Читати книгу - "Межа Фундації"

І як ви натрапили на неї? — запитав Тревіз. — У якомусь повідомленні? Книзі? Науковій статті? Якійсь стародавній пісні? Як? Ну!

Пелорат відхилився на спинку крісла й схрестив руки. Він поринув у глибокі роздуми й не рухався. Тревіз чекав, нічого не кажучи.

Нарешті Пелорат відповів:

— У приватному повідомленні. Але немає сенсу запитувати мене, від кого воно було, мій друже. Я не пам’ятаю.

Тревіз погладив свій пояс. Його руки стали липкі від поту, поки він далі витягував інформацію, мало не заштовхуючи слова в рота співрозмовнику.

— Від історика? Експерта з міфології? Якогось галактографа?

— Марно. Я не можу пов’язати це повідомлення з якимось ім’ям.

— Можливо, тому, що й не було ніякого імені.

— О ні. Таке навряд чи можливо.

— Чому? Ви відкинули б анонімне повідомлення?

— Гадаю, що ні.

— А отримували якісь?

— Одного разу, багато років по тому. Останнім часом я зажив трохи слави в наукових колах як збирач цих типів міфів та легенд, і деякі з моїх кореспондентів іноді люб’язно пересилали мені матеріали, отримані з ненаукових джерел. Іноді ці матеріали могли бути не прив’язані до когось конкретного.

— Так, але чи отримували ви колись анонімну інформацію напряму, а не від якогось кореспондента-науковця?

— Таке іноді траплялося, але дуже рідко.

— А ви можете бути впевнені, що не саме це й сталося з Геєю?

— Такі анонімні повідомлення надходили так рідко, що я б, мабуть, запам’ятав, якби це був саме той випадок. І все ж я не можу впевнено сказати, що ця інформація була не анонімного походження. Але це й не означає, що я справді отримав її з анонімного джерела.

— Розумію. Але є така ймовірність, правда?

Пелорат дуже неохоче відповів:

— Гадаю, що так. Але до чого це все?

— Я не закінчив, — жорстко сказав Тревіз. — Звідки ви отримали цю інформацію? Анонімну чи ні. З якого світу?

Пелорат знизав плечима.

— Та годі вам, я гадки не маю.

— Вона могла бути із Сейшелла?

— Я вам вже сказав, що не знаю.

— Припускаю, що ви таки отримали її із Сейшелла.

— Можете припускати все, що забажаєте, але це не означає, що це так.

— Справді? Коли Квінтесетц указав на тьмяну зірку в центрі П’яти Сестер, ви відразу зрозуміли, що це Гея. Пізніше ви сказали про це Квінтесетцу, визначивши її раніше за нього. Пам’ятаєте?

— Так, звичайно.

— Як це було можливо? Як ви відразу зрозуміли, що ця тьмяна зірка — Гея?

— Тому що в матеріалі, який був у мене про Гею, її рідко називали цією назвою. Там було багато різних евфемізмів. Один з них повторювався кілька разів: «малий Брат П’яти Сестер». Іншим евфемізмом був «Центр П’ятикутника», а іноді її називали «Нуль — П’ятикутник». Коли Квінтесетц звернув нашу увагу на П’ять Сестер та зірку в центрі, ці натяки не могли не спасти мені на думку.

— Ви ніколи не казали мені про них.

— Я не знав, що вони означають, і не думав, що важливо обговорювати це питання з вами, з… — Пелорат завагався.

— Неспеціалістом?

— Так.

— Сподіваюся, ви розумієте, що п’ятикутник П’яти Сестер — це дуже відносна форма.

— Що ви маєте на увазі?

Тревіз беззлісно засміявся.

— Сухопутний ви черв’як! Думаєте, що небо має власну об’єктивну форму? Що зорі до своїх місць цвяхами поприбивали? Цей п’ятикутник має таку форму, якщо дивитися на нього з поверхні світів тої планетної системи, до якої належить планета Сейшелл, і лише звідти. Якщо глянути на П’ять Сестер із планети, яка обертається навколо будь-якої іншої зірки, то це сузір’я матиме інший вигляд. По-перше, на нього дивитимуться під іншим кутом. По-друге, п’ять зірок п’ятикутника розташовані на різних відстанях від Сейшелла, і якщо дивитися на них під іншими кутами, то між ними можна взагалі не помітити зв’язку. Одна-дві зірки можуть опинитися в одній частині неба, інші — в іншій. Гляньте сюди…

Тревіз знову затемнив кімнату й нахилився над комп’ютером.

— Є вісімдесят шість населених планетних систем, які утворюють Сейшеллський Союз. Зафіксуймо Гею або те місце, де вона має бути, — із цими словами в центрі п’ятикутника П’яти Сестер з’явився червоний кружечок, — і посуньмо зображення так, ніби ми дивимося на нього з якогось іншого із цих вісімдесяти шести світів, навмання.

Небо зсунулося, і Пелорат заморгав. Червоний кружечок досі лежав у центрі екрана, але П’ять Сестер зникли. Навколо були яскраві зірки, але жодного акуратного п’ятикутника. Небо змінилося знову, і знову, і знову. Воно невпинно змінювалося. Червоний кружечок завжди лишався на місці, але маленький п’ятикутник з однаково яскравими зірками жодного разу не з’явився. Іноді з’являлося щось на кшталт спотвореного п’ятикутника з нерівномірно яскравими зірками, але нічого подібного до того прекрасного сузір’я, на яке вказав Квінтесетц.

— Достатньо? — запитав Тревіз. — Запевняю вас, що П’ять Сестер неможливо побачити в такому вигляді, як бачили їх ми, із жодного населеного світу, окрім тих, що належать до планетної системи Сейшелла.

— Цю сейшеллську картинку могли експортувати на інші планети, — відповів Пелорат. — За імперських часів було багато трентороцентричних прислів’їв, деякі з них навіть перетворилися на наші.

— Це із тим, що Сейшелл тримає існування Геї в такій таємниці, як ми зараз побачили? Та й чому цим мають цікавитися світи за межами Сейшеллського Союзу? Що їм до «малого Брата П’яти Сестер», якщо в їхньому небі немає нічого подібного?

— Мабуть, ви маєте рацію.

— Тоді невже ви не розумієте, що ваша первинна інформація мала надійти із самого Сейшелла? Не просто з якоїсь планети в Союзі, а саме із цієї планетної системи, до якої належить столичний світ.

Пелорат похитав головою.

— Ваші слова звучать правдоподібно, але я нічого такого не пригадую. Просто не пригадую.

— І все ж ви бачите в моєму аргументі певний сенс, чи не так?

— Так, бачу.

— Далі. Коли, на вашу думку, могла виникнути ця легенда?

— Будь-коли. Можу припустити, що вона виникла ще за імперської доби. Віє від неї якимсь відчуттям давнини…

— Помиляєтеся, Янове. П’ять Сестер розташовані достатньо близько до планети Сейшелл, і тому вони такі яскраві. Унаслідок цього чотири із цих зірок мають власний швидкий рух і жодна пара не є частиною сім’ї, тож вони рухаються в різних напрямках. Погляньте, що станеться, якщо я повільно прокручу мапу назад у часі.

Червоний кружечок, що позначав Гею, знову завмер на місці, але п’ятикутник повільно розпався, бо чотири зірки розійшлися в різних напрямках, а п’ята трохи зсунулася.

— Подивіться на це, Янове, — сказав Тревіз. — Ви б сказали, що це правильний п’ятикутник?

— Ні, він явно перекошений, — відповів Пелорат.

— А Гея в центрі?