Читати книгу - "Брама"

Знаю, вона не вміла це показувати.

Раптом я усвідомлюю, що кручу цигарку в руці, але забув її запалити. Дивно, але Зіґфрід загалом ніяк це не прокоментував. Я одразу веду далі:

— Мама ані слова не казала до мене. Та й не тільки це. Дивно, Зіґфріде, та я не пам’ятаю навіть, що вона торкалася мене. Ну, не зовсім так насправді. Вона іноді цілувала мене в голову на ніч. А ще розповідала казки і завжди була поряд, коли треба. Але…

Мені доводиться зупинитися, щоб не загубити контроль над голосом. Тому я глибоко, спокійно вдихаю крізь ніс, намагаючись сконцентрувати потік повітря.

— Але бачиш, Зіґфріде, — розповідаю я, подумки вимовляючи слова наперед. Те, що вони звучать чітко й збалансовано, радує мене. — Мама нечасто мене торкалась. Окрім певних випадків. Вона дуже добре ставилася до мене, коли я хворів. А це траплялося часто. Знаєш, усі, хто живе біля харчових шахт, постійно застуджуються, слабують на шкірні недуги. Тож мама давала мені все, чого я потребував. Вона була поряд. Лише Бог знає, як вона одночасно трималася на роботі й доглядала мене. А коли я захворів…

Через кілька секунд Зіґфрід говорить:

— Далі, Роббі.

Я намагаюсь, але однаково доводиться зосереджуватися. Тому робот каже:

— Промов це якомога швидше, ну ж бо! Не переживай, що ти сам себе не зрозумієш чи це буде якась нісенітниця. Просто скажи ті слова.

— Ну, вона міряла мені температуру, — пояснюю я. — Знаєш, пхала в мене термометр, тримала його там… нуу, близько трьох хвилин, а потім виймала і дивилася на нього.

Я на межі крику. Я хочу, щоб це трапилось, але спочатку бажаю пережити це; воно збуджує мене майже так, як тоді, коли вирішуєш позалицятися до якоїсь жінки, й не хочеш із головою пірнати у стосунки, але таки починаєш. Я досі конт­ролюю свій голос і вибудовую речення таким чином, щоб не збитися, поки не закінчу. Зіґфрід мовчить. За кілька секунд я вичавлюю із себе:

— Бачиш, Зіґфріде? Дивина та й годі! Я прожив 40 років і досі маю про кохання дивовижне уявлення: це коли тобі щось пхають у зад.

Розділ 25

Поки я був у рейсі, у Брамі багато чого змінилося. Підвищено подушний податок: Корпорація вирішила позбутися деяких зайвих трутнів на кшталт мене та Шикі; погана новина полягала в тому, що моєї передплати на проживання вистачить не на 2—3 тижні, а лише на 10 днів. До Брами виписали кількох вчених із Землі — астрономів, фахівців з інопланетних технологій, математиків, навіть старий професор Геґрамет прилетів сюди. Він дістав ушкодження через раптову зміну швидкості під час старту, але жваво вистрибував тунелями.

Не змінилася лише Комісія з оцінки. Мене розпинали на гарячому сидінні. Я крутився, поки моя подруга Емма розповідала мені, який я телепень. Насправді вичитував мене пан Сянь, а Емма перекладала. Але їй це подобалося:

— Я попереджала тебе, Броудгеде, що ти вляпаєшся. Треба було послухати мене. Навіщо ти змінив налаштування?

— Я вже казав. Коли виявилося, що я опинився у Брамі-2, то я не зміг цього стерпіти й захотів полетіти деінде.

— Надзвичайно дурний вчинок, Броудгеде!

Я глянув на Сяня. Той висів на стіні, зачепившись за свій скручений комірець та згорнувши руки на грудях, і приязно сяяв.

— Еммо, — відповів я, — роби, що собі хочеш, але відчепись.

Емма радісно сказала:

— Я роблю те, що хочу, бо мушу. Це моя робота. Ти знав, що змінювати налаштування — проти правил.

— Які правила? Мені треба було рятувати свій зад.

— Згідно з правилами, не можна знищувати корабель, — пояснила Емма. Я не відповів. Емма процвірінькала переклад Сяню. Той вислухав з похмурим виразом обличчя, стиснув губи й чітко вимовив дві тиради мандаринським діалектом. Можна було розібрати кожну кому.

— Пан Сянь говорить, — сказала Емма, — що ти дуже безвідповідальний. Ти знищив незамінне обладнання. Воно належить не тобі, а всьому людству.

Сянь проспівав іще кілька речень, і Емма завершила:

— Ми не можемо остаточно встановити рівень твого стягнення, поки не матимемо подальшу інформацію про стан корабля, який ти пошкодив. Пан Ітуно сказав, що перевірить корабель при першій-ліпшій нагоді. Коли він писав звіт, до Брами-2 вирушило двоє спеціалістів з інопланетних технологій. Пунктом їхнього призначення є нова планета Афродіта. Напевне, вони вже досягли Брами-2 і, можливо, відправлять результати оцінки з наступним виїзним пілотом. Тоді ми викличемо тебе знову.

Емма замовкла, подивилася на мене, з чого я зробив висновок, що допит закінчено.

— Красно дякую, — сказав я і стрімко рушив до виходу. Емма почекала, поки я дійду до дверей, а відтак сказала:

— Ще: у звіті пана Ітуно сказано, що ти працював вантажником, а також виготовляв скафандри у Брамі-2. Він призначив тобі платіж за кожен день у сумі… зараз… дві тисячі п’ятсот доларів. Капітан виїзного корабля, Естер Берговіч, призначила тобі виплату в розмірі одного відсотка від її бонусу за роботу під час польоту назад; відповідно, твій рахунок поповнено.

— Однак ми не укладали з нею жодних договорів, — здивовано промовив я.

— Ні. Але, на її думку, тобі теж має щось дістатися. Небагато, звичайно. Разом виходить… — Емма глянула в папери, — дві тисячі п’ятсот плюс п’ять тисяч п’ятсот — виходить вісім тисяч доларів на твоєму рахунку.

Вісім тисяч доларів! Я рушив до ліфтової шахти, схопився за підйомний трос і почав міркувати. Ця сума не багато важила. Зрозуміло, її не вистачить на компенсацію збитків, яку з мене здеруть за пошкодження зорельота. Якщо мені виставлять повну суму, не вистачить