Читати книгу - "У вогні"

він навіть на тренування не з’явився.

— Дякую. Нічого особливого, просто, розумієш, він мені нагадував про домівку, — відповіла вона. — Й ось він залишив мене з цими двома.

Вона буцнула черевиком Біпера, який ледь тямив, що коїться навколо.

— Вольтанутому встромили ножа в спину ще біля Рогу достатку. А вона...

Ми поглянули на вкриту засохлою кров’ю Варисту, яка ходила колами й бурмотіла:

— Цок-цок, цок-цок.

— Ага... Цок-цок. Клепка останню клепку загубила, — промовила Джоанна.

Вариста ніби відчула, що мова про неї, і нахилилася до Джоанни, яка відразливо штовхнула її на пісок.

— Відпочинь там трохи!

— Забери від неї руки, — різко промовила я.

Джоанна звузила очі та з ненавистю подивилася на мене.

— Забрати від неї руки? — прошипіла вона, швидко ступила вперед і, не встигла я зреагувати, так мені зацідила, що перед очима аж зірочки закрутились.

— А хто, ти думаєш, вивів їх для тебе з тих кривавих джунглів? Ти...

Раптом Фіней закинув її на плече, і хай як вона звивалася змією, доніс до води і кілька разів занурив із головою, а Джоанна верещала й поливала мене брудом. Але я не вистрілила. Через те, що вона була з Фінеєм, а головне, через її слова: вона вивела Варисту й Біпера для мене.

— Як гадаєш, що вона мала на увазі? Коли казала, що вивела їх для мене? — спитала я Піту.

— Не знаю. Ти ж від самого початку хотіла їх у союзники, — нагадав він.

— Так. Хотіла. Від самого початку...

Але це не відповідь на питання. Я поглянула на непорушне тіло Біпера.

— Та якщо ми не вживемо заходів, отримаю я їх ненадовго.

Піта підняв Біпера, а я взяла за руку Варисту, і ми повернулися до нашого маленького табору на узбережжі. Я посадила Варисту на мілководді, щоб вона хоч трохи помилася, та вона лише плескала в долоні й час від часу бурмотіла: «Цок-цок». Потім я розстібнула пояс Біпера — на ньому висіла на ліані важка металева котушка. Не знаю, що то було, та коли вже Біпер вважає, що це потрібно зберегти, я її точно не загублю. А поки що я поклала котушку на пісок. Просяклий кров’ю одяг прилипнув до тіла Біпера, і в мене забрало чимало часу, щоб його зняти. Піта тримав Біпера у воді, а я відклеювала тканину. Коли ми нарешті впорались, виявилося, що спідня білизна також геть брудна. Вибору не було: щоб вимити Біпера, нам довелося роздягнути його догола. Але, маю зізнатися, це більше не справляло на мене враження. За цей рік на нашому кухонному столі побувало стільки голих чоловіків, що зрештою ми з Прим просто до цього звикли.

Ми постелили сплетений Фінеєм килимок і долілиць поклали на нього Біпера, щоб можна було оглянути йому спину. Від плеча до ребер тягнувся поріз завдовжки близько шістьох дюймів. На щастя, він був не надто глибокий. Шкіра була страшенно бліда, тож Біпер утратив чимало крові, до того ж рана й досі кривавилася.

Я сіла навпочіпки й замислилася. Що в нас є під рукою? Солона вода? Либонь, так само почувається мама, коли в неї єдині ліки — це сніг. Я вирішила перейтися лісом. Тут напевне ростуть усі необхідні ліки, але якби ж то я знала, як їх використати! Знайомих рослин не знайшлося, тож я згадала про мох, який Магс мені дала замість носовичка.

— Я скоро, — попередила я Піту.

На щастя, того моху в джунглях було хоч греблю гати. З найближчого дерева я нарвала його цілий оберемок, дотягла назад на узбережжя, а тоді товстим шаром наклала на поранення та щільно прив’язала ліанами до тіла. Ми дали Біперу трохи води, а потім відтягли його в тінь дерев.

— Думаю, більше ми нічим не зарадимо, — промовила я.

— І так добре. Ти молодець, — відгукнувся Піта. — Цілительство у тебе в крові.

— Ні, — похитала я головою. — Я успадкувала батькову кров.

Моя кров оживала під час полювання, а не лікування.

— Піду погляну, як там Вариста.

Я взяла ще пригорщу моху, щоб використати як ганчірку, та приєдналася до Варисти на мілині. Вона не пручалася, коли я зняла з неї комбінезон і заходилася витирати з її тіла кров. Але очі її були розширені від жаху. Коли я до неї заговорила, Вариста не відповіла, а тільки настирливо повторювала своє «цок-цок». Здавалось, вона намагається щось мені сказати, але не було поряд Біпера, який завжди розтлумачував її слова, і я ніяк не могла нічого втямити.

— Так, цок-цок, — повторила я. — Цок-цок.

Здавалося, це трохи її заспокоїло. Я випрала комбінезон, щоб на ньому не залишилось ані крапочки крові, й допомогла Варисті знову його вдягнути. Він був не такий дірявий, як наші. З поясом також усе було гаразд, тож я її підперезала. А спідню білизну я поклала сушитися поряд із білизною Біпера.

Поки я полоскала Варистине спіднє, до нас приєдналася чистесенька, аж лискуча Джоанна разом із Фінеєм, у якого почала лущитися шкіра. Я вмовляла Варисту бодай щось з’їсти, а Джоанна тим часом хлебтала воду з мушлі. Байдужим, майже неживим голосом Фіней розповів про туман і про мавп, але про найголовнішу подію не згадав ані словом.

Побути на варті, доки інші відпочинуть, хотіли всі, але врешті-решт залишилися чатувати ми з Джоанною. Я — адже вночі дійсно відпочила і почувалася добре, вона ж бо просто відмовилася лягати. Поки інші вмощувалися спати, ми вдвох мовчки сіли на пісок.

Джоанна коротко поглянула на Фінея, щоб переконатися: він заснув, а тоді обернулася до мене:

— Що сталося з Магс?

— Це все через туман. Фіней ніс Піту. Я якийсь час тягнула Магс. А потім у мене відмовила нога, і не змогла підняти Магс. Фіней сказав, що обох не донесе. І тоді Магс поцілувала його та зробила крок просто в отруйний туман, — розповіла я.

— Вона була ментором Фінея, — мовила Джоанна, мов звинувачуючи мене.

— Справді? Я не знала, — відповіла я.

— Вона була йому як рідна, — додала Джоанна трохи згодом, але тепер в її голосі було менше отрути.

Ми дивились, як вода облизує пісок.

— А навіщо тобі Клепка і Вольт? — спитала я.

— Я ж сказала: я привела їх для тебе. Геймітч пояснив: якщо я хочу до тебе