Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

Творчі люди — це наче духовні акули. Гірка правда полягає у тому, що якщо ми не продовжуємо рухатися уперед, то йдемо на дно і помираємо. Перед нами стоїть дуже простий вибір: або спочивати на лаврах, або щоразу починати заново. Строга вимога до тривалого творчого життя — бути достатньо смиренним, щоб починати все спочатку, з чистого аркуша.

Незамінним атрибутом творчої кар’єри є готовність знову бути у ролі новачка. Мій друг, майстер своєї справи, страждає від того, що скований робочими обов’язками на багато років наперед. З огляду на фінанси він перебуває у дуже хороших умовах, проте це все більше загрожує його творчому здоров’ю. Коли настає час виконувати проект, на який він підписався ще три роки тому, чи вдасться йому зробити це з уявою і початковим ентузіазмом? Чесна і незручна для нас відповідь — зазвичай ні. Відтак, попри значні фінансові втрати, він почав скорочувати кількість своїх майбутніх зобов’язань, інвестуючи у ризиковану, але дуже важливу справу — власну творчу цілісність.

Не кожен з нас може наважитися на таку творчу сміливість перед матеріальною спокусою, але спробувати ми можемо. Щонайменше, ми можемо бути готовими до цього. Творчі люди за своєю природою — мандрівники. Надто обтяжені нашим світським високим званням, гонитвою за посадами і соціальним статусом, ми не дозволяємо собі піддатися духовному поклику. Ми наполягаємо на рівній і вузькій дорозі, тим часом як Шлях митця звивається по спіралі. Ми буваємо такі зосереджені на кар’єрі, що її зовнішнім атрибутам приділяємо більше уваги, ніж своєму внутрішньому чуттю. Вирішивши грати в цифри, ми порушуємо свою обіцянку вважати себе самих і наші цілі гідними.

Творчість — це не бізнес, хоча завдяки їй ми можемо постійно бути зайнятими. Митець не може безкінечно відтворювати попередній успіх. Ті, хто надто довго намагаються працювати за схемою — навіть за своєю власною схемою, — рано чи пізно позбавляють себе творчої правди. Переймаючись, як це зазвичай і трапляється, діловим аспектом нашої творчості, ми схильні обіцяти те, що не зможемо виконати: продовжувати творити точно так само добре, як і раніше.

Успішні фільми породжують запит на сіквели. Успішні книжки — на видання подібних книжок у майбутньому. Художники переживають періоди, коли їхня творчість користується особливою популярністю, і відчувають зовнішній тиск продовжувати так само далі. З такими ж труднощами стикаються гончарі, композитори, хореографи. Як митців нас просять повторюватися і розширюватися на ринку, який ми самі і створили. Інколи це можливо. Іноді ні.

Успішному митцю не варто зобов’язувати себе надмірною кількістю обіцянок на майбутнє. Якщо маєток у престижному районі коштує двох років творчих мук, щоб видати на-гора обіцяний проект лише заради грошей, то такий маєток — надто дорога розкіш.

Це не означає, що редактори більше не повинні будувати плани на наступний сезон, чи що майстерні повинні назавжди закинути свій бізнес. Це означає, що ті творчі люди, які щодня трудяться, повинні витрачати час не лише на те, що точно принесе їм прибуток, а й на ризиковані проекти, на те, до чого лежить їхня творча душа. Для того, щоб реалізувати себе у творчості, не потрібно ставити хрест на успішній кар’єрі. Утім, просто необхідно переписати свій графік на кожен день так, щоб дозволити собі маленькі зміни, які крок за кроком змінюватимуть вашу щоденну траєкторію і врешті направлять вашу кар’єру за курсом, який у довготривалій перспективі зробить вас щасливими.

Це означає писати ранкові сторінки. Ходити на творчі побачення. «Але під моїм керівництвом — ціла майстерня, — скажете ви (чи чим ви там ще зайняті). — Від мене залежать інші люди». Я відповім, що це лише ще одна причина розраховувати на самого себе і захищати своє творче начало.

Коли ми нехтуємо обіцянкою, яку дали самі собі, наслідки цього неодмінно стануть помітні людям навколо. Одноманітність, механічні повторення того, що ми колись уже досягнули, позбавляють від творчої радості спочатку наші життя, а потім і наші фінанси. Намагаючись забезпечити себе матеріально, уникаючи ризику, ми втрачаємо свою унікальність та інноваційність. У міру того, як обіцяні проекти відхиляються все далі і далі від наших внутрішніх прагнень, нами опановує глибока творча втома. Доводиться, немов під прицілом, збиратися з силами, замість того, щоб з ентузіазмом виконувати кожне нове творче завдання.

Митці здатні відповідально ставитися до вимог своїх ділових партнерів і зазвичай так і роблять. Митцям значно складніше і важливіше продовжувати відповідати внутрішнім вимогам власного творчого зростання. Якщо стисло, то, коли ми досягаємо успіху, ми повинні бути особливо пильними. Будь-який успіх, в основі якого лежить творча одноманітність і відсутність прогресу, прирікає нас і наше мистецтво на провал.

***

Уміла винахідливість ніколи не зможе замінити необхідний елемент уяви.

Едвард Гоппер

Все втрачено у ту мить, коли ви вже знаєте, яким буде результат.

Хуан Ґріс

Дзен спорту

Більшість митців, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, займаються здебільшого лише розумовою діяльністю. Ми постійно думаємо про те, що хотіли б зробити, але не можемо. На ранніх етапах відновлення ми знову думаємо — про те, що ми хотіли б зробити, але не робимо. Для того, щоб відновлення було справжнє і невідворотне, необхідно вибратися з полону думок і взятися за роботу. Однак передовсім потрібно зайнятися своїм тілом.

Знову ж таки, для цього необхідно прийняти себе таким чи такою, які ми є. Творчість вимагає дій, і частина цих дій фізичні. Жителі Західного світу, які перейняли східні техніки медитації, інколи потрапляють у пастку: переймаючись лише своєю свідомістю, вони забувають, що про тіло також потрібно піклуватися. Втрачаючи своє «заземлення», ми вже не можемо функціонувати у світі. Фізичні навантаження допомагають боротися з цією