Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Черчен, перекинулись і на правий берег, і шлях наш протягом двох днів перетинав їх; вони являли собою то видовжені косогори або (пасма, то невисокі горби від трьох до дев'яти сажнів заввишки, справжні бархани з відлогим навітряним схилом, що звернений на північний схід.

Поминувши ці піски, ми вийшли вже до середньої течії самої Черчен, яка в боротьбі з пісками то тече широким плесом від тридцяти до тридцяти п'яти сажнів завширшки по зибучому піщаному дну, то розбивається на вузькі рукави з спокійними затоками й ділянками мокрого піску, вкритого шаром липкої глини. Глибина в широкому руслі менша від аршина, але місцями є вири. Ці русла з проміжками мають до двохсот сажнів ширини. Вода брудна, переповнена дрібним піском і мулом, дно зибуче, нога в'язне глибоко, а там, де течія тиха і осідає рідкий мул, перейти вбрід зовсім неможливо. Головне русло часто переміщується під час прибування води з гір в літні місяці, як на це вказують перервані стежки в період спадання води.

Береги ріки обрамлені смугою бідної деревної і чагарникової рослинності, шириною то від двох до трьох, то від восьми до десяти верст; з дерев найчастіше трапляється тограк (різноманітна тополя), понівечений і неоковирний, з розтрісканою корою, що вкрита пилюкою або білою сіллю, часто всохлий, без суччя, з дуплами. Видно також тамариски, обліпиху, кендир, солодець, зрідка джигду, очерет. Кущі густо вкриті пилом, а грунт то пухкий, піщаний, то твердий з соляною коркою. Скрізь валяються відломане суччя, гілки, купи сухого листя. Повітря жовто-сіре від густої пилюки. В такій обстановці ми йшли по середній течії ріки до міста Черчена чотири дні; водою і паливом були забезпечені, і коням ми щодня давали трохи розмоченого гороху, закупленого в Чарклику.

Черчен виявився досить великим містом на шістсот дворів, що стояло на невеликій глинистій площі, оточеній сипучими пісками, які на лівому березі ріки Черчен засипали площу двох стародавніх міст; одне з них нібито знищене близько трьох тисяч років тому богатирем Рустем-дагестаном, а друге зруйноване вже дев'ятсот років тому монголами Алтамишу. Жителі Черчену іноді відкопують залишки, а найчастіше оглядають руїни після великих бур, які змітають пісок, і знаходять монети, прикраси, буси, залізні речі, мідний посуд, навіть бите скло. При розкопках трапляються склепи і окремі дерев'яні домовини, в яких трупи добре збереглися, очевидно завдяки особливій сухості повітря. Про цс нам розповідали на постоялому дворі, де ми пробули два дні, і я записав ці відомості для майбутніх розшуків. Вказували, що сліди стародавніх поселень є і по всій середній течії Черчен-дар'ї, яка тепер зовсім безлюдна.

Коли я, вже повернувшись додому, розповів консулу про численні руїни міст у Тарімському басейні, починаючи з півночі, від Турфана і Лукчуна, особливо ж по південній окраїні вздовж теперішнього підніжжя Куньлуню і Алтинтагу, він підтвердив це і пояснив його зміною клімату та розвитком пісків пустині Такла-Макан в історичний час; він сказав, що і Пржевальський вже відзначав це погіршення клімату всієї області Центральної Азії і її усихання[16].

Від Черчену до Нії нам лишалося пройти ще до трьохсот верст прямим шляхом вздовж обочини пісків; крім нього, був ще і другий шлях, довший верст на сто, вздовж підніжжя гірського пасма Алтинтагу. Цей верхній шлях, як нам пояснили, обирають здебільшого влітку, коли на нижньому дуже жарко і багато комах. Але тепер вже була осінь і ми, звичайно, віддали перевагу прямому шляху, хоч, як говорили, там вода гірша і багато піску; проте він коротший і далеко рівніший; по верхньому шляху багато глибоких ущелин, незручних для верблюдів, і кормів менше. У нас було два барила, в яких можна було возити з собою воду, а шлях через піски був не такий (важкий для верблюдів, як круті підйоми і спуски.

Нижнім шляхом ми йшли десять днів по обочині великих пісків пустині Такла-Макан, що насувалися з півночі; високі бархани, цілі гори піску від тридцяти до сорока і більше сажнів заввишки виднілися праворуч, а вздовж шляху доводилося переборювати і нижчі, від трьох до п'яти сажнів, а зрідка й до десяти, вибираючи проміжні смуги між ними.

Вода траплялася по дорозі в колодязях і в достатній кількості, але іноді затхла; крім того, ми перетяли на своєму шляху п'ять русел річок, які течуть з Алтинтагу і несуть води тільки влітку, коли розтають сніги, а тепер, восени, вже безводних; колодязі були вириті в улоговинах їх русел над самим краєм.

На цьому шляху нам двічі довелося перенести піщані бурі, що йшли з північного сходу, тобто майже попутні і не дуже сильні. В цілому цей шлях ми закінчили цілком благополучно, проте майже не зустрічали людей. Поселення таранчів розташовані ближче до підніжжя гір, куди ще добігає вода, де піщаних заносів далеко менше і можливе поливне хліборобство, бо без зрошення при такому жаркому кліматі хліб не родить. По обочині пісків траплялись лише руїни колишніх поселень, що їх залишили жителі в зв'язку з насуванням пісків, які засипали поля і будівлі.

Оазис Нія розташований на обох берегах однойменної ріки, верст за п'ятдесят від підніжжя Алтинтагу, звідки витікає ця річка, яку в горах називають Улуксай. Зросивши оазис, вона тече далі ще верст сімдесят, прориваючись через обочину сипучих пісків, поки зовсім не зникає, борючись з ними. Тільки влітку, коли розтають сніги і льодовики, води в ріці багато і вона біжить далі в глиб пустині Такла-Макан. Проте під час зимового півріччя води в оазисі Нії вже небагато і жителі користуються водою з хаузів, тобто ставків, які є майже в кожному дворі в тіні великих дерев; влітку ці ставки проточні, але до жовтня притік до них майже припиняється; на допомогу хаузам є ще колодязі, що діють цілий рік.

Нам сказали, що в Нії налічується більш як тисяча дворів і населення досягає шести тисяч; їхнім головним заняттям є землеробство і садівництво; в садах ростуть груші, яблуні, персики, абрикоси, шовковиці, виноград і гранат. На полях вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу, бобові» кавуни, дині, моркву, цибулю, люцерну, конюшину. Всі поля зрошуються і добре оброблені. Жителі скаржаться, що навесні шкодять пізні морози і бурі з пилюкою; морози вбивають цвіт плодових дерев, а бурі засипають піском поля й арики. Раніше, як вони розповідають, широченні поля і сади простягалися далеко вниз понад рікою, але в боротьбі з піщаними заносами вони мало-помалу відступали, скорочувались. І тепер уже кожна сім'я на своїй ділянці землі вирощує тільки те, що їй необхідно для прохарчування, а