Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

та літ і появу та зникнення багатьох вождів дакотів. В кінці ряду тих, які з'являлись і зникали, останнім був Токай-іхто, син Маттотаупи, що хотів повести чоловіків з племені дакотів до нової батьківщини.

Старий підніс руку і взяв люльку. Цієї хвилини довкола запанувала глибока тиша. Якби зараз пролунало хоч одне-єдине слово, то Гавандшіта мусив би віддати люльку і її не можна було б більше курити.

Старий підвівся і з благоговінням. затягнувся шість разів: до неба, до землі і на всі чотири сторони — на схід і на захід, південь і північ. Потім він знову сів і подав люльку молодому вождеві, який теж зробив шість затяжок. Затягнувшись востаннє і випустивши дим, вождь віддав люльку Уїноні, і вона сховала її.

Гавандшіта встав, і вождь повів гостя до тіпі. Тихо чекали всі Токай-іхто. Він ще раз звернувся до них:

— Чоловіки дакоти! Гавандшіта зважився. Чи зважуєтесь також і ви?

Вождь чекав на відповідь. З давніх-давен покора, яку виявляли до вождя, була добровільною.

Бобер стяв близько біля Токай-іхто. Він був перший, хто виступив наперед і прийняв маленьку військову люльку, яку за звичаєм вождь запалив тепер для воїнів.

— Я піду з тобою, Токай-іхто! Ти сказав нам правду. Я тепер знаю, що ти нас ведеш в небезпечну дорогу не наосліп, а з ясним поглядом і твердим серцем. Тому я йду я тобою. Хуг.

Коли після чаклуна погодився і воїн, якого вважали за найрозумнішого у раді, інші теж більше на вагались. Люлька пішла по колу, і кожний, хто робив затяжку, заявляв цим про свою готовність іти за вождем.

Поки люлька передавалася з рук в руки, почали пролітати перші сніжинки. Всі знали, що почнеться великий снігопад. Жінки й діти повернулися до наметів, щоб закінчити лаштування в дорогу. Токай-іхто закликав усіх воїнів у намет Четансапи.

— Шонка з своїми трьома озброєними посібниками може щохвилини прибути, — сказав він. — Нам треба вирішити, що з ними робити. Ми їх не будемо вбивати, бо це тільки розпалить жагу помсти уатшітшун. Але ми їх обеззброїмо, зв'яжемо і покинемо тут, у наметі Шонки. Коли ми вирушимо звідси, вони скоро одержать допомогу своїх білих покровителів. Чоловіки згодились.

— Як поводяться Шонка та його посібники, коли приходять до наших наметів? — спитав вождь.

— Вони завжди по двоє йдуть від намету до намету, — повідомив Старий Крук. — Насамперед вони перевіряють намети Четансапи і Бобра. Звідти йдуть далі.

— Цього разу вони теж так зроблять, бо, певно, підозріватимуть, що я в тіпі Чорного Сокола або Бобра. Шонка прибуде з трьома своїми людьми, які, розділившись тут на дві групи, підуть по наметах. Я пропоную нам теж розділитись. Три воїни лишаться зі мною тут, у наметі Четансапи. Троє підуть з Бобром до його намету. Інші розійдуться по своїх тіпі. Тільки-но Шонка з кимсь із своїх людей увійде до намету, треба напасти на них у темряві, обеззброїти і зв'язати. Хуг.

— Хуг! — вигукнули воїни.

Вони попрощалися з вождем і пішли готуватися до виконання його плану. Троє Круків лишилися з Токай-іхто в наметі Четансапи. Вождь відчував, що цілюща трава, яку йому дала Уїнона, благотворно вплинула на нього, його серце билося рівніше, хоча він ще відчував біль, втому й озноб. Але він уже не боявся, що незабаром сили зовсім залишать його. Зробивши ще кілька розпоряджень, він пірнув у темряву зимової ночі, щоб глянути на свого буланого і собаку. Шонці не можна їх бачити.

Підійшовши до стрімкої скелі, він помітив угорі, на її гребені, хлоп'ят Гапеду і Часке. Вони стояли на варті.

— Коли з'являться вороги, закричіть совою, але тільки один раз, щоб не викликати в Шонки підозри! — гукнув він наверх до хоробрих хлопчаків. Вони знаком підтвердили, що зрозуміли його.

Токай-іхто забрав коня й собаку. Він повів їх не до табуна біля селища, а значно далі на захід і наказав там стояти на місці. Після цього обережно повернувся до табору. «Сова» на скелі поки що не кричала.

Але невдовзі пролунав крик. Уїнона майже загасила полум'я в наметі Четансапи, лишивши кілька тліючих вуглин у круглому заглибленні посеред намету. Четансапа лежав у глибині намету, вкритий ковдрами. Монгшонгша нерухомо сиділа біля чоловіка, судорожно обхопивши жалобну колиску. Уїнона приготувала собі постіль, але не лягала спати.

Біля самого входу до намету лежали на землі Токай-іхто та троє Круків і чатували. Вони вже чули тупіт копит. Шонка і його поліцаї галопом наближались до селища. Вони під'їжджали відкрито, без всякої обережності. За короткий час влади над своїми беззбройними одноплемінниками ці люди, що мали зброю, засвоїли вже звички білих: вони були певні, що їх бояться, і покладались на цей страх більше, ніж на свою силу. Хіба рада не мовчала, коли вони зганьбили Токай-іхто, і хіба не сам Токай-іхто дав обшукати себе у трактирі? Шонка більше не боявся нападу.

Тупіт копит стих. Четверо вершників зупинились недалеко від селища. Токай-іхто і Круки почули голоси і зрозуміли, що поліцаї спершу збираються відвести своїх коней и табун на край селища. На це не могло піти багато часу. Коли четверо поліцаїв знову зібрались, про що свідчив приглушений гомін їхніх голосів, Шонка дав новий наказ. Ті, що причаїлися в наметі, не розібрали наказу, але швидко зрозуміли його зміст.

Двоє людей легкою ходою наближались до намету Четансапи. Впритул один за одним, наче одна людина, увійшли озброєні поліцаї до намету Чорного Сокола. Токай-іхто свиснув.

Тієї ж миті він сам і троє Круків зірвалися на ноги i повалили обох поліцаїв. Старий Крук і Токай-іхто побороли їх, а молоді Круки вирвали в лиходіїв зброю: спершу рушниці, потім револьвери і ножі за-за пояса. Пута лежали напоготові, і за кілька секунд уповноваженим Червоного Лиса зв'язали руки й ноги. Опам'ятавшись від переляку, вони почали кричати і погрожувати.

Як було умовлено, обоє молодих Круків взяли полонених на плечі і зараз