Читати книгу - "Фауст"

глянь — готова гать!

Жертв упало тут немало,

Ніччю — крики, зойки, шквал…

Море полум'ям хитало…

Вранці глянь — готов канал.

Ох, безбожник він, завида,

Вже й на наше зазіха…

Од непевного сусіда

Недалеко до гріха.

Філемон

Він же нас до себе кличе:

Скільки хоч землі бери!

Бавкіда

Бійся моря, чоловіче,

І не кидайся гори!

Філемон

Ну, ходімо до каплиці,

Поки захід не погас,

Подзвонити, помолиться —

Бог старий не зрадить нас!

Палац

Просторий розкішний сад, широкий, рівно виведений канал.

Фауст, старий, аж древній, ходить, думає.

Баштовий Лінкей[113]

(в рупор)

Сідає сонце; до причалу

Човнів несеться батова:

Останнім жваво до каналу

Байдак великий заплива.

Не гнуться щогли в нім добротні,

Грайливо мають прапорці,

На нім досвідчені й зальотні

Щасливо маються плавці.

На дюні дзвонить дзвін.

Фауст

(жахається)

Проклятий дзвін! Він невлічимо,

Мов зрадний стріл, у серце б'є!

Усе моє перед очима,

А за плечима б то чиє?

Бринить у нім злорадність хижа,

Що всякій владі межі є:

Отой липняк, та вбога хижа,

Та церківця — то не моє…

Радніший я туди податься,

Та грізно тінь чужа встає;

То сіль в очу, то скабка в п'ятці,

Що всі відрадощі псує!

Баштовий

(як вище)

З вечірнім вітром прудко як

Летить процвітаний байдак,

Хоч наладований з верхом

Всіляким скарбом і добром!

Процвітаний байдак, наладований ущерть чужоземними виробами.

Мефістофель, Троє Дужих.[114]

Хор

Вернули ми,

Та ще й з добром…

Вельможний пане,

Б'єм чолом!

(Виходять на берег, вивантажують добро).

Мефістофель

Вернули ми не порожнем

І похвали од пана ждем.

Ми звідси два судна взяли —

Сюди аж двадцять привели.

Що нам доводилось долать,

Нехай посвідчить наша кладь.

На вольнім морі — вольний дух,

Гляди навкруг, не будь лінюх!

Бери, не гребуй, все одно,

Чи рибу вгледиш, чи судно!

Вдалося третє підчепить —

Четверте легше захопить,

А п'яте й одсічі не дасть —

У кого сила, в того власть!

Важливо — що, байдуже — як…

У мореплавстві я мастак:

Війна, торгівля і розбій —

Одно сукно, троякий крій.

Троє Дужих

Хвали нема!

Нема хвали!

Немов сміття

Ми привезли.

Чогось нахмурив

Пан лице:

Не до душі

Йому все це.

Мефістофель

Ніхто платні

Більш не чекай!

Уже ж ви всі

Взяли свій пай.

Троє

Та то бридня!

Попросим — дасть.

Усім належить

Рівна часть.

Мефістофель

Знесіть спочатку

В погреби

Усі коштовнії

Скарби.

Огляне він

Усе пильніш

І порахує

Все точніш —

Не пожалкує

Він і сам,

Дасть учту пишну

Морякам.

Я завтра всяких птиць побачу,

Усіх обмислю, всім оддячу.

Вантаж відносять.

(До Фауста).

Не зсуплюй брів, не хмур чола,

Прекрасно йдуть твої діла.

Усе ти мудрістю скорив

І землю з морем помирив —

Охоче море од землі

Плавкі приймає кораблі.

Тут у палаці ти сидиш

І цілий світ в руках держиш;

Тут, де була лиш гола рінь,

Звели ми перший наш курінь;

Де ми прорили перший рів,

Тепер простір для веслярів…

І землю й море повнить слух

Твоїх трудів, твоїх заслуг.

І нині тут…

Фауст

Прокляте тут!. —

Мені отрута із отрут.

У серце наче колька коле,

Скажу бувалому тобі:

Бодай не знать того ніколи!

І гріх, і сором, далебі!

Коли вже тих старих посяду

І сам осяду між лип'я?

Воно чуже — і світовладу

Від того ніби трачу я.

Коли вже там поставлю вежу

І все побачу, все простежу,

Окину зором широчінь

Трудом набутих володінь,

І подивлюся, як навкруг

Прекрасно творить людський дух,

І ради мудрої додам

На поміч сміливим трудам.

Отак-то муки перенось,

Коли в багатстві брак чогось.

І дзвону гук, і запах лип —

Мені мов церква, цвинтар, гріб…

Невже всесильну волю тут

Оцей пісок заб'є до пут?

О, як те збути, як забути?

Почую дзвін — я лютий, лютий!

Мефістофель

Так, через прикрощі оті

Смаку не чуєш у житті.

Огидний, що й казать, той дзвін,

Шляхетне вухо ріже він.

Отой ненавидний бов-лив

Все небо жовчю мов залив

І від хрестин до похорон

Тобі ясує свій закон,

Немовбито між «бов» і «лив»

Ти і не жив, а тільки снив.

Фауст

Непослушенство й перекір

Мені струїли владу й мир;

Тут увірветься під кінець

І справедливості терпець.

Мефістофель

Чого ж тобі на них дивиться?

Вели сюди переселиться!

Фауст

Жени їх звідти, хай їм грець!

І тут їм добре буде житься —

Я дам прегарний хуторець.

Мефістофель

Та ми їх миттю переселим

І схаменутись не дамо,

І в новім селищі веселім

Старе забудеться само.

(Свиснув).

Приходять Троє Дужих.

Ходімо виконать наказ,

А завтра буде свято в нас!

Троє

Сьогодні пан не був ласкав,

Коли б хоч завтра бенкет дав.

Мефістофель

(до глядачів)

Ну що ж, не перший цей дідок:

І в Навуфея був садок. (Царств. І, 21)

Глупа ніч

Лінкей-баштовий

(співає, чатуючи)

Стою я на вежі

Немало вже літ,

В прекраснім безмежжі

Я бачу весь світ.

Поля неозорі,

І темні ліси,

І місяць, і зорі —

Все повне краси.

Скрізь вічні оздоби,

Скрізь вічне буття,

А в нім до вподоби

І власне життя.

Чи світле, чи хмарне

Було воно там,

Здавалося гарне

Щасливим очам.

Пауза.

Ні, не лиш одне щасливе

Бачить випало мені:

Щось зловісне, щось страшливе

Піднялося вдалині,

Загорілось, заіскрилось

Поміж віття темних лип,

Ще й од вітру розгнітилось —

Розлилося вшир і вглиб.

То палає хата вбога,

Мохувата, вогка стріха;

А впинить огню незмога,

Де рятунку взять од лиха?

Вам, стареньким, дітись ніде;

Як же ви не впильнували?

Весь ваш статок димом піде —

Безголов'я небувале!

Підлітають вище й вище

Хвилі полум'я страшного…

Чи старенькі там живі ще,

Чи втекли із пекла того?

Ось вогні прудкі, стрілисті

Геть розбіглись в гіллі, в листі;

Віти миттю зайнялися,

Вниз посипались, хрусткі…

Ой, нащо мені далися

Очі надто аж зіркі!

З хряском валиться каплиця,

Бо