Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

на те виправдання. Нікому нема. Нікому з тих, хто був підсаджений простолюдом до влади. Та найбільший гріх лежить на Павлові. Ніхто з попередників не мав такого щасливого шансу. Набагато більша частина України аж мліла від віри в нього. А через нього – в себе. А через себе – в Україну.

А в ньому відсипався такий собі декоративний, непомітний малоросик.

Президентство блискавично перетворило малоросика Павла у великого малороса Глущенка. З усіма наслідками малоросійства. Аж до фактичного відступництва і національного суїциду.

Як страшно розчахнулася наша спільна дорога. Але його – трагічніша. Тюремний надзорець шепнув, що коли Експрез виїздив через потаємну браму із суду – люди взявшись за руки все одно зупинили його броньованого «mers’а», перегородили дорогу, встигли відчинити задні дверцята, де він сидів і закидали яйцями, гнилими помідорами, битими кавунами, чорною гряззю з одеських лиманів. І під гучний свист відпустили.

Мій шлях легший. Набагато. Бо він – чесний, свідомо обраний мною шлях.

Вчора до камери, з якої перед цим прибрали Настю (нібито на допит, хоч ніяке слідство проти неї не ведеться, знають, що чоловік збирає гроші) заходив… Важко повірити, але… прокурор Крайко (це його колишня дружина передала мені записку, сигнал підтримки).

Приніс готовий текст покаянної. Так і сказав: м’якеньке, інтелігентне звернення до Президента. Суть його така: тоді з вини Глущенка склалася складна ситуація в українсько-російських стосунках. В Україні була політична та економічна криза, все це вже сталося. В Європи від холоду цокотіли зуби, південь і схід України ховалися в спальні мішки у своїх квартирах. Я винна в тому, що не протрималася ще декілька днів, бо боялася техногенної катастрофи. Змусила Піддубного підписати угоду. Каюся. Прошу зрозуміти, великодушно помилувати. І маленька приміточка – назавжди іду з політичного поля, з надією на милосердя…

Тільки постав свій підпис. Оригінал, а не факсиміле. Оригінальчик.

І залізні двері відчиняються перед тобою.

Ну й натішилася я, нарешті, за півтора місяці перебування під небом у клітинку. Назбиткувалася над цим Крайком, що тупо відводив (за повної підтримки їхнього судді Лаврентьєва) усі, без винятку, цілком законні, клопотання моїх адвокатів. Відхилив навіть моє право на допит у судовому засіданні головного свідка Піддубного. Мовляв, у відпустці, за межами України. Крайко диригував судом і суддею.

Я взяла текст заяви і стала правити.

З виправленого тексту виходило: я не винна в тому, що не протрималася із початку січня до початку травня, бо Росія не збиралася йти на компроміси після того, як провокатор Глущенко відкликав Піддубного перед самим підписанням вигідної для України угоди на дешевий газ. До того ж назрівала техногенна катастрофа з реверсним використанням газогону.

Піддубний підписав невигідну угоду за прямою вказівкою Глущенка, щоб приписати цю авантюру мені перед президентськими виборами. Він знав, що не пройде на другу каденцію.

Прошу великодушно помилувати вашого недавнього ворога, а сьогодні – спільника Глущенка, що допоміг вам стати президентом.

Ні в чому не каюсь. Хто ви, щоб перед вами каятись? Знаєте самі. Якщо не забули, якщо здатні думати – назавжди підіть з українського політичного поля. Тільки тоді обіцяю вам милосердя.

І лише тепер я поставила свій власноручний підпис.

Крайко втупився у виправлений мною текст, спідлоба злякано подивився на арештантку, схопився на ноги, одкинувши вичовгану табуретку:

– Пуцькаклямка![135] Тебе післязавтра надовго опустять в трюм![136] На халдейську цифру.[137]

Плюнув на бетоновану підлогу і зник за важкими дверима, впустивши трішки свіжішого повітря з коридору.

Найгидотніше, що плюнув. Мерзенно прибирати за хамом і покидьком.

Відкрила сумочку, щоб дістати серветку.

– Пробі! Бути не може! – сказала вголос.

Із сумочки неквапливо виповз той самий павучок, якого вона випустила під вазон у залі суду. Той самий? Чи інший, який тут чекав черги на звільнення? У цього лапка пошкоджена. Ні, здається той самий. Мій охоронець.

Почекай.

Сюди іноді з волі крізь ґрати залітають комарі чи мухи.

У мене нічим тебе пригостити.

Кажуть, павучок – на добру новину. Тільки звідки мені її чекати?

Хіба з Європи…

26

– Цьом-цьом у гузно, потом в уста, а тоді па-па і прапор в руки! – сказав президент Хазар своєму першому помічникові Льоньці з Красного Луча і невдоволено скривився. Нада ж, бля! У нас празнік, День Незалежності, а він на пару деньків покупатися у Форосі, на Горбачьовкє. Да-да, сосєд-царьок. Просить буть біля нього. Накрився празнік душі і тєла. Це ж треба йому яйця на поворотах заносити. Може, ціну на газ скине. Старший