Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

34

   Зрозумівши, що в Анжеліки й Алекса вже було вдосталь часу для того, щоб порозумітися одна з одною, Катька, порядком околовши, вирішила повернутися в номер. Зайшовши в кімнату, вона виявила Алекса й Анжеліку із заплаканими обличчями, які обіймали одне одного. Алекс так і сидів на колінах перед Анжелікою, опустивши голову їй на ноги.

-Так і знала! Пробачила його? Так? Що ти їй наплів старий балабол!? Анжеліко! Не можна зустрічатися з одруженим! Ти сама мені забороняла!" - пихтіла від злості, нічого не розуміючи, Катька.

 Анжеліка нарешті встала з крісла, обидва вони привели себе до належного вигляду і все розповіли Катьці. Очі в Катерини то звужувалися, то округлялися від почутого нею. Часом їй хотілося щось сказати їм, але до самого кінця розповіді, Катька так і просиділа з відкритим ротом.

-Господи боже! Кому розповіси, не повірять!" - все що змогла сказати Катерина, коли пара закінчила свою розповідь.

-Ну поїхали тоді по домівках! Нам час вибиратися з цього лігва і покинути цю кімнату страждань!" - віджартовувалася Катерина, яка вже повеселішала.

Усі мовчки погодилися і поспішно зібралися.

-Мамо! Я випадково пролила чай на телефон і його стало глючити. Тому Алекс не міг ці дні до мене додзвонитися! Маам, він забрав мене від Каті, я поїду до нього сьогодні, можна? Я завтра вже буду вдома! Ми завтра приїдемо! -повідомила дорогою додому Анжеліка своїй матері.

Голос у Анжеліки був щасливий і мати вже спокійно відпустила її до Алекса.

-Поїхали... Познайомлю тебе з моєю донькою! Цю ніч і всі наступні ночі тепер ти будеш зі мною. Більше я ні на секунду тебе від себе не відпущу!" - з помітним хвилюванням сказав їй Алекс.

Камінь з його душі впав і безслідно покотився в прірву, забираючи з собою всі таємниці у стосунках Анжеліки та Алекса. На душі в обох було легко і ясно, як у найсонячнішу літню погоду.

-Тепер я розумію, чому ти ніколи не водив мене до себе додому!" - відповіла йому Анжеліка і взяла його за руку.

У передпокій одразу ж вибігла кучерява, світловолоса Марія.

-Татусь! Татусь! - з розгону стрибнула на руки йому донька.-О! А це хто? Няня? Я не хочу няню! Я буду з тіткою! Все! Відправляй її! Пішли збирати нові пазли! - весело щебетала дівчинка.

-Марія! Схоже, що це не няня! - сестра Алекса вийшла з кухні і взяла за руку дівчинку.

-Марія - це Анжеліка, моя наречена!" - представив її своїй доньці Алекс.

-Ну нарешті ти нас із нею познайомив, дуже приємно, я, сестра Алекса - Наталі, доглядаю за його донькою. Алекс і моя мама Валерія Євгенівна дуже багато про тебе розповідали!" -доброзичливо сказала сестра Алекса і простягнула Анжеліці руку.

-Алекс, я поїду додому? Хлопчики сьогодні прихворіли, залишилися на тата, я не хотіла їх брати з собою до Марії!

Наталі попрощалася з Марією та Анжелікою і поїхала до себе додому.

 З першої ж хвилини Анжеліка і Марія знайшли спільну мову і дуже сподобалися одне одному. Задоволений що так все закінчилося, Алекс, весь вечір не зводив зі своїх дівчаток очей. Анжеліка поводилася так, ніби й не було тієї лавини переживань, які їй довелося пережити. Делікатно, найкрасивішим чином, непомітним хірургічним швом, Алекс дбайливо пришив назад крила своєму ангелу, на ім'я Анжеліка.

Вони з Марією сиділи на підлозі і захоплено складали картину з пазлів. Іноді Анжеліка переводила погляд на Алекса, в очах якого читалася величезна любов і турбота до її дочки й Анжеліки.

-Ну все! Дев'ята година!  Тобі пора спати, Маріє!" - Алекс підійшов до доньки, взяв її на руки й поніс у дитячу кімнату. Вони обидва вклали дівчинку спати. Марія швидко заснула солодким, безтурботним, дитячим сном.

- Ходімо, - взявши за руку Анжеліку, Алекс пошепки покликав її з дитячої.

Він відвів Анжеліку в спальню.

-Це наша спальня! Це тепер і твій дім Анжеліка! -Алекс притиснув її до себе і поцілував ніжно в шию.

-Алекс, мені поки що не можна! Попередила його Анжеліка.

З розумінням Алекс ніжно обійняв дівчину, загасив світло і вони міцно заснули до самого ранку.

Вранці Алекса розбудив запах смаженої яєчні з беконом, ванільних оладок і свіжозвареної кави. Анжеліка вже на всю крутилася на кухні, готуючи сніданок, а Марія сиділа за столом, малюючи в альбомі й очікуючи на смачні оладки.

-Доброго ранку, мої солодкі й улюблені дівчатка, - Алекс явно був щасливий як ніколи.

-Після сніданку ми всі разом їдемо до Маргарити Юріївни! Я буду просити твоєї руки Анжеліка! А потім у РАГС подавати заяву !- посвятив їх у плани Алекс.

-Хто така Маргарита Юріївна? - трохи перекручуючи ім'я запитала Марія.

-Це твоя майбутня бабуся, сонечко! - відповів їй Алекс.

-Ще одна? Ура! Ура! У мене тепер буде ще одна бабуся! І мамаааа!" - радісно лепетала дівчинка. Вона підбігла й обійняла Анжеліку.

         Чи треба говорити, що реакція Маргарити Юріївни була цілком адекватною на ситуацію, що склалася. Вона лише одного разу дорікнула Анжеліці:

-Я ж казала тобі, що з Алексом не все так гладко. Такий чоловік точно не може бути без минулого!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍