Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

нікому, і нікому його тягнути в члени ЦК, нікому навіть слівце замовити, щоб залишили генерала в числі кандидатів.

5

З’їзд дружно проголосував за новий склад ЦК. Після того делегатам дали перерву на дві години. Можна підкріпитися. Ще б пак, усе тут безкоштовно: баличок, бутерброди з осетровою ікрою і все, що до тих бутербродів додається, щоб горло не пересихало. Усе тут у широкому асортименті та найвищої якості. Як за комунізму.

У цей час за щільно зачиненими дверима новий склад ЦК зібраний на перший пленум для виборів ще вищого начальства. Хоча й тут усе заздалегідь вирішено.

Новому, не надто відмінному від старого, складу ЦК товариш Хрущов зачитує список: ці товариші будуть членами Президії ЦК, а ці — кандидатами.

Тут голосування відкрите. Підняттям рук. Хто проти? Хто утримався? Прийнято одностайно.

У складі Президії ЦК товариші Булганін, Ворошилов, Каганович, Кириченко, Маленков, Мікоян, Молотов, Первухін, Сабуров, Суслов, Хрущов.

Кандидата: Жуков, Брежнєв, Мухітдінов, Шепілов, Фурцева, Шверник.

Президія ЦК майже та сама, яка була в останні роки життя Сталіна.

Після Сталіна найбільші досягнення в царині боротьби за владу має товариш Хрущов. Тому він минулого 1955 року протягнув до складу Президії свого колишнього підлеглого по роботі в Києві товариша Кириченка. Тепер, у лютому 1956 року, Хрущов підвищив до складу кандидатів у члени Президії своїх давніх спільників — Жукова, Брежнєва, Фурцеву.

У списку вождів члени Президії ЦК — за алфавітом, адже в нас демократія і колективне керівництво. Усі вожді рівні між собою. Принаймні теоретично.

А кандидатів у члени Президії ЦК внесено до списку відповідно до їхнього політичного впливу. У разі необхідності хтось із них замінить вибулого члена Президії ЦК. Тому зазначена дійсна на той час черговість, згідно з якою вони будуть підніматися на найвищий щабель влади.

Першим на черзі — Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу Георгій Костянтинович Жуков.

6

На XX з’їзді Хрущов розповів дещо з діянь товариша Сталіна, тим самим мазанув брудом і кров’ю як мундир невсипущих органів, так і піджак партії, яку товариш Сталін очолював упродовж тридцяти років.

Хрущов виграв тактично, але програв стратегічно.

Посівши місце Сталіна, оголосивши його лиходієм, людожером, душогубом і катом, Хрущов сам себе позбавив можливості стати великим в очах народу.

Тому єдиним переможцем на XX з’їзді КПРС став Міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков.

І ось чому.

З доповіді Хрущова на XX з’їзді випливало, що Комуністична партія перебуває при владі тридцять вісім років, тридцять з яких її очолював злочинець і людожер. А сам Хрущов, — це від народної уваги не вислизнуло, — був у людожера помічником.

Виходило, що в усій нашій історії був, по суті, один тільки світлий момент — війна. Але й на війні Сталін, якщо вірити Хрущову, усе робив не так.

Проте Червона Армія дійшла до Берліна.

Хто ж її туди привів усупереч Сталіну?

Правильно! Єдиний заступник Верховного головнокомандувача Маршал Радянського Союзу Жуков.

Жуков свою перемогу на XX з’їзді КПРС відчув. І тут-таки перейшов у наступ на свого благодійника Хрущова.

До XX з’їзду Жуков вимагав переведення Прикордонних і Внутрішніх військ до складу Радянської Армії.

Не домігшись свого, Жуков відразу після XX з’їзду підішов до розв’язання проблеми з іншого боку.

Він запропонував Хрущову зняти свого давнього приятеля Івана Олександровича Сєрова з посади Голови КДБ й замінити його генералом Радянської Армії (Жуков Георгій. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і інші документи. М.: Міжнародний фонд «Демократія», 2001. — С. 244).

Те саме зробити й у МВС: зняти міністра М. П. Дудорова та замінити його армійським генералом або маршалом.

Хрущов скреготів зубами, однак Сєрова та Дудорова міняти на Жуковських хлопців не поспішав.

Колись, ще 1940 року, у Києві склався потужний тріумвірат — Хрущов, Жуков, Сєров. У нашій країні діяв тріумвірат влади: Партія-Армія-КДБ. По суті, пропозиція Жукова зняти Сєрова й замінити генералом з оточення Жукова означало створення нової структури влади: Партія-Армія-Армія.

При цьому Партія позбавлялася будь-якого контролю над Армією. І це вже не пропозиції Жукова, а його практичні дії.

Не знаю, як зреагував Хрущов на пропозицію Жукова зняти Сєрова.

На мій погляд, перед хижим вишкіром майбутньої диктатури Жукова Хрущов мав здригнутися.

Але взнаки не подати.

7

У жовтні 1952 року, на попередньому XIX з’їзді, Штеменко і Жуков стали кандидатами в члени ЦК КПРС. Минуло три з половиною роки. У липні 1953 року Жуков став членом ЦК й ось тепер, у лютому 1956 року, кандидатом у члени Президії ЦК.

А Штеменко з числа партійних вождів вибув.

Три роки потому Хрущов розжалував генерала армії Штеменка в генерал-лейтенанти. Тепер генерал-лейтенант Штеменко, який за Сталіна чотири роки працював на посаді Маршала Радянського Союзу, не годився не те, що в члени ЦК, ба навіть у кандидати.

Так вирішив Хрущов.

Тому Штеменко ніяк не може бути другом Хрущова.

Тому до генерал-лейтенанта Штеменка тут-таки після завершення XX з’їзду КПРС підійшов Маршал Радянського Союзу Жуков:

— Поїдеш зі мною на полювання.

— Товаришу Маршале Радянського Союзу, у мене відрядження закінчилося, я повинен повернутися на місце постійної служби.

— А я наказую, — удавано суворим тоном рубонув Жуков. Посміхнувся і підморгнув.

8

Полювання вдалося.

Кабанчика завалили товстенького. Потім ще одного. Навіть розбиратися не стали, хто вбив. Яка різниця!

Сутеніє рано. До вечора підморозило. Ліс укритий сріблом самородним. Хто сказав, що місяць ллє сумне світло на сумні галявини? Неправда! Радісне світло на галявинку ллє! І в срібні чарочки — теж. На тій галявинці багаття тріщить, начебто від ворогів відстрілюється. Іскри до неба Везувієм сиплються.

Стіл накрили. Жарти, сміх, анекдоти. Розлили чогось морозяно-вогняного. Випили. На жорстокому холоді вона, клята, ой як добре йде. Ще випили. За столом самих тільки маршалів п’ятеро: Жуков, Конєв, Чуйков, Бірюзов, Москаленко, та генералів — осіб із десять. Переважно по три-чотири зірки в кожного. Генерал з двома зірками тут тільки один — Штеменко.

Жуков і Штеменко трохи вбік відступили, буцімто полінець у вогонь підкинути:

— Не я партією розпоряджаюся, Сергію Матвійовичу, не я. Не моя вина, що тебе до ЦК не взяли. Там, де влада моя, зроблю, що можу. Пам’ятаєш нашу розмову на Тоцькому полігоні?

— Пам’ятаю.

— Ти мені генерал-лейтенанта Мамсурова рекомендував. Казав, час уже на армію ставити. Я поставив. Він