Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

Розділ 17, в якому Оленя годують вечерею

      Олень трохи тремтів. Ні, під землею було тепло, а ще там світили сотні, тисячі, сотні тисяч маленьких свічок, які винайшов пан Томас Едісон. Тремтів хлопець від того, що його знову запхали під землю. Зважаючи на те, що його провідниками були Дракон та відьма, його становище було не дуже райдужним.

      Це приміщення під землею нагадувало великий кам’яний міст. Але замість неба над головою та краєвиду праворуч та ліворуч, було саме лише темне каміння. Здається, такі речі називають – тунелями.

       - Цей сховок є тунелем під землею, - похвалилася Єфа. – Це дракончики їх збудували ще за давніх часів, на всяк випадок.

      - Так. Ми їх підтримували у належному стані, майже весь час. – Додала Огняна. Перед спуском до схованки вона знову набула вигляду спокусливої рудо-золотавої білявки. Але тепер, коли він знав справжню сутність панни, Олень помітив, що зелені очі панни-Дракона мають вузькі зіниці, наче у кішки. А може, як у кізочки. – Час від часу, вчені знаходили такі тунелі і сушили собі голову: хто та коли їх зробив, - засміялася дзвінким сміхом Огняна.

       - А це, - відьма повернула за ріг (виявляється, у тунелі був ріг!),  там виявилося велике приміщення, схоже на вулицю у рідному поселені Оленя: там також стояли хатинки, але замість дахів їх прикривав дах тунелю. Навпроти цього поселення було інше. Фактично, два поселення – глухі кути утворювали прямий кут із головним тунелем. – Ми тут живемо. Вірніше, спимо та робимо всілякі процедури, на кшталт приймання душу.

      - До речі, тобі би душ прийняти не завадило, - відверто заявила Огняна Оленю. Хлопець закляк. Особисто він нічого такого за собою не помітив.

      - У Огняни, як і у всіх справжніх Драконів, дуже гострий нюх. – Втрутилася дівчина та подивилася на Дракона із докором. – Але думаю, тобі дійсно не завадить помитися. Зараз. Я знайду тобі свіжий одяг і відведу тебе…

      Двері у землі знову відчинилися, і на сходах з’явилося двійко чоловіків. Один був струнким дивним молодиком, із видовженим обличчям. Інший був темноволосим бороданем. Але Олень одразу зрозумів, що бородань дуже гарний.

       Огняна зойкнула та кинулася до вузьколицього. Єфа зойкнула та кинулася до бороданя. Олень насупився та пнув дрібний камінчик, що лежав на підлозі.

      Тим часом, бородань обійняв відьму, а Олень став шукати що б ще пнути.

      - Я теж радий тебе бачити. Але не треба аж так верещати, - сказав бородань Єфі. Тут у сусідньому “поселенні”, прямо навпроти того, де зараз стояв сумний і розгублений Олень, відчинилися дверцята, в яких з’явилася висока струнка білява пані. Вона була надзвичайно гарною, але на думку Оленя не такою гарною, як Єфа. Ще хлопцю здалося, що вони – родички.

      - Єфросиніє, чого ти так верещиш? О! – І білявка кинулася до бороданя. Тепер Олень став перед питанням: у цих часах чоловіки могли мати декілька жінок, чи бородань був родичем Єфи?

         Понад головами своїх дам, бородань подивився на Оленя та… розгубився.

        - Ти хто? – Запитав розгублений бородань приємним голосом. Але ми з вами не можемо звинувачувати бороданя через те, що він розгубився. Вигляд у Оленя дійсно був… дивним. Тонка брудна лляна сорочка-туніка, такі ж штанці, але ще брудніші,  поверх цього всього на юнакові був довгий темний картатий вовняний плащ, який був скріплений мідяною фібулою. На ногах взагалі не зрозуміло що… В деяких місцях плащ порвався. Незнайомець виглядав радше на опудало, яке хтось одягнув у одяг з історичних фільмів.

      - Я…, - розгубився Олень. Його також дивував одяг бороданя. Незнайомець був схожий на…. капусту. Ні, ноги у нього були у нормальних темних лляних штанях. А от торс…. На тулубі була лляна сорочка, поверх неї лляний жилет, потім лляний піджак і на додачу лляний жупан. Все це було якогось дивного кольору…

      - Ми його відкопали… - почала Єфа. Білявка нахмурила чоло. Олень не вважав себе боягузом, але щось у тому, як білявка подивилася на нього, було дуже небезпечне і зловісне.

      - Ти літала аж у Київ? Але доню, це ж небезпечно!

      - Я була із Огняною. А це - безпечніше ніж сидіти тут! – Відрізала Єфа і одразу ж стала схожа на тинейджера, який бореться за свої права.

        - Огняно!?

        - Але ж ти знаєш, як твоя донька вміє переконувати, - відповіла панна-Дракон. Олень остаточно переконався, що Єфа – відьма. Залишалося лише з’ясувати, чи бородань її батько, адже тепер стали помітні деякі родинні риси.

        - Дівчатка, - сказав бородань і не дуже ласкаво, але із допитливістю оглянув Оленя. – Дайте ми  з Ал…як тебе звати хлопче?

        - Олень, - пробурмотів Олень і відчув себе повним бовдуром. Бородань потер свого лоба, тоді вкусив свою нижню губу, і мовив:

        - Отже. Ми з Оленем змиємо з себе весь цей бруд у душі, а ви поки приготуйте стіл для вечері. – І доню, - настрій у Оленя значно покращився, - може й ти помиєшся. А то таке враження, що ти викопувала яму, а потім тебе жував Дракон.

       - Так, татку. Лише покажу Оленю куди йти, - відповіла Єфа. Вона нервово перезирнулася із Огняною. Але, ані дівчина,  ні панна-Дракон не хотіли розповідати про сьогоднішню пригоду. Звичайно, якби Огняну запитали, вона б відповіла – Дракони не брешуть. Але батькам Єфи вистачило здорового глузду не ставити питань, на які вони не хотіли б почути відповідь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍