Читати книгу - "Руйнівниця фортець, Марчін Швьонтковський"

– дівчина посміхнулася, бо це її цілком влаштовувало, тим паче, що вона не оминула виняткової краси аристократа: адже вона була молодою жінкою. У той же час невеликі взаємодії з людьми, хоч і викликали роздратування, допомагали їй залишатися пильною та мати зв’язок з реальністю. – Лейтенант обов’язково захоче лягти спати, – додала вона, даючи знак офіцеру іти. Той не вагався ні миті і зник, як блискавка.

Дворянин сів навпроти Катаріни і свиснув власникові корчми, замовляючи вина.

– Ви подорожуєте самі? – спитав він, починаючи розмову. – Це, мабуть, небезпечні часи для таких подорожей.

– У мене є солідний ескорт, не переживайте. А у вас, навпаки, його немає, чи не так?

– Мені він зовсім не потрібен, – засміявся блондин. – Так склалося, що я посол. Олександр фон Барбі, до ваших послуг.

– Фон Барбі? – здивована Катаріна упевнилася, чи правильно почула.

– Від діда та прадіда. Хіба моє ім'я вам не є чужим?

– Чому знову? Моя подруга… походить із вашого роду.

– О-о. Чи не ображу я пані, якщо запитаю її ім'я?

– Бланшфлер фон Барбі. Донька маршала Густава фон Барбі.

– Кузина Флер? – Цього разу настала його черга дивуватися. – Оце сюрприз! І пані знає, що з нею сталося?

– Вона кілька днів тому вийшла заміж за Руперта Віттельсбаха.

Олександр дивився на неї зовсім шокований.

– Правда? За Руперта Віттельсбаха Рейнського? З тих Віттельсбахів?

– Так, саме за нього.

Шляхтич збентежено почухав голову.

– Оце марьяж! Ну що ж, коли я принесу цю новину на Ельбу, старшина нашого роду буде в захваті. Він завжди боявся, що з цієї маленької дівчинки нічого не вийде, особливо після того, як вона втекла з Ізенбурга разом з графинею фон Бессерер... До речі, оскільки ви мали задоволення познайомитися з моєю милою кузиною, чи ви також мали можливість познайомитися з Катаріною фон Бессерер цу Тальфінген?

– Мала, – зі сміхом відповіла дівчина. – Так трапилося, що це я.

Олександр фон Барбі скочив на ноги й вклонився аж до пояса.

– Прошу пробачення у вашої милості! Уяви не мав… Я не очікував…

– Будь ласка, сідайте, пане, – збентежено попросила його Катаріна. – І не треба всіх цих церемоній. Ми в подорожі, відхилення від етикету цілком припустимі.

Її співрозмовник слухняно сів і одним ковтком осушив склянку. Він швидко отямився – судячи з усього, дипломатичні сюрпризи не були для нього чимось незвиклим.

– Скажіть, пані, вибачте за мою сміливість… Чи історії про вас є правдивими?

– І що за історії? Мені рідко розповідають плітки про мене саму.

Дівчина дурнувато захихотіла.

– По-перше, по всій Німеччині ходять чутки про вашу сліпучу красу, але вони не потребують підтвердження, тому що вигляд пані сам це пояснює, – Олександр плавно зробив дівчині комплімент, що вона аж почервоніла. – Тут і там, однак, ви можете дізнатися дещо інше: що ви допомогли Віттельсбахам відвоювати Пфальц, викликаючи землетруси, пекельні пожежі та руйнуючи мури фортець.

– Ну… частково це правда. Землетрусів не пам’ятаю. Були деякі пожежі. Але, мабуть, не пекельні.

– Тоді я схиляю перед пані чоло, – він знову підвівся і вклонився, – не тільки як прекрасній жінці й шляхетній аристократці, а й як хороброму воїну.

– Сідайте, будь ласка, – знову прошипіла вона, впевнена, що шляхтич з неї глузує.

Той слухняно сів. Якусь мить він мовчки дивився на неї, а потім запитав:

– Ви дозволите мені відійти на хвилинку?

Вона люб'язно дала дозвіл. Він піднявся на другий поверх заїзду та повернувся через п’ять хвилин, несучи з собою величезну папку з документами.

– Розумієте, так склалося, що наша зустріч є доказом того, що Бог завжди влаштовує наші шляхи, щоб вони перетиналися, коли це необхідно. Як я вже казав, я є послом. Повертаюся з Нюрнберга, куди мене відправила мій сюзерен, принцеса-регент Амалія, вдова Вільгельма Гессенського. Я думаю, ці імена не є пані чужими?

Катаріна наїжачилася, почувши ім'я свого ворога. Вона нічого не коментувала, підозріло дивлячись на Олександра.

– Ну, іронія полягає у тому, що я отримав наказ повернутися до фортеці Марієнберг у Вюрцбурзі й передати листа Августу фон Ханову, уповноваженому та керуючому на службі деякої Катаріни фон Бессерер. Все вказує на те, що мені більше не доведеться грати посередника, оскільки ми зустрілися абсолютно випадково в цьому нецікавому місці.

– Що пан має на увазі?– дуже здивувалася Катаріна. – У вас є для мене лист? Від дружини Вільгельма Мага?

– Вдови Вільгельма Мага, – м’яко поправив той її. – Так. Прошу, будь ласка. – Він дістав із портфеля запечатаний документ і простягнув його дівчині.

Катаріна, не в змозі подолати шок, продовжувала дивитися на дипломата, навіть не протягуючи руки. Лише коли він відкашлявся, все ще тримаючи листа перед нею, вона інстинктивно взяла складений папір і зламала печатку. Двічі уважно прочитала листа, склала його й засунула за ліф. Потім вона обперлася підборіддям на руку й подивилася вбік.

Катаріна не втрималася від широкої посмішки.

– Добрі новини?– ввічливо запитав Олександр фон Барбі.

– У певному сенсі.

Посол, розуміючи принципи тактовності, не став розробляти теми, але вона комусь мусила сказати:

– Все вказує на те, що нарешті хтось сприйме мене серйозно.

ЕПІЛОГ

Кассель, 15 квітня 1634 р

Ваша милість, графине Тальфінген, пані в Обертальфінген,

перш за все, прошу вибачити мене за форму листа, яку я обрала лише через численні заняття та проблеми, пов’язані з моєю роллю регентки, які не дозволяють мені відвідати Пані особисто та пояснити питання, про які я хочу з Пані говорити. Натомість я посилаю найкращого свого дипломата. Він, безсумнівно, буде засипати Вашу милість компліментами, так що у Пані буде можливість купатися в них, як у гірському озері, за що я заздалегідь прошу вибачення.

Звертаюсь до Пані із найввічливішим запрошенням: ніщо не дасть мені більшої честі та задоволення, якби Ваша милість якнайшвидше приїхала до Касселя під гарантією недоторканності, щоб ми вдвох могли вирішити численні проблеми, які стоять у нас на дорозі, тобто питання Фульди та прилеглих єпископських земель, князівства Ганау, а також статусу Швайнфурту та прилеглих маєтностей. Вірю, що коли ми усунемо ці маленькі перешкоди між нашими серцями, ми зможемо створити нитки жіночого розуміння в дружбі, які допоможуть нам вижити в ці важкі часи.

Незважаючи на тяжку жалобу за чоловіком, який трагічно загинув у бою (така вже доля для дружини солдата, що вічно грає з фортуною, яка не питає ні про вину, ні про заслуги!), хоча не сумніваюся, що і Ваша Милість теж сумує за цією