Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 32, ст. 152);

2) з 1 квітня 2011 року:

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 4, ст. 28 із наступними змінами), крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року;

3) виключено;

4) з 1 січня 2018 року стаття 209 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, передбачених законом. У системному зв'язку з цією нормою перебуває і частина 1 ст. 92 Конституції України, у якій зазначається, що тільки законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Введення в дію ПК України та існування значної кількості чинних законодавчих актів, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів та які прийняті у попередні роки, породжує проблему запобігання колізії норм податкового законодавства.

З цього приводу у п. 2 резолютивної частини рішення у справі від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України розтлумачив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Відповідно до наведеної позиції законодавець у п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» чітко визначив перелік нормативно-правових актів, які втрачають чинність з моменту набрання чинності ПК України. У цьому контексті потребує визначення зміст поняття «втрата чинності». Законодавчого визначення поняття «чинність» як і «втрата чинності» не розроблено. У доктрині під чинністю розуміють юридичну передумову дії закону, яка означає наявність у закону юридичної сили. Чинність закону надає йому нормативної обов'язковості в системі законодавства, юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів нижчого рівня та індивідуальних правових актів. Звідси втрата чинності може розумітися як припинення юридичних передумов дії закону, яке означає позбавлення його юридичної сили. Підставою для втрати чинності законом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, визнання закону, його окремих положень такими, що втратили чинність, єдиним органом законодавчої влади — Верховною Радою України (п. 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010). Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі, а в разі припинення чинності окремих його положень не тягне за собою припинення його чинності загалом і не припиняє дії закону в чинній частині.

До переліку нормативно-правових актів, які втрачають свою чинність у зв'язку з прийняттям ПК України, включено окремі закони та декрети КМ України, які регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків і зборів. Аналогічний підхід використано і щодо постанов ВР України, якими визначався порядок вступу в дію і особливості застосування окремих положень відповідних законів та декретів КМ України. Усі наведені нормативно-правові акти втрачають чинність повністю. Виняток становить Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Перший зі згаданих законодавчих актів не втрачав чинності, а отже, і юридичної сили в цілому до 01.04.2011 р., а в частині п. 1.20 ст. 1 — до 01.01.2013 р., яким передбачається правовий режим та порядок застосування категорії «звичайна ціна» у податкових правовідносинах.

Закон України від 03.06.2008 р. № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втрачає чинності в цілому, проте втрачають чинність його окремі положення, а саме: п. 4, 5, 7, 8, 8.1 та 8.2 розділу II «Прикінцеві положення» та додатки № 1 та № 2 з 01.01.2011 р. Відповідні норми стосуються порядку сплати рентних платежів за видобуток нафти, природного газу і газового конденсату, транспортування трубопровідним транспортом природного газу, нафти, нафтопродуктів та аміаку, нормативів платежів за користування надрами для видобування корисних копалин та нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод.

У пп. 2 п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» передбачається також втрата чинності з 01.01.2018 р. ст. 209 розділу III ПК України, яка регламентує порядок функціонування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Окремої уваги заслуговує проблема визначення дії ПК України в часі у зв’язку з втратою чинності цілого ряду нормативно-правових актів, перелічених у п. 2 розділу XIX ПК України. В умовах забезпечення необхідності належної реалізації конституційного обов’язку сплати податків та безперервного фінансування діяльності держави при здійсненні заходів контролю щодо платників податків за податкові періоди до 01.01.2011 р. необхідно враховувати те, що ПК України не може мати зворотної дії у часі згідно зі ст. 58 Конституції України, а тому під час проведення перевірок за згадані періоди повинно застосовуватись законодавство, яке було чинним на той час. Але при цьому, згідно з п. 11 підрозділу 10 ПК України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм п. 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Таким чином, у випадку здійснення заходів контролю у 2011 р. за податкові періоди, які передували 01.01.2011 р., необхідно враховувати вимоги чинного на той час податкового законодавства, яке втратило чинність лише з прийняттям ПК України.

3. У зв’язку з набранням чинності цим Кодексом припиняється відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України дія:

з 1 січня 2011 року:

1) Указу Президента від 11 травня 1998 року № 453/98 «Про платників та порядок сплати акцизного збору»;

2) Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору».

Кодекс є найбільш поширений вид кодифікаційних актів, що має певний пріоритет стосовно інших нормативно-правових актів, зокрема законів, постанов тощо, які регулюють відносини у цій сфері. Кодифікація вважається одним із видів (форм) систематизації нормативно-правових актів.

Конституцією України у пункті 4