Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Виходжу з машини, бреду до дверей під'їзду і чекаю поки Дамір з ключами і однією з моїх валіз підійде і відчинить двері.

Поки я без особливого інтересу оглядаюсь в квартирі, Дамір приносить усі мої речі. Ми застигаємо один навпроти одного. У мене дуже погане передчуття щодо цього всього. Відчуття, наче бачимося востаннє.

- Ти залишишся?

- Не можу, Авроро, вибач. Мені вранці треба у Києві бути.

- Навіщо тоді особисто привіз мене? Міг водія відправити.

- Хотів переконатися, що ти нормально дістанешся до міста. І провести з тобою ще трохи часу.

Він робить крок до мене, обіймає мене. Я обхоплюю його руками за пояс, притискаю до себе, не хочу відпускати.

- Це ж не остання наша зустріч, правда? - Видавлюю з себе.

- Не кажи дурниць, кошеня. Я спеціально для тебе у своєму розкладі знайду містечко. Поводься пристойно і не пропускай заняття.

- Добре, - тиснуся до нього ще сильніше, не можу розірвати обійми. Це найкращий момент, щоб зізнатися у своїх почуттях, але я не наважуюсь. Не хочу це робити першою.

- Мені треба йти, Авроро. Обіцяю, що подбаю про тебе, кошеня. Ти тільки вір мені, щоб не сталося, вір, добре? - він заглядає мені в очі і мені ще тривожнішою стає. Від того, як дивиться на мене, від того, що говорить.

- Щось трапилося? - Запитую.

- Нічого, про що тобі варто було б хвилюватися.

Дамір цілує мене на прощання. Довго та пристрасно. Ми ніяк не можемо відірватися один від одного, але всьому хорошому приходить кінець.

І ось я проводжаю його. Стою посеред двору і витріщаюся вслід автомобілю, що віддаляється.

У руці пилікає телефон, я неохоче перевіряю вхідні повідомлення. Це від Елі.

"Я тут дещо знайшла. Не хотіла тобі показувати, але й мовчати неправильно".

Я швидко друкую відповідь:

"Сьогоднішній день уже нічого не зіпсує. Говори"

За кілька секунд прилітає посилання. Я натискаю на нього, одночасно входжу в під'їзд будинку і піднімаюсь на другий поверх сходами.

"Стаття вийшла півгодини тому, не думаю що ти це бачила"

Коли читаю заголовок статті, вирішую, що здалося. Але ні, це все більше схоже на правду, ніж те, що ми з Даміром у стосунках.

"Дамір Желєзнов та Аделіна Дмитрук оголосили про свої заручини. Звання пари року однозначно перейде до них".

Я нічого не розумію. На фото Дамір. Йдеться про нього. Але які до біса заручини? Про що вони? Виходить він збрехав мені, а не батькові? Він і справді одружується через два місяці?

Я сповзаю стінкою, не в змозі витримати тягар правди. Моє серце розлітається на шматки. Мені дуже боляче. Боляче знати, що Дамір збрехав мені. Боляче бути покинутою, таємною коханкою, яку вивезли немов собачку далеко від будинку, щоб вона не доставляла зайвих проблем. Але я хочу почути це від Даміра. Хочу, щоб він сам сказав мені про це! Не пафосне "вір мені", не фальшифі обіцянки, а правду! Правду, від якої я, можливо, помру назавжди.

Друзі, дякую за те, що залишалися з улюбленими героями. Друга частина "Можеш не повертатись" вже на моїй сторінці. Чекатиму вас там)

Кінець

З цією книгою читають Романтична еротика 359875 Вільні стосунки з босом Ольга Вісмут 2087496 Сучасна проза 371721 Стань моїм першим Адалін Черно 1349121 Романтична еротика 400566 Залишся єдиним Адалін Черно 984480