Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

я міг тільки мимохідь кинути оком на цей водний обшир, що його поверхня сягає двох мільйонів квадратних кілометрів. Я навіть не мав нагоди розпитатися про нього в капітана Немо, бо ця загадкова людина й разу не показалася за всю нашу прудколетну плавбу Середземним морем. Гадаю, «Наутілус» пройшов під його водами яких шістсот льє, здолавши цю віддаль за дві доби. Вранці шістнадцятого лютого ми відійшли од берегів Греції, а вісімнадцятого лютого зі сходом сонця вже були за Гібралтарською протокою.

Я розумів, що капітанові Немо не до вподоби Середземне море, звідусіль затиснене тією землею, від якої він утікав. Надто багато споминів, коли не жалю, будили в капітановій душі чисті води цього моря, його вітри. Тут не було тієї свободи руху і незалежності, що їх знаходить він на океанових просторах; «Наутілусові» було тісно, як у лещатах, в обіймах двох суходолів — Африки та Європи.

Судно йшло зі швидкістю двадцять п'ять миль на годину.

Недові Ленду, ясна річ, нічого було й думати про негайну втечу. На такій швидкості залишити «Наутілус» — однаково, що вистрибнути на ходу з вагона експреса. До того судно випливало на поверхню, щоб поповнити повітря, тільки вночі; поза тим ми простували під водою, керуючись компасом і лагом.

Отже, я розглядав Середземне море точнісінько, як пасажир експреса дивиться на краєвид, котрий проноситься перед його очима. Інакше кажучи, я бачив лише далекі обрії, а все, що було зблизька, промайнуло, мов блискавка. Одначе мені з Конселем поталанило спостерегти деяких середземноморських риб, що завдяки своїм дужим плавцям могли якусь хвильку плисти поруч «Наутілуса».

Годинами сиділи ми при вікні салону, і наші нотатки дозволяють мені сказати дещо про іхтіофауну Середземного моря.

Із численних риб, що тут водяться, велика кількість не попадалась мені на очі, не кажучи про тих, котрих ніяк було розгледіти з вини швидкоплавного «Наутілуса». Проте деяких риб пощастило роздивитися зблизька. Отож дозвольте розповісти про них, додержуючись фантастичної класифікації, яка щонайліпше віддасть мої хапливі спостереження.

У воді, осяяній світлом прожектора, звивалися міноги з метр завдовжки — вони водяться майже у всіх морях. Величезні скати, що сягають п'яти футів ушир, із білим черевом, попелясто-сірою спиною, стелилися по воді, ніби хустки, підхоплені течією. Інші скати мчали так швидко, аж годі було визначити, що їм більше пасує — назва морських орлів, котра дісталася від стародавніх греків, чи, може, якесь прозвисько — щури, жаби, кажани, — так охрестили їх сучасні рибалки. Морські собаки, двадцять футів завдовжки, особливо небезпечні водолазам, змагалися в швидкості зі скатами. Морські лисиці, футів із дев'ять довжиною, що визначалися на диво тонким нюхом, линули, ніби великі синюваті тіні. Доради з родини морських карасів, сто тридцять сантиметрів завдовжки, хизувалися своїм сріблясто-блакитним одягом із поперечними смугами, що яскріли проти темних плавців; дорад із золотавими бровами в давнину присвячували Венері. Ця коштовна риба полюбляє будь-які води — і солоні, і прісні; водиться вона в ріках, озерах та океанах, пристосовується до якого завгодно підсоння і не боїться ні спеки, ані холоду. Цей вид, сягаючи далеких геологічних періодів, донині зберігає свою первісну красу. Слідом за ними пропливали довгі — на дев'ять-десять метрів — прекрасні осетри, що били своїми дужими хвостами в кришталеві шиби, поблискуючи синюватою спиною з брунатними плямами; вони схожі на акул, але поступаються проти них силою. Водяться осетри повсюдно. Весною, змагаючись із течією, ці риби запливають у Волгу, Дунай, По, Рейн та Одер. Живляться оселедцями, сьомгою, тріскою. Вони належать до класу хрящових риб, м'ясо їхнє напрочуд ніжне. Свіжі, в'ялені й мариновані осетри однаково смачні.

З усіх риб Середземного моря я найліпше роздивився тунців з темно-синьою спиною, з черевом, укритим сріблястою лускою; їхні спинні плавці сяяли золотом. Кажуть, ніби тунці супроводять судна, ховаючись у їхньому затінку від пекучого тропічного проміння; і вони ствердили ті чутки — годинами пливли за «Наутілусом», як колись за Лаперузовими корветами. Я, не зводячи очей, милувався на цих швидкоплавних риб: в них маленька голова, гладенький веретенуватий тулуб, що сягає трьох метрів довжини; грудні плавці надзвичайно сильні, хвостовий плавець роздвоєний на зразок вил. Тунці пливли трикутником, як зграї деяких перелітних птахів, навіть швидкістю не поступалися проти пернатих; давнім ученим це дало привід твердити, ніби тунці обізнані з правилами геометрії і стратегії. Та ніщо не рятує їх од метких провансальців, які тямляться на тунцях незгірше за жителів стародавньої Пропонтиди66 та Риму, і цінні тварини тисячами гинуть у сітях марсельців.

Я назву по пам'яті середземноморських риб, яких довелось бачити тільки мимохідь. Перед вікнами салону пропливали, мов тіні, біласті електричні в'юни; зміясті мурени, три-чотири метри завдовжки, з блакитним, зеленим і жовтим забарвленням; мерлани довжиною на три фути, що їхня печінка вважається вишуканою стравою; стьожкуваті цеполи, подібні до стебел водоростей; тригли, що їх поети назвали рибою-лірою, а моряки — рибою-свистуном; тригли-ластівки плавають зі швидкістю птахів, чим і завдячують своїй назві; червоноголові морські судаки з волокнистими наростами на спинних плавцях; оселедці-бишаки з чорними, сірими, брунатними, синіми, жовтими, зеленими плямами, чутливі до срібного звуку дзвоників; пречудові камбали-тюрбо, справжні морські фазани, ромбічної форми, з жовтими плавцями, всіяними брунатними цятками, зверху вони подібні до брунатно-жовтого мармуру; нарешті чарівні барабульки, справжні рай-птиці океану. За одну таку рибину римляни платили по десять тисяч сестерцій; вони полюбляли стежити, як ця риба, гинучи, ставала поступово з яскраво-червоної білою.

Щодо морських ссавців, то, минаючи Адріатичне море, ми натрапили на двох-трьох кашалотів із одним спинним плавцем та кількох круглоголових дельфінів, звичайних для Середземного моря, — спереду голова в них посмугована ясними стьожками; трапилося нам із дванадцятеро тюленів триметрової довжини, з білими черевами й чорними спинами, відомих під назвою «ченці»; вони й справді схожі на домініканців.

Консель помітив білу черепаху з панцером шість футів завширшки, впродовж якого стирчали три гребені. Я жалкував, що не побачив цього плазуна, бо, коли вірити Конселеві, то, безперечно, був рідкісний вид черепахи.

Щодо зоофітів, то я кілька хвилин милувався на чудову жовтогарячу галеолярію, яка прилипла до