Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

нові імена земельних володінь.

Ось улуси, які повстали на землях Великого Володимирського і Рязанського князівств:

Великий улус хана Беркечара,

Великий улус хана Чилаукуна,

Великий улус хана Мухаммеда.

Із 1272 року з’явився удільний Московський улус хана Петра Ординського (роду Берке), який з 1328 року отримав статус Великого Московського улусу Кулхана, у московському поданні — Івана Калити.

ІІ. Разом із ханами Чингісидами до їхніх нових улусів прибули їх тюркомовні племена. Кожен князь-оглан отримав чотири ілі (роди). Таким чином, до так званих Великих Володимирського і Рязанського князівств упродовж 1238—1290 років переселилося не менше 200 тисяч тюркомовного населення.

Кожен князь-оглан із роду Чингісхана, а тих у «колисці московитів» з’явилося чотири:

хан Чилаукун,

хан Беркечар,

хан Мухаммед,

хан Петро Ординський,

отримав по одній тьмі. Разом із військом на нові завойовані землі прибули їхні сім’ї та члени родин. Можна вважати, що в нових улусах Мещери та Тмутаракані кількість місцевих фінських племен і прибулих тюркомовних була однакова.

Починаючи з кінця XIII століття фінські й тюркські племена проживали і розвивалися на одній території, в одній державі. Саме з фінських і казахських (тюркомовних) племен упродовж XIII-XVIII століть повстав народ московитів.

ІІІ. Починаючи з часів завоювання Мещери і Тмутаракані, місцева Православна церква повністю перейшла на службу до завойовників. Уже перший Митрополит Золотої Орди Кирило тримав свою кафедру при ставці золотоординського хана.

«До татарського нашествия разделение русской земли на маленькие княжества и сохранение постоянной связи церкви с Константинополем были гарантией независимого положения ее владык. Но в это время они решили стать под защиту новой власти. Митрополит Кирилл стал жить при дворе самого хана. Милостивая грамота Менгу-Тимура и щедро раздававшиеся его приемниками ярлыки были наградой за это положение» [114, с. 46].

Московська православна релігія стала однією із ідеологій Золотої Орди: на перших порах одночасно із тенгріанством, а пізніше — разом із мусульманською релігією.

У зв’язку з тим, що Галицько-Волинське князівство не належало до Золотої Орди, Мещерські та Тмутараканські землі (тобто майбутня Московія) ще з часів завоювання мали свого золотоординського митрополита.

Навіть російські енциклопедичні словники XIX століття визнавали факт існування з 50-х років XIV століття окремих так званих Західної і Східної митрополії.

Ось що писав один із них у 1847 році: «Алексий св(ятой) митрополит… Род(ился) в Москве в 1293 г., был избран в митрополиты в 1354 г. вел(иким) кн(язем) Симеоном Гордым. Около того же времени, константинопольский патриарх Филофей назначил в России другого митрополита, Романа… С тех пор западная митрополия отделилась от восточной…» [6, т. 1, с. 178].

Не станемо звертати увагу на звичайну московську брехню, начебто Київська митрополія відділилась від Московської (Західна від Східної). Це звичайна московська забаганка: Москва у всьому має стояти вище Києва.

Перед митрополитом Романом так звана Західна митрополія мала на своєму престолі чотири митрополити, рівно стільки, як і золотоординська митрополія. Однак, що цікаво, зовсім інших.

Московський улус з дня своєї появи у 1272 розвивався як складова частина Золотої Орди і належав до спадкових земель роду Чингісхана.

Література

1. Кавелин К. Д. Мысли и заметки о русской истории // Вестник Европы. — 1866. — Т. II.

2. Большая Советская Энциклопедия. — 3-е изд. — М., 1969—1978.

3. Лтопис Руський / За 1патським списком переклав Леонщ Махновець. — К.: Дншро, 1989.

4. У варов А. С. Меряне и их быт по курганным раскопкам. — М.: Синодальная типография, 1872.

5. Спицын А. А. Владимирские курганы // Известия Императорской археологической комиссии. — СПб., 1905. — Вып. 15.

6. Справочный Энциклопедический словарь: В 12 т. — Изд-во К. Крайя, 1847-1855.

7. Ключевский В. О. Исторические портреты. — М.: Правда, 1990.

8. Ключевский В. О. О русской истории. — М.: Просвещение, 1993.

9. Белорыбкин Г. Н. Монголо-татарское нашествие / Пензенская энциклопедия. — М., 2001.

10. Белорыбкин Г. Н. Мохши (Нуриджан, Наручадь) / Пензенская энциклопедия. — М., 2001.

11. Иоанн де Плано Карпини. История Монгалов; Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны. — СПб.: Изд-во А. С. Суворина, 1911.

12. Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение. — М., 1950.

13. Рашид-ад-дин. Сборник летописей / АН СССР. — М. -Л., 1946— 1960. — Т. 1-3.

14. Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. — Саранск: Мордовское книжное издательство, 1960.

15. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Извлечение из сочинений арабских. — СПб., 1884. — Т. I.

16. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к историй Золотой Орды. Извлечение из персидских сочинений, — М-Л., 1941. — Т. II.

17. П. Лебедев В. Загадочный город Мохши. — Пенза: Пензенское книжное издательство, 1958.

18. Карамзин H. М. История государства Российского: В 12 т. — М.: Московский рабочий слог, 1993-1994.

19. Ратшин А. Полное собрание о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквах в России. Составлено из достоверных источников. — М.: В Университетской типографии, 1852.

20. Храповицкий А. В. Памятные записки А. В. Храповицкого статс- секретаря Императрицы Екатерины Великой. — М.: В/о Союзтеатр СТД СССР, 1990. — Репринтное воспроизведение издания 1862 года.

21 . Полное Собрание Русских Летописей (ПСРЛ), изданное по Высочайшему повелению Археологическою Комиссиею. — Том первый. I. II. Лаврентиевская и Троицкая летописи. — СПб.: В типографии Эдуарда Праца, 1846.

22. Григорьев В. В. О Достоверности ярлыков, данных Ханами Золотой Орды русскому духовенству. — Москва, 1842.

23. Bendefy L. Az ismerelten Julianusz. Az elgo magyar asziakutato eletrajza es kritikai meltatasa. — Budapest, 1936.

24. Родословная книга Князей и Дворян Российских и выезжих… Изданная по самовернейшим спискам. — М.: В Университетской Типографии у Н. Новикова, 1787.

25. Молчановский Н. Очерки известий о Подольской земле до 1434 года. — К.: Типография Императарскаго университета Св. Владимира, 1885.

26. Юрченко А. Г. Русский князь на монгольском пиру. — СПб., 2003.

27. Белинский В. Б. Страна Моксель, или Открытие Великороссии. — К.: Вид-во 1меш Олени Телии, 2009—2010.

28. Данияров К. К. Альтернативная история Улыса Жошы — Золотой Орды. — Алматы: Издательский дом «Жибек Жолы», 1999.

29. Данияров К. К. Альтернативная история Казахстана. — Алматы, 1998.

30. Данияров К. К. История Чингисхана. — Алматы, 2001.

31. Руммель В. В., Голубцов В. В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. — СПб., 1887.

32. Московский Кремль. Успенский Собор. — М.: Государственный историко-культурный музей — заповедник