Читати книгу - "Пан Ніхто"

поведінки виникли в мене вже з перших годин нашого знайомства і відтоді невпинно посилювалися.

Крім безневинної на перший погляд брехні щодо зустрічі з «подругою», Едіт увесь час підносила мені й серйозніші. Ці побрехеньки, втім, легко пояснити, якщо прийняти певну гіпотезу про характер та роль моєї секретарки. Оскільки ж, як висловлюється мій шеф, у нашому ремеслі важать не фантазії, а проникливий аналіз фактів, я відтепер уникаю гіпотез, але не без того, щоб мати їх на увазі.

Інше, що я маю на увазі, — це розклад поїздів. Попри моє карколомне піднесення щаблями суспільної ієрархії, я змушений знову виконувати ту примітивну роботу — стовбичити на перонах і спостерігати за поїздами. На щастя, цього разу мені не загрожує принаймні пообідня спека, оскільки об'єктом мого спостереження є нічний поїзд, узгоджений з прямим Венеція — Лозанна. Моє нічне чергування має й іншу перевагу — воно відкрило можливість ліквідувати деякі прогалини в моєму естетичному вихованні, головним чином у галузі кіномистецтва. Вечірні сеанси кінчаються за півгодини до прибуття потрібного мені поїзда і є зручною й непомітною формою марнування часу, тож протягом трьох тижнів мені вдалося переглянути зо два десятки шедеврів, поміж яких і цілу серію «шпигунських». Але мушу зізнатися, що саме шпигунські викликали в мене найбільший подив, бо хоча, на думку мого шефа, я трохи й схильний до фантазування, але ж і фантазування мусить мати якісь межі.

Тими двома десятками шедеврів цикл моєї кіноосвіти завершився. Одного вечора, вийшовши після фільму «Небезпечна зустріч», я мало не зіткнувся на вокзалі з Моранді. Коротун крокував швидко і, як завжди, набундючено в своєму кумедному капелюсі, зсунутому на потилицю. Цей чоловік, певно, досить-таки лисий, коли завжди потребує капелюха, а якщо не лисий, то неодмінно полисіє через те, що цілу добу носить його.

Переслідування тривало три хвилини. Моранді лише перетнув привокзальний майдан, звернув на Рю-де-Альп й увійшов до готелю «Термінюс».

________

Я постукав, чемно почекав. На запрошення «ввійдіть» раптово відчинив двері. Я вгадав. Цей чоловік справді лисий, як коліно.

Моранді спершу здивовано подивився на мене, припускаючи, що я просто помилився. Але коли я зачинив двері й навіть повернув ключа, подив його змінився на переляк з домішкою гніву.

— Хто ви такий, навіщо замкнули? — запитав лисий своєю рідною мовою.

— Майте терпіння, — відказую по-французьки, аби нагадати, що він не в Італії. — І тихше — Мені байдуже, але цього вимагають ваші інтереси.

Я поклав ключа в кишеню й влаштувавсь у кріслі, підсунувши до себе телефонний апарат, щоб був під рукою.

— Що ви собі дозволяєте? — знову заволав чоловік, цього разу вже по-французьки.

— Тихо! — зупинив я його. — І без нервів. Я говоритиму недовго. Йдеться про вашу роботу. Маю на увазі шпигунство.

Моранді зрозумів, що грати в афектацію безглуздо, й опустився на свій стілець. Напіврозтулені вуста й тоненькі вусики надавали його обличчю виразу дурного переляку. Лисі часом полюбляють заводити вусики, аби показати, що не зовсім позбавлені того природного багатства — волосся.

— Ви неодноразово подорожували до соціалістичних країн, де, прикриваючись торговельними операціями, здійснювали зв'язки з американськими агентами. Під час останньої подорожі до Болгарії ви відновили зв'язок з одним таким агентом, на ймення Ставрев, передавши йому радіостанцію і відповідні інструкції. Вашу шпигунську діяльність у соціалістичних країнах встановлено й доведено, і я уповноважений повідомити вас про це.

— Мерсі, — іронічно промовив Моранді, мабуть, заспокоєний дотеперішнім розвитком подій.

— Але це тільки один бік справи. А така людина, як ви, мусить зважати на її обидві сторони: на тих, хто займається шпигунством, і на тих, хто їх примушує.

Обличчя вусаня знову застигло.

— З метою з'ясування деяких подробиць такий собі Альбер Каре, відряджений відповідною інстанцією, нещодавно встановив контакт з вашою приятелькою Анною Ферарі й дістав від неї докладні відомості з приводу ваших, так би мовити, торговельних відряджень…

— Неправда! — вигукнув Моранді.

— Це підтверджується магнітофонними записами. Записано й ваші розмови з Анною Ферарі. Розмови, в яких ви розкрили секретні відомості, що їх вона не повинна була знати. Під час однієї такої розмови близько трьох тижнів тому вона повідомила вас, приховавши тільки частину істини, про своє знайомство з Каре, а ви, зі свого боку, сповістили, що вашого приятеля Артуро Конті було вбито не з метою пограбування, а за його довгий язик.

— Прочиніть трохи вікно, — сказав у відповідь на все це Моранді.

В кімнаті справді задушно. Обличчя вусаня вкрилося потом.

— Прочиню, ще маєте час! — відповів я і закурив сигарету. — А зараз продовжимо: ви розумієте, що, коли записи згаданих розмов разом з відомостями про провал вашої місії в Болгарії потраплять до другої сторони — до тієї, яка вам платила, — ваша доля не відрізнятиметься від долі Артуро Конті.

— Гаразд, то чого ви хочете від мене? — запитав Моранді, витираючи носовиком піт зі свого лисого тім'я.

— Щоб ви розповіли все коротко, але ясно і конкретно. З іменами і датами.

— І щоб після того ви одправили мене на той світ?

— Люди, яких я зараз представляю, не мають ніякого наміру вкорочувати вам віку.

— Хто мені це гарантує?

— Здоровий глузд. Ваше вбивство стало б для них лише зайвим ускладненням. Вас викрито, отже, знешкоджено. А ваша дальша доля — то ваша справа.

— Які гарантії, що й нинішня розмова не записується?

— Ніяких.

— А що згадувані записи буде мені повернуто?

— Я не даю таких обіцянок. Та вони вам і непотрібні. Я міг би, задля вашої втіхи, передати вам записи, але, самі розумієте, це будуть дублікати.

— Авжеж. Тоді яку угоду ви мені пропонуєте? Будь-яка угода укладається на підставі взаємної вигоди.

— В торгівлі. А не в нашій професії.

— Я не належу до вашої професії.

— То ви аматор?

— Ні, не аматор. Але коли до мене приходять і пропонують, з одного боку, гроші, а з другого — страхають звільненням з роботи, я за браком кращого обрав гроші.

— Тож і зараз ви опинилися точно в такому становищі. З тією відміною, що нині загрозою є пістолет.

— Але ж зрозумійте, ради бога, що я вийшов із гри. Я вже поза грою. Віддавна ніхто не дає мені ніяких завдань. Навіть більше, мене підозрюють. Особливо після історії з Конті. Вони полишили мене, не чіпайте й ви. Я поза грою. Чи ви не розумієте?

Він розігнав рукою дим від моєї сигарети, який душив його, і знову обтер піт.

— Бачте, Моранді, коли людина вже колись включилась у гру, вона ніколи не може вийти з неї. Немає способу стати шпигуном