Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

— хтось сидячи на мопедах, хтось обпершися об стіну — розмовляли про якусь історію кохання, яка погано закінчилась. Двоє незвично одягнених типів сиділи на східцях. Один із них лизнув цигарку, розклеїв її й спритно висипав тютюн собі на долоню. Витяг щось із кишені куртки. Озирнувся — ніхто не бачить…

Перед дверима стояв черевань з маленькою сережкою в лівому вусі й не пропускав усередину невелику групку. Бабі також стала в чергу. Поряд із нею стояли дві надміру нафарбовані дівчини в легких плащах. Їх супроводжували два типи у куртках з фальшивої верблюжої шкіри. Один із них в петельці мав позолочений значок у формі саксофона — абсурдний, як сама думка про те, що він уміє грати на цьому інструменті. Одного з них виказували легкі мокасини зі шкіряною торочкою. Іншого — довгі білі шкарпетки, які зухвало визирнули з-під штанів, коли він витягав з кишені цигарки. Ця «Мальборо» у зубах не врятує: їх однак не впустять.

Охоронець побачив Бабі й вказав на неї: «Ти».

Бабі пройшла повз дівчат із начісаним волоссям, одну показово пристойну пару та двох невдах, що приїхали звідкись здалека. Всі їй заздрили. Хтось почав скаржитися, щось бубоніти, але все це пошепки. Насправді вони хотіли довести щось своїм супутникам. Бабі усміхнулась охоронцеві й пройшла всередину. Він подумав, що вибрав правильно. Перевів знову очі на це збіговисько. Рішуче обличчя, насуплені брови, готовий покласти край будь-якій спробі протесту. Але у цьому не було потреби. Всі мовчки стояли в очікуванні, перезираючись, із кривими слабкими посмішками, які, однак, означали: «Ми нікому на фіґ не потрібні».

Два велетенські сабвуфери відлунювали угору, пробиваючи неймовірні баси. Перед барною стійкою хлопці та дівчата намагались докричатися одне до одного, сміючись. Один тип з кумедним обличчям в круглих окулярах сидів на краєчку високого стільця. Щасливо відповідав щось гарній білявій дівчині. Але якби він зрозумів, що саме вона йому говорила, то, ймовірно, забрався б кудись геть зі своїм дбайливо підібраним іміджем. Вона казала, що чекає на свого хлопця. Він, здавалось, не чув, а може, вдавав, що не чує. Дівчина стенула плечима й погодилась, щоб її пригостили джинтоніком. Він заплатив, на щось сподіваючись. Він прекрасно її розчув, але тішився ілюзією, що той її хлопець так і не прийде. Бабі обперлася об скло. Подивилась униз, на великий танцпол. Усі танцювали, як навіжені. По краю танцполу навіть найспокійніші відвідувачі піддавались шаленому ритму «хауса». Пошукала очима Палліну та інших. Не побачила їх. Відійшла ліворуч. «Вітрини» їй страшенно подобались. Входиш — і дивишся крізь скло на людей, що танцюють унизу, під тобою. Потім, якщо хочеш, спускаєшся до них, змішуєшся з веселим натовпом, тепер дивляться вже на тебе, на весь цей розмаїтий спектакль. Бабі знову глянула вниз, охопила поглядом увесь танцпол. Двоє хлопців танцювали один навпроти одного, як здичавілі. Деякі дівчата розмахували руками, ще одна весело підскакувала, жартуючи зі своєю подругою. На них були короткі еластичні топи у чорно-білих кольорах та лосини, затягнуті на талії і дещо закороткі. Довкола — голі пупи, збляклі й розтягнуті джинси, зав’язані хустками замість ременів.

Танцівниця на кубі, дівчина із заплющеними очима, «хлопець з порядної сім’ї», що прагне когось підчепити. Жлоб, що імітує Джона Траволту, в широкій сорочці та з обручем на голові. Спалахи світла, навіжені рухи, дим, що з шипінням приповзає здалеку й огортає всіх. Одна пара намагалась щось сказати одне одному. Можливо, він пропонував більш чуттєвий танець — із тих, які танцюють удома, під тихішу музику. Вона сміялась. Можливо, пристане на пропозицію. А може, там ішлося про щось геть інше. І жодного сліду Палліни, Полло, інших друзів, а головне — його, Степа. Раптом вони не прийшли? Та ні, не може бути. Палліна б її попередила.

Потім Бабі немовби щось відчула. Дивне. Вона дивилась у неправильному напрямку. І, ніби керована Божою рукою або ж лагідним поштовхом долі, обернулась. Побачила їх. Вони були там. У тій самій залі. Неподалік від неї. Сиділи в дальньому кутку «Вітрин», навпроти останнього скла. Там були всі. Полло, Палліна, отой з пов’язкою, інші хлопці з короткими стрижками та великими біцепсами в компанії тендітних та гарненьких дівчат. Там була Маддалена зі своєю кругловидою подругою. Степ теж був там. Пив пиво із прозорого келиха з яскравим лейблом і час від часу дивився вниз. Здавалось, він когось або щось шукає. Бабі тьохнуло серце. Він шукає… її? Можливо, Палліна йому сказала, що вона прийде. Знову глянула вниз. Танцпол розпливався за склом. Ні, Палліна не могла йому цього сказати. Знову повільно перевела очі на нього. Усміхнулась. Такий дужий, із цим брутальним виглядом, цим коротким підголеним ззаду волоссям, цією застібнутою курткою та оцією манерою сидіти, як спокійний господар. І все ж він здався їй маленьким. Щось у ньому було лагідним та добрим. Може, погляд? Степ обернувся до неї. Бабі перелякано відвернулась. Не бажаючи, щоб він її помітив, змішалась із натовпом і відійшла від скла. Пішла вглиб приміщення, де були сходи вниз, до танцполу. Витягнула з кишені комбінезона шкіряний гаманець. Її зупинив огрядний коротун. Вона дала йому десять тисяч лір, отримала жовтий квиток і пройшла. Тип повернувся до розмови з дівчиною у кашкеті набакир. Бабі швидко збігла сходами. Тут, унизу, музика була набагато гучнішою. За барною стійкою Бабі замовила собі «Белліні»48. Вона любила персики. З цього кутка подивилась нагору. Побачила їх. Степ стояв, спираючись на скло обома руками, і хитав головою в ритм музиці. Бабі усміхнулась. Звідти він не міг її бачити. Дивилась на нього. Старша за неї дівчина покликала її з-поза барної стійки. Її «Белліні» був готовий.

Віддала дівчині жовтий квиток. Та подала їй напій, і він зник так само швидко, як і з’явився. Бабі крадькома обійшла танцпол і опинилась просто під ними. Вона відчувала дивну ейфорію. «Белліні» давався взнаки. Музика підхопила її, вона підкорилась. Заплющила очі й потроху в танці перетнула весь танцпол. Крутила головою в такт. Щаслива і трішки хмільна серед незнайомих людей. Волосся розліталось. Залізла на вищий бортик танцполу. Зчепила руки й затанцювала, поводячи плечима, стискаючи губи, мрійлива. Потім розплющила очі й подивилась нагору. Їхні погляди зустрілись крізь скло. Степ пильно дивився на неї. На якусь мить не впізнав її. Палліна також її побачила. Степ обернувся до Палліни й щось її спитав. Там, унизу, Бабі не могла його почути, але легко вгадала сенс запитання. Палліна кивнула. Степ знову подивився вниз. Бабі усміхнулась йому,