі, мені треба з тобою серйозно поговорити.

-Про що?

-Про мене і моє майбутнє.

-Ну що ж,- зітхнув Арман,- давай поговоримо. Я слухаю тебе.

-Армі, ти тільки не сердься, але мені запропонували зйомки в рекламному ролику, і я вирішила погодитися. Зрозумій мене правильно, я -актриса, і це моя робота…

-Я тебе розумію…Можеш не виправдовуватися переді мною,- сумно посміхнувся Арман.

-Тобто ти не проти того, щоб я знімалася в рекламі?- зраділа Ніколь.

-Не проти…

-Дякую! Дякую, любий! Ти найкращий чоловік!- радісно засміялася Ніколь, обіймаючи його,-дякую! Тоді я побігла, бо у мене сьогодні починаються зйомки!

-Добре, біжи,- посміхаючись промовив Арман.

   Він довго лежав, дивлячись на двері, які зачинилися за Ніколь, а потім покликав прислугу і попросив, щоб до нього принесли дітей.

   Адже саме діти зараз були його сенсом життя і саме заради них він повинен був тримати себе в руках і навчитися жити далі…

 

-Тату, а мама скоро приїде? Я хочу, щоб вона поцілувала мене перед сном,- зі сльозами на очах промовив Даніель, і це, здавалося б просте питання сина, знову загнало Армана у глухий кут.

-Скоро, любий, скоро приїде,- Арман поцілував сина, який тулився до нього і пригорнув до себе  маленьку Мішель,- сподіваюся, що дуже скоро,- додав він тихіше.

   В такі моменти він себе ненавидів, тому що дуже не любив брехати дітям. Він брехав їм вже більше місяця, дивлячись в очі, тому що в нього забракло сміливості зізнатися їм, що мама їх покинула.

  Після зйомок рекламного ролика, їй запропонували зйомки в новому  фільмі, і Ніколь відразу погодилася, вже навіть не питаючи у Армана дозволу і не порадившись з ним, і поїхала в Париж, де відбувалися зйомки.

   Повернувшись додому після чергового робочого тижня, Ніколь повідомила, що розлучається з ним.

-Тобто ти мене кидаєш?- Арман розгублено дивився на неї.

-Я розлучаюся з тобою…Отже, ми більше не чоловік та дружина…Зрозумій, я не можу так жити… Дітей я залишаю тобі, адже знаю, як ти їх любиш, і забрати їх у тебе було б занадто жорстоко з мого боку, адже я тебе дуже кохала раніше…

-Кохала раніше? А що змінилося тепер?- тихо запитав Арман, намагаючись зберігати спокій.

-Змінилося все наше життя, але найголовніше- змінилися ми самі…Тож прощавай!

-Прощавай,- холодним чужим голосом відповів Арман, стиснувши кулаки.- До речі, дуже дякую за дітей, що залишаєш їх мені…

    Ніколь, нічого не відповівши, пішла до дверей, взявши валізу зі своїми речами. Зупинившись на порозі, вона декілька хвилин вагалася, а потім оглянулася на Армана  і винувато промовила:

-Армане, пробач мені…Пробач за те, що розлучила тебе з Селін, знаючи, що ти кохаєш її…Якщо хочеш, я можу  поговорити з нею і розповісти всю правду…Я думаю, що вона все зрозуміє, адже й досі кохає тебе…

-Не смій!- гнівно вигукнув Арман зі злістю поглянувши на Ніколь.- Не смій говорити з нею і розповідати їй про нас! Я не хочу її бачити! І тебе теж! Я не хочу бачити  вас обох у моєму домі! Тому йди звідси і ніколи сюди не повертайся!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍