Читати книгу - "Пригодам — ура!"

і застиг, наче закам'янів. Тільки хвіст, що безшумно сіпався із боку в бік короткими ривками, свідчив, що кіт нервує.

З мовчанки їх вивів Петько Психолог, що, мов на крилах, мчав через луг, зашпортуючись ногами у густій траві.

— Все!.. — випалив він, підбігаючи до куреня, і важко впав на землю.

— Що — все? — не зрозумів Максим.

— Зараз… Тільки віддихаюся трохи, — сказав Петько, хвилину помовчав і почав розповідати: — Бачили б ви Ізольду! Коли я зайшов, вона вже пакувала в ящики свої банки з грошима. Навіть на мене уваги не звернула. Ну, я їй просто від порога: «А що це ви робите?» Так вона аж підскочила: «Геть звідси! Не твоє діло!» — верещить. А я їй так спокійнесенько: «Як це — не моє? А може, я допомогти вам прийшов? Нелегко ж літній жінці отаку купу грошей самій тягнути в Товариство по охороні природи». Тут її аж заціпило!

«Яка природа?! Яке Товариство?!» — верещить. А потім: «Хто тобі сказав таку дурницю?!» А я їй: «Записочку вашу бачив, мовляв. «Заповіт» називається». Вона — до шухляди і давай звідти викидати геть усе. Зрозуміло, папірця там вона не знайшла. Що тут почалося!.. Вона, мов риба на березі, хапала ротом повітря, махала руками, наче вітряк, а тоді коліна в неї підігнулись, і вона сіла на підлогу. Чесно кажучи, я не на жарт злякався — ще дуба вріже стара! Приніс їй склянку води. Цокаючи зубами, Ізольда зробила кілька ковтків, притихла, а потім замогильним голосом питає: «Де-е папіре-ець?..»

Я й сказав, що у Крутивуса.

Бачили б ви, як вона побивалася!

А поки вона рюмсала та ридма ридала, я, щоб затягти час до приходу Крутивуса, розказав Ізольді про яєчко з Мінімаксом.

Вона як наскочить на мене!

«Ану, повтори, вражий сину! — кричить. — Ану повтори!»

Я й повторив.

Тоді Ізольда майнула на кухню, вихопила з холодильника всі яєчні запаси — а їх було сотні три! — і ну трощити!

Я намагався вгамувати її — та де там! Вона відштовхнула мене, замахнулася яйцем і верещить: «Не підходь! Уб'ю!..»

Зрозуміло, я одійшов: кому хочеться стати яєчнею. А вона все б'є та б'є яєчка. Скоро калюжа з жовтків та білків сягала їй трохи не до колін! А їй хоч би що! Б'є та викрикує: «Мінімаксику! Ку-ку! Де ти, пустунчику, сховався?! Ку-ку-ку!..»

Отакою й застав її Крутивус з двома дружинниками, яких привів Олег.

Він тільки зітхнув, коли побачив биті яйця, і сказав, що міліція тут уже не допоможе, а треба звертатися до лікаря. Потім він наказав дружинникам пакувати банки з грошима, а сам пішов викликати для Ізольди «швидку допомогу».

З Олегом я попрощався там же, бо тато не відпускав його від себе ні на крок. А коли я нагадав про тебе, Мінімаксе, то Олегів тато лиш рукою махнув.

Дракончик невдоволено форкнув, та Петько зупинив його:

— Не сердься! Олег передавав тобі вітання і страшенно жалкував, що не може попрощатися. Він сумуватиме без тебе.

— Нічого, — заспокоїв Петька дракончик, — я ще повернуся до вас. А тепер — час готуватися до старту. — І звернувся до друзів: — Ви трохи допоможете мені?

— Кажи, що робити! — загукали всі.

— Дрібниці! Треба розкласти невеличке вогнище. Я заправлюся від нього полум'ям, щоб вийти на орбіту. А там уже легше: до Драконії я домчу за інерцією.

— Як це — заправлюся полум'ям?! — здивувався Креня.

— Дивак, — усміхнувся Мінімакс. — Невже ти не пам'ятаєш, як я порятував їхню газову плиту, коли в балоні скінчився газ? Невже забув, як мені допоміг у цьому звичайнісінький сірник?! А тут — ціле вогнище! Та воно варте, мабуть, тисяч і тисяч сірників.

— Ну, коли справді так, як ти кажеш, — все ще сумнівався недовірливий Креня, — то ми, звичайно, допоможемо, чи не так? — Він подивився на друзів.

— Нема питань! — кинув Максим. — Не бувати такому, щоб ми не допомогли нашому Мінімаксові!

— Пхе! — як завжди трохи презирливо каркнув Креня. — Та коли людині, ой, пробачте, справжньому дракончикові чогось заманеться, то я — перший помічник для нього!

Навіть Рекс, поки що мовчазний, нявкнув і нашорошив вуха ще більше, наче хотів сказати: наказуйте — все зроблю, що знадобиться!

А Петько, цей хитрун і пройдисвіт, щоправда — вже колишній, раптом кинув:

— Та чого це ми стоїмо. Поговорили — й до роботи!

І всі відразу зрозуміли, що таки справді треба негайно допомогти дракончикові…

Декого, може, й подивує, чого це здіймати такий переполох через якийсь там хмиз для вогнища, навіщо стількох підключати до цієї справи — і людей, і кота, і птаха?

Що ж, нехай такий розумничок добереться пізнього вечора до якогось озера, де береги поросли кошлатим очеретом, а вся інша