Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Мені негайно потрібне зміцнювальне, третій стимулятор та розгінник сили.

— Вирішив таки померти? — ласкаво поцікавилася дівчина і присіла біля божевільного пацієнта. — Тобі зараз потрібне снодійне та підживлення силою. Проти зміцнюючого я не заперечую.

— Мелана, не один я вмію влаштовувати засідки, — похмуро сказав Велівера. — Думаєш, навіщо якийсь дивак заявив, що ми пірати? Невже хтось розраховував, що нас почнуть вбивати, не розібравшись, і що в цьому місті знайдеться маг, здатний пробити наш захист? Мелана, вони хотіли нас затримати. Наздогнали нас, зраділи й поспішно вигадали «геніальний план». Мабуть, не розраховували, що цей товстун, завжди забуваю, як його звуть, знову посвариться з коханкою і сам припреться в порт робити сумнівний подвиг. А якби він не приперся, нам або довелося б його розшукувати по розважальних закладах, або чекати, поки він виповзе з обіймів своєї сіверянки, згадає про роботу і з'явиться в кабінеті. Ну, не стали б ми насправді знищувати ці кораблі. Це всі чудово розуміють, навіть цей ідіот, який злякався, що я пожалуюся імператору, і його позбавлять такої хлібної посади. Так що…

— Тож нас просто хотіли затримати, — сказала Мелана, зітхнувши. — Але вбити себе я тобі все одно не дозволю. Це не ланцюжок озер, це океан. Засідку тут зробити складніше, ми можемо просто змінити маршрут і…

— Тому вони її влаштують там, де ми зобов'язані побувати, не можемо ми цю гидоту везти до столиці, — сказав Велівера. — Тому мені потрібно якнайшвидше привести себе в порядок...

— Ні, — сказала Мелана. — Цей твій порядок потім у кращому разі обернеться кількома роками нескінченних хвороб, зниженням регенерації та ослабленням каналів сили. У найгіршому — аж до смерті. Так що…

— Мелано, ми повинні там побувати, навіть якщо там три засідки. Так що…

— А наскільки терміново ви там повинні побувати? — спитала Ліїн, що скромно стояла біля дверей. — Може, спочатку вилікуватися?

Велівера задумливо хмикнув.

— А справді, якщо засідка там уже є, то нехай тепер вони нас зачекають, — сказала Мелана. — Отже, Юміл, снодійне чи сам заснеш?

Капітан зітхнув і став на ноги.

— Гаразд, — сказав він. — Марк! — гаркнув так, що Ліїн навіть шарахнулася. Зате надто добрий маг тут же заглянув у каюту. — Марк, відправ птаха. Напиши, що ми затримаємось на чотири-п'ять днів...

— Юміл, — з натиском сказала Мелана.

— На довше не можна, — сказав капітан. — Пробій може закритися, грози скоро. Тож постарайся мене вилікувати до того часу.

— Хіба втрати мінімілізую, — похмуро сказала Мелана, але більше сперечатися не стала.

— Добре, — погодився капітан, який не дуже турбувався про свою долю. — Марк, заразом нехай пошукають у протоках засідку. Можливо зможуть позбавити нас цієї проблеми.

Маг кивнув головою.

А Ліїн зрозуміла, що знову нічого не розуміє. Тому, коли всі вийшли з каюти, залишивши там пацієнта і лікарку наодинці, Ліїн сперлася спиною на стіну поруч із дверима і почала чекати. Їй треба було поговорити з Меланою. Чомусь здавалося, що саме вона зможе все пояснити. Або бодай розкаже, скільки ще страшних імператорських таємниць зберігає душечка Юміл.

Навіщо їй це знати, Ліїн гадки не мала. Просто хотілося. Здавалося, що після цього вона зможе зрозуміти, ким є Змій насправді. Це спочатку він здавався простим і зрозумілим — звичайним самовпевненим і байдужим чоловіком, яких вона зустрічала чимало. А зараз став поступово перетворюватися на тиху і теплу на вигляд річку. В якій, насправді, сила-силенна глибоких темних і дуже холодних вир, швидка підводна течія, нерівне дно з великими каменями, цілими затопленими деревами-гігантами та іншими сюрпризами.