Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

єдина людина на світі, якій подобається мій смак, — говорив Френк, збігаючи з широких сходів другого поверху, вистелених чорним килимом з червоною прошвою. Френк помітив Блеклі, що слідом за Хілдою ввійшов до просторого холу, кивнув йому й продовжив: — Міс Хілда завжди в оточенні зброєносців. Містер Блеклі, якщо не помиляюся?

— Джой Блеклі, з вашого дозволу, сер.

— О, ніколи не думав, що ви саме такі, містер Блеклі, - з лагідною усмішкою зауважив Френк. — Мені говорили, ви найстрашніша людина в Штатах. Вас остерігаються навіть Президент і директор ЦРУ. Я вже подумував, чи не запропонувати вам крісло голови нашого розвідуправління, бо стариган Мунд, чесно кажучи, страждає політичним дальтонізмом, а ви навіть думки чужі читаєте на відстані.

— Я волів би залишитися в ролі зброєносця, сер.

— Що ж, доведеться зважити на ваше скромне прохання. До того ж, цю пропозицію підтримує і міс Хілда. — Френк широким жестом запросив обох на другий поверх котеджу.

— Так, ми вже спрацювалися з містером Блеклі, - підтвердила Хілда і роздратовано вчепилася рукою у ремінець своєї торбинки.

«Хвилюється й лютує, - подумав Джой, добре знаючи цей жест Хілди. — Напевне, обом нам сьогодні тут намнуть боки».

— Ви, як завжди, приїхали вчасно, — говорив Френк, пружно ступаючи сходами. — Сьогодні у нас за головного кухаря містер Х’ю.

— Гадаю, до печені з вепра ви не допускали товстуна Х’ю? — запитала Хілда. — Він надто полюбляє сіль з перцем, і тому в роті палає, як у горнилі.

— Для вас запекли молоду ягничку, — сказав Френк і багатозначно усміхнувся. — Наскільки мені відомо, ви полюбляєте баранину, міс, — додав Френк і зглянувся з Джоєм. — Ви не дуже перебірливі в стравах, сер?

— Я звик не переїдати, містер Френк, інакше замість того, щоб слідкувати за цікавою думкою, мені доведеться слухати, як кипить у власному животі.

— Живіт постійно змагається з розумом і завжди його губить, — підтримав Джоя балакучий Френк, але йому заперечила Хілда:

— Раджу вам у присутності Х’ю утриматися від такої категоричності, бо тоді він шукатиме інших компаньйонів і потроху продаватиме наші таємниці.

— Про вовка помовка, як кажуть росіяни, а вовк уже овець ріже, — забубонів ще здалеку Вундстон і весело привітався з прибулими.

— До обіду у нас залишилася ще якась часина, то прошу всіх пройти на половину місіс Мері, - люб’язно запросив Френк, насолоджуючись німою сценою.

Х’ю Вундстон перемацував кишені, шукаючи свої сигари, що лежали на столі разом з вузьким шкіряним чохлом. Брайнт відкрила рота, щоб перепитати, про яку Мері сказав Френк, але по тому, як розгубився Вундстон, збагнула, що йдеться про молоду вдову Макларена. Тільки Джой Блеклі із зачаєною огидою подивився мимо Джіма Френка, ніби боявся побачити на його місці лагідного і вже вдоволеного упиря.

— Мері могла б запросити вас сама, але вона переодягається до обіду й передала мені свої повноваження, — не залишив гостям навіть тіні сумніву Френк і пішов попереду.

«Тут щось не так, — вирішила Хілда, звужуючи до тонких щілинок свої очиці, звідки, мов леза ножів, кидала злі погляди на тугу шию господаря. — Або тут пахне великим бешкетом у зв’язку з трагедією Малькольна і вони спробують все це пояснити ревнощами й новим шлюбом, або ж хитра місіс Мері не захотіла жити в злиднях і знайшла чим зманити перелюбця Френка, вигідно продавши життя Макларена. Але як їм вдалося обійти тюхтія Вундстона?» — з радісним передчуттям неминучих знущань над Х’ю подумала Брайнт. Вона дочекалася Вундстона й взяла його під руку:

— Гадаю, ви залишаєте за собою право квартиранта на віллі покійного Малькольна?

— Я збирався купити будинок, а тепер не знаю, що й думати, — щиро сказав Вундстон. — Мені було зручно у підземеллі Гленда. Тепер доведеться наймати комірчину на сусідньому ранчо або щодня їздити з Атланти. Це для мене як грім з ясного неба.

— А ви ж так боялися за майбутнє цнотливої Мері. Ні, Х’ю, це далеко не діва Марія. Вона надто сучасна американка і вміє наставляти чоловікам золоті ріжки, — говорила тихо й притримувала схвильованого Вундстона. Обернулася до Блеклі, що з незалежним виглядом ішов слідом: — Довіряю вам сьогодні містера Вундстона і прошу вберегти його від зайвої чарки. Боюся, він сьогодні може добряче хильнути й не сяде тоді за кермо своєї машини. А залишитися йому тут, самі бачите, ні до чого.

— Будьте певні, міс, — пообіцяв Х’ю, але Хілда вдруге нагадала Джою:

— Містер Вундстон, як завжди, вдає з себе справжнього джентльмена, але на те ми й друзі, щоб підтримати його у скрутну хвилину.

— Я завжди цінував вашу доброту, — подякував Х’ю й теж звернув за ріг коридора, де всіх уже очікував усміхнений Джім Френк.

«Він не надіється на апаратуру й сам підслуховує, - завважила Хілда. — Та, на щастя, він ніколи не зможе підслухати моїх думок. Швидше буде навпаки».

— Тут легко заблукати, — сказав Френк. — Мері чекає нас у кабінеті. Треті двері праворуч.

— Ви все так обставили, ніби ми йдемо на прийом до міністра, — сказала Хілда Брайнт.

— Ви майже вгадали, міс. — Підійшов до дверей кабінету, широко розчинив їх і повідомив присутнім: — Сьогодні Мері Френк призначена радником Президента з питань діагностики досягнень науки в справах державної безпеки. Трохи задовге визначення посади, але ви, гадаю, збагнули його короткий зміст.

— Кого ви прогледіли, джентльмени! — з веселим докором подивилася Хілда на Вундстона й Джоя, а потім підійшла до Френка, поцілувала в щічки. — Вітаю справжнього мужчину, якому скорилася навіть така жінка, як моя люба Мері. — «Вона, мабуть, частенько тут гостювала, а сердега Вундстон все ще протоптував стежку до її серця», — подумала Хілда.

У майже порожній кімнаті — низенькі столи межи крісел, біля вікна — невеликий письмовий стіл, твердувате крісельце з широкими підлокітниками, крісло-гойдалка з плетеним