Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одна фраза з «Віків світу» повинна привернути нашу особливу увагу. Вона однозначно засвідчує трансформацію поняття таємниці природи, що стає моментом самопокладання буття та фундаментальною загадкою екзистенції:
Ця тенденція до замикання буття засвідчена висловами повсякденного мовлення, коли ми кажемо, зокрема, що природа уникає наших поглядів та приховує від нас свої загадки. Лише завдяки примусу вищої сили вона змушена випустити зі своєї схованки усе, що стається[1068].
Ми переходимо тут від природи, яка приховується, до буття, яке замикається. Це первісне заперечення, каже Шеллінґ, «є матір’ю годувальницею усього видимого всесвіту»[1069], його наслідки можна спостерігати у феноменах огортання у просторі та у тілах. Кажуть, що природа приховується тому, що «природа прив’язана своїм корінням до сліпої, неясної, невисловлюваної сторони Бога»[1070]. Будь-яке поширення є перемогою над цим спротивом, над цією волею до замикання. Інакше кажучи, для Шеллінґа таємниця природи становить не стільки проблему, яку може розв’язати наука, скільки первісну загадку Буття, що полягає у його непроникності та недосліджуваності. У цьому контексті «Природа любить приховуватися» означає «Буття первісно перебуває у стані зосередження, а не розгортання». Поняття Природи у Шеллінґа має, між іншим, подвійний характер, оскільки, як у щойно процитованій фразі, воно може означати «фізичну» природу, проте подекуди відсилає до того, що Володимир Янкелевич називає «теософською Природою, за якою Шеллінґ визнає приховану божественність Бога»[1071]. Хай там як, можна сказати разом із Янкелевичем: «Природа не є чимось іншим як Grund (основа), прихованою таємницею екзистенції»[1072].
2. Таємниця екзистенції та тривога
В «Афоризмах стосовно натурфілософії» (1806) Шеллінґ згадує тривогу, що охоплює нас у присутності екзистенції, коли останню відділяють від усіх знайомих нам форм, що приховують її:
Для того, хто розглядав би просте буття-тут (те, що ми називаємо просто екзистенцією) в абстракції від форми та виду, у його чистоті, воно повинно було би видатися дивом і наповнити душу здивуванням. Так само це чисте «буття-тут» із найдавніших часів наповнювало людську душу страхом та чимось на кшталт священного жаху[1073].
На думку Шеллінґа, саме ґенеза буття пояснює цей непроникний та жахаючий характер екзистенції. Вона вкорінена у тому першому моменті, що його Шеллінг називає основою (Grund) і який є первісною непрозорістю, відмовою з’являтися і показувати себе, непрозорістю і відмовою, що мають бути подолані. Як показав Ян Асман, у XVIII столітті уподібнювали надпис з Саїса «Я є тим, що було, є та буде» із заявою Яхве Мойсею, однією із численних інтерпретацій якого є «Я є тим, ким я є», та витлумачували обидва як відмову божества назвати своє ім’я, тобто дати змогу себе пізнати[1074]. Шеллінґ, який розумів слова Яхве у сенсі «Я буду тим, ким я буду», ймовірно надихався цією ідею, коли покладав у основу буття заперечення та відмову[1075].
Хай там як, для Шеллінґа періоду третьої версії «Віків світу» буття розгортається лише шляхом боротьби із самим собою, що й пояснює тривожний та жахаючий характер екзистенції. Для нього екзистенція є трагічною:
Тривога є фундаментальним почуттям будь-якого живого створіння, все живе народжує та народжується лише у запеклій боротьбі[1076].
Основою речей для нього так само, як для Бьоме та Шопенгауера, є «смуток», «страждання», «безумство» — настанови, що мають бути подолані, хоча й продовжують визначати екзистенцію[1077].
Шеллінґ сміється з філософів, які давно протуркали людям вуха своїми заявами про гармонію космосу[1078]. Адже справжньою субстанційною основою екзистенції є, в його очах, жахливе та страхітливе. «Фундаментальною основою усього живого та усієї екзистенції, — пише Карл Льовіт, — для Шеллінґа так само як і для Ніцше є те, що жахає: влада та сліпа сила, варварський принцип, що може бути подоланий, проте ніколи не може бути скасований, і який є «основою усього великого та прекрасного»[1079]». Для Шеллінґа афоризм Геракліта «Природа любить приховуватися» означає, що Природа первісно чинить спротив еволюції остільки, оскільки вона є волею залишитися у собі. «Сором’язливість Природи» стає загадкою буття і ця таємниця є тривожною та жахаючою. На мій погляд Ґьоте та Шеллінґ перебувають біля витоків традиції, що приймає існування непроникної таємниці екзистенції, яка викликає тривогу. Відтепер йдеться не про те, щоб перемогти труднощі та перепони, що їх Природа створює на шляху нашого пізнання, а, радше, про визнання того, що природі, світові, буттю-у-світі, буттю, властиво бути непояснюваними, що одним із головних вимірів людської екзистенції відтепер є одночасно зачарування та тривога, «священний трепіт», як казали Кант і Ґьоте, перед недосліджуваними таємницею та загадкою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи», після закриття браузера.