Читати книгу - "Війна у натовпі"

210
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:
class="p1">Відтягнутися по-справжньому від наслідків бойового стресу нам вдалося вже в Тхібулі, куди з Ханти нас перекинули гелікоптером. Отримавши обіцяні нам 350 доларів США, ми відчули себе господарями життя. Судіть самі: вартість однокімнатної квартири в цьому обітованому місці — 100-150 доларів, барана — 20 ларі (1 долар 1,28 ларі), вечеря на двадцятьох з горілкою та вином 30 ларі, обслуговування, навіть жінки — все в борг, по розписках.

Вже у перші дні, в ході інтенсивних передпохідних тренувань, ми звернули увагу, що грузинський солдат тепер не той. Війська одноманітно екіпіровані, солдати в касках (що в 1993 році спостерігалося тільки в "Арго"), чистять черевики, білять бордюри (вірна ознака дисциплінарних відносин). Батальйони цілими днями пропадають на заняттях (один на базі в Хаїмі, другий в Тхібулі). Після програної війни Шеварднадзе впровадив широкомасштабне побиття командних кадрів, також рядових "комбатантів" (з якими зазвичай розбиралася міліція).

Відтак, тепер мамлеї (лейтенанти) і капітани зустрічаються куди частіше, аніж полковники та віце-полковники. А я вже не боюся залишитися єдиним старшим ма-леєм на всю грузинську армію, як це майже сталося в 1993 році.

"Устим" благополучно уникнув чистки, перебуваючи за межами Грузії, і в такий спосіб зберіг свої зірки віце-полковника. Чого не можна сказати про іншого "білого найманця" Обуха. Свого часу він взяв участь у невдалому путчі Кетовані (колишній міністр оборони, засуджений до розстрілу) і ледь уніс з країни ноги. Як він зажурено пояснював:

— Я б дослужився і до полковника, але батальйон, яким я командував, оголосили бандформуванням.

Щоправда, коли я майже півроку просив його показати або назвати хоча б одного свого підлеглого, він сором'язливо відмовлявся.

Звідки розорена Грузія бере гроші на армію, не ясно. Певне, кошти надходять за рахунок продажу корисних копалин. За довгі роки радянської влади у нас склалося враження про Грузію, як про сонячну курортну республіку, де вирощують мандарини і чай. Насправді країна володіє багатьма видами стратегічної сировини. Той же чіатурський марганець ще з переддня сторіччя служив об'єктом бажань іноземних концесіонерів.

Середня місячна заробітна платня в країні — 12 ларі, жалування прапорщика — 76 ларі. Ясно, що всі тримаються за службу зубами. Багато зроблено і в галузі підготовки нового офіцерського корпусу. Значне число офіцерів, у званні від лейтенанта до капітана, стажувалося в США, Італії, Франції, Австрії. На нашій базі було п'ять інструкторів, які нібито пройшли курс навчання американських рейнджерів. Не знаю, як там усе інше, а фізо і техніка гірських сходжень викладалися нам навіть з шиком. Інструктор, раніше кандидат в майстри спорту з вільної боротьби, одним ударом ноги вибивав магазин з "кaлaшникoвa" і пересмикував затвор (аби викинути досланий патрон). З чого я зробив висновок: "Живого я тебе, голубе, ближче трьох метрів до себе не підпущу".

Інструктори діяли в прибалтійському стилі, хіба що зображували не Європу, а всіляко підкреслювали американську якість своїх навчальних програм. Особливо дісталося невинному афоризму "сам загинь, а товариша порятуй". Зміст ідіоматичних виразів, як правило, зникає при першому перекладі, що тоді говорити про потрійний: з російської на англійську, потім на грузинську і в зворотному напрямі. "Скажіть, чим ви йому допоможете, якщо загинете?" Було видно, що сумний досвід Кореї та В'єтнаму в'ївся американцям у печінки. До пораненого, для запобігання пасток, слід підкрадатися з осторогою, як до потопаючого. Краще було залишити його прикривати відхід та ще й обкласти довкола мінами. Тільки скажіть про це пораненому. Робити все не так, як у Радянській армії, — це потроху задовбувало.

Сама війна в Абхазії внесла щось нове в розвиток мистецтва полювання на людей. Уважне вивчення навіть Цієї праці дає змогу здобути деякий досвід, що має практичну цінність. Однак справжніх польових офіцерів — грузинів мало. Як вони самі пояснюють, менталітет такий. Ми вже розуміємо, що треба копати шанці, але подолати себе несила.

Як у будь-якій великій справі, не обходиться і без "панами" на воєнних замовленнях. Увесь танковий парк Грузії — а це танки Т-55 і Т-72, причому перші, за досвідом бойових дій, цінуються, зважаючи на свою простоту, вище, — отримав нові мотори. Однак, нібито через використання отриманого з Росії непридатного масла, багато дизелів знову запороли. Про особливості американського спорядження я вже згадував. Схоже, що за відповідну мзду або через прагнення вибрати щось дешевше, грузинська сторона придбала "неліквіди", які залишалися від часів "Бурі в пустелі". Який сенс робити спальники водовідпорними, коли вода в пустелі майже не конденсується.

У порівнянні з іншими конфліктами, грузини трохи просунулися в області радіозв'язку. У нас були американські радіостанції "Томсон", які працювали в КВ діапазоні. Вони добре зарекомендували себе в горах. Чого не можна сказати про УКВ станції "Кюмах", здається, австралійського виробництва, певне, призначені для рівнинної місцевості. У грузинських солдатів в ходу були навіть мініатюрні "уокі-токі", що дає змогу радіофікувати кожного піхотинця.

Накопиченого Грузією ударного потенціалу, зважаючи на внутрішню й міжнародну ситуацію, вистачить для ведення лише переможного "бліцкригу" тривалістю в 30-45 днів, що, в разі зав'язаності Росії в "миротворчих" операціях десь у Дагестані, цілком здійсненно. У такому політичному розкладі роль Чечні значно зростає. Приблизно третина нашого особового складу не брала участі в бойових діях в Абхазії, а забезпечувала коридор з Чечнею через Казбегі. В тих місцях чеські будівельники пробивали в горах "стратегічну" дорогу між Грузією та Чечнею, оминаючи Росію. Цим же коридором припускалося виводити з Чечні наших людей на випадок неблагополучного повороту справ у дагестанському проекті або навпаки, самим відступати ним за будь-яких непередбачуваних подій у Грузії. Невдалий замах на Шеварднадзе та події в Мінгрелії підтвердили логіку такої завбачливості. На державному рівні стосунки Грузії та Чечні, можливо, і вдасться поліпшити. Але на побутовому рівні примирення неможливе. Взагалі, коли починаєш входити в подробиці міжнаціональних стосунків на Кавказі, від них віє чимось старозавітним.

При виселенні чеченців поголів'я їхніх домашніх тварин і пасовиська дісталися сусіднім народам. З них тільки грузини повернули господарям після їхнього повернення із заслання приблизно таку ж кількість худоби. Але треба знати світогляд чеченця. В його уяві одразу ж виник образ тієї череди, що могла дати його корова та її приплід за ці п'ятнадцять років. Тому починаєш розуміти приховане значення слів того ж майора Вассо, який бачить в госпіталі чеченця, що бере з рук медсестри якісь ліки:

— Ти що, чеченець (сволота). Що, нирки болять (добре). Лікувати приїхав (щоб ти сдох).

Наше перебування на базі в Тхібулі завершилося воістину гомеричною суперечкою. Між "Устимом" і Вассо незгода виникла з двох питань: чи проб'є

1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у натовпі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна у натовпі"