Читати книгу - "Захребетник"

Реджинальд сприймав навколишнє як єдино можливе. А, прокинувшись, дивувався: хто вигадав цю клоаку? По той бік реального в загробних мріях кожний старався ошукати ближнього, здається, йому на горб; кожний створював проблеми всім на світі, в тому числі й собі.

Сон уявлявся фон Тирле малиновим спрутом, що присмоктується до нього зі сходом сонця — і довбає дзьобом, чмокає присосками, стискає в обіймах, насолоджуючись нерухомого мукою здобичі.

Вампір спить півжиття: від світанку до надвечір’я. Фактично виходило, що Реджинальд одержав як навантаження до вампірського існування ще одне огидне буття. І порятунку від цього він не бачив.

Йому снилося: він гибіє під ненависними для нього справами. Вживає їжу, від якої верне. П’є отруту, валяється попідтинню. Дружина покинула його, діти батька уникали. Хитромудрі шахраї відібрали житло. Він перебрався в підвал будинку — сірої височенної коробки, — схожий на склеп для велетня. Почав хворіти. Жебрав, порпався в покидьках. Харкав кров’ю. Харчувався недоїдками. Тягався з такою ж, як сам, шушваллю. Когось бив, хтось лупцював його. Зістарівся.

Помер.

Овал Небес, як же тішився вампір Реджинальд фон Тирле, коли помер уві сні! Сподівався: тепер усе припиниться. Або почнеться щось інше, значно привабливіше. Надії не виправдалися. Два дні він спав удень без жахливих видінь. Спав, як мертвий, хоча в його випадку порівняння викликало нервове хихотіння.

На третій день почав снити знову.

Те ж саме, тільки гірше.

Друге коло пекла.

Єдина дитина народилася недоумкуватою. Дружина пішла, коли він спав, років на три раніше. З роботи, хоч би куди влаштувався, гнали поганою мітлою. На вулиці просили закурити, потім били й відбирали останнє. Житло Реджинальд утратив удвічі швидше. Пробував дзявкати — замордували. Відтоді, крім знайомого кашлю, страждав на нирки. У підвалі завелися пацюки. Ритися в покидьках забороняли сусіди з будинку. Вартові лупили волоцюгу кийками: просто так, на потіху. Всяка погань крала в нього добуте. Обурювався — давали стусанів.

Випали зуби.

Прийшла рання старість.

Смерть.

— Що це? — поспитав фон Тирле в гачка-батька, перш ніж піти на третє коло.

Він давно вже з’їхав від гачка на цвинтар, де вподобав собі тихий склеп. Віддавав перевагу самотності під час денного сну. На останній сертифікації йому вже вп’яте підтвердили чисту одиницю еталона. Сказали: якщо найближчого року принципових змін не відбудеться — стане Реджинальд мірним еталоном для вампірів Брокенгарца.

— Сни? — знизав плечима гачок.

Він навіть не запитав, що має на увазі «пташок». Видно, чекав на це запитання довгий час. От і дочекався.

— Нічого особливого. Наші, вампірські сни. Не хвилюйся, приятелю, ти не унікальний. На них страждає вся зубаста братія. Просто про таке не заведено говорити в суспільстві. Соромно. Терпи й помовчуй.

— Але ж чим далі, тим гірше!

— Природно. Чим далі, тим гірше. Порівняно з новою ходкою попередня здається медом. Поживи стільки, як я, натерпишся.

— Я не хочу терпіти!

— А що робити? Рецепта немає, магія безсила. Ти вже повір мені на слово: шукали, намагалися, виверталися… Марно. Сниться, і хоч ти йому що! Терпи, дурненький…

Мало втішений «батьком», фон Тирле повернувся до рідного склепу.

«Третя ходка» почалася зі сну, такого ж несподіваного й такого ж огидного. Спрут кольору запеченої крові, у білястих лишаях, заліз у Реджинальдову труну. Це вже був не виплід уяви, але ще й не реальність — сон, та й годі. Вампір спав і бачив, як він спить у домовині, в обіймах мерзенних мацаків. Спрут пожирав його цілий день, від світанку до заходу. Виродок не квапився. Відривав, скубав, розчиняв, висмоктував. Пропускав через себе, викидаючи назовні жахливі, мислячі, стражденні нечистоти…

Коли Реджинальд прокинувся, сонце давно сіло. Він проспав — промучився! — куди довше звичайного. Над цвинтарем уже промайнула стрімка північ. Наближався світанок, а з ним і новий сон. Від голоду кишки скручувало вузлами. Вампір труснув головою, повертаючи думкам ясність. Злетів над огорожами та пам’ятниками — він розумів, що змінився.

Вигляд нетопира дався значно легше, ніж звичайно.

Найближчі три ночі фон Тирле досліджував власні таланти. Ікла зробилися гострішими, рухи — прудкішими, погляд — гіпнотичнішим. Негативної реакції на часник і срібло поменшало. Переваривши вампіра, снулль зробив його сильнішим.

У Палаті міри й ваги Реджинальдові зберегли одиницю еталона. Виявилося, такі стрибкоподібні зміни характерні для упирів, їх беруть до уваги при розрахунках. До параметрів мірної одиниці входила й динаміка розвитку об’єкта.

Тепер фон Тирле знав, як пізнається некроеволюція.

Зжерли й викинули.

Терзаючись снами, що повернулися, він із жахом чекав: коли ж прийде черга «розвиватися» далі? Коли кривавий снулль прилетить, не тримаючи кошмар у мацаках, а з бажанням поласувати беззахисною здобиччю?

Час спливав.

Ніч змінила день.

Ява — сон.

Снулль прилітав їсти ще не раз. Нарощування здібностей уповільнилося, але тенденція збереглася. Останнім часом вдавалося бачити