Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

мобільних номерів. Келлер раптом подумалося: а з Меґі Пайн міг вийти добрий агент ФБР.

Ескобар продовжувала:

— Він назвався Смітом, розплатився готівкою. Власник орендованого житла ніколи не спілкувався з ним особисто, він надіслав гроші з кур’єром, але сусід бачив його кілька разів. Але потім той будинок ретельно видраїли. Напевно, він ще ніколи не був таким чистим.

— Зазвичай прибиральні служби не так завзято ставляться до своєї роботи. Я можу прислати наших спеціалістів і…

— Ви, мабуть, мене не слухаєте. Увесь будинок ретельно вимили й вичистили. І не якась там прибиральна служба. Більше схоже на роботу слідчого експерта.

— Отже, працював професіонал, — підбила підсумок Келлер. — Знищили усі відбитки, як на місці злочину, протерли усі ручки й телефони.

— Схоже на те, — сказала Ескобар.

— Напевно, журналісти CCTV уже там? — Келлер наперед знала відповідь, але все одно запитала.

— Вибачте, агентко Келлер, але у нас тут не Манхеттен.

— Невже нічого немає, взагалі нічого, щоб ідентифікувати того типа? — І на це запитання Келлер знала відповідь наперед.

Ескобар помовчала, врешті відповіла:

— Мені здається, що Ґетьєрес щось знає. Він — продажна скотина.

— Це той самий коп, який ставив нам палки в колеса під час вивезення тіл? Той, що погрожував Метові Пайну?

— Так, він.

— Ви з ним говорили?

— Я спробувала, але він відмовився розмовляти зі мною.

Келлер замислилася. Вона не могла примусити поліцейського іншої країни до співпраці. До того ж краще за Карліту Ескобар ніхто б не зміг домовитися з тулумськими органами правопорядку. Навіть якщо для цього треба було лобом стіни пробивати.

— Я готова вислухати будь-яку вашу пропозицію, — відповіла Келлер.

Знову зависла мовчанка. Нарешті Ескобар промовила:

— Є один спосіб примусити Ґетьєреса розповісти нам усе, що він знає.

— Що ви маєте на увазі?

— Він нізащо не відповість на мої запитання. Він знає, що я повинна керуватися американською процедурою допиту…

Келлер намагалася збагнути, куди хилить Ескобар, але їй це не подобалося.

— Але я — друг сім’ї сенатора штату. А він має владу над мексиканською федеральною поліцією. Я впевнена, що він зможе наказати їм допитати Ґетьєреса.

Келлер мимоволі замислилася, чи Ескобар не була родичкою того самого Пабло, зв’язок із яким вона так палко заперечувала. Згадала бридкого поліцейського в сирій камері, де текло зі стелі.

Ескобар сказала:

— Звісно, я б ніколи сама не попросила їх про це. Та якби хтось натякнув сенаторові, що Ґетьєрес завдає неприємностей Державному департаменту США, він би взяв цю справу в свої руки…

Келлер потрібен був чоловік із заячою губою. Тепер він був пов’язаний зі зникненням Джоанни Ґрейс та смертю Пайнів. Але закон порушувати вона не збиралася.

— Перейдімо до плану Б, — запропонувала Келлер.

— Звісно, я навіть не думала пропонувати…

— Ви знайшли ще щось? — перебила її Келлер, щоб не примушувати її брехати.

— Так, іще одне, — відізвалася Ескобар, — бармен із клуб-бару, де працювала дівчина. Він сказав, що бачив дівчину з чоловіком, який відповідає опису. Тільки раз. Але він згадав, тому що Джоанна Ґрейс звернулася тоді до нього з дивним проханням.

Келлер знову нашорошила вуха:

— З яким саме?

— Вона дала бармену чотири тисячі песо, щоб подзвонив за вказаним мобільним номером, якщо хтось прийде до бару і почне розпитувати про одну американську дівчину.

— І він подзвонив?

— Так. Він сказав, що одного вечора приходив якийсь американець і розпитував про дівчину.

— Еван Пайн, — здогадалася Келлер.

— Так. Я показала бармену фото, і він упізнав.

Келлер обдумала почуте. Тип з рубцем від заячої губи найняв дівчину з бару, щоб зняти фальшиве відео Шарлот і заманити Евана Пайна до Тулума, ще й полегшив тому справу, вивівши його на конкретний бар-клуб. А потім заплатив бармену, щоб подзвонив йому, коли приїде Еван і почне розпитувати.

Тут попрацював професіонал.

— Дякую вам щиро за всю проведену роботу, — сказала Келлер.

— Прошу.

Затим Ескобар буденним тоном, від якого в Келлер похолола спина, додала:

— Я зв’яжуся з вами, коли ми знайдемо тіло дівчини.

Розділ 52. Меґі Пайн

Раніше

Меґі з батьком ішли пліч-о-пліч брудною стежиною, що вела до руїн мая на околицях Тулума. Спекотне полуденне сонце пекло їм у спину. Мама поспішала за Томмі, який щодуху біг попереду. Руїни Меґі розчарували. Забагато туристів. І не так багато руїн. Тут навіть вибудували «Старбакс», хай їм грець. Це чимось нагадало Меґі давній студентський кампус із рихляку. У центрі стояв високий храм, перед ним — просторий майдан, а по периметру — менші будівлі. Архітектурний комплекс розташовувався не в джунглях, як у фільмах про Індіану Джонса, які Мет дивився по сто разів, а на вершині скелі над берегом моря.

— Тату, ти ж розумієш, що тут щось не так. Занадто вже все просто. Ідентифікаційний номер привів нас до потрібного місця. І хіба не дивно, що бармен з «Молоко Бару» відразу згадав Шарлот серед усіх відвідувачів, що побували в них? І хоче, щоб ти повернувся туди сьогодні увечері, без нікого?

Батько махнув на неї рукою, щоб заспокоїлася. Знову поглянув на дружину й Томмі:

— Ми про це потім поговоримо.

Меґі розсердилася. З минулого вечора їм так і не випало часу, щоб поговорити. А ще їй не подобалося приховувати все від мами. Вона знову поглянула на батька, і в неї виникло неприємне відчуття: що б вона зараз не сказала, батька їй не зупинити. Нескінченне коло, з якого їй ніколи не вибратися: Еван Пайн знайшов черговий слід, докладає усіх зусиль, щоб докопатися до правди, розуміє, що він хибний, опускає руки, клянеться сам собі, що з цим покінчено, потім з’являється новий слід, і цикл повторюється. Як наркоман у пошуках дози. А тепер ось він затіяв оцю подорож, наражав себе на небезпеку і прямував у пастку. То це пастка? Чи чийсь невдалий жарт? Хтось намагався його шантажувати? Вона не знала.