Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Розділ 37

—Твої люди у надійному місці. Емрé – в іншому… теж надійному місці. Обирай, хто тобі дорожчий? Кого врятувати?

Вибір був складний лише на перший погляд. Шаруккін сподівається, що я оберу мешканців, як правителька цього міста. От тільки навіть йому не відомо, хто я та звідки. І що цей світ для мене – ілюзія, але вирішила, що для початку потрібно знати плани ворога. Треба виграти час, щоб зрозуміти, як виплутатись з цієї пастки.

—Шарк, не тягни. Як мені зробити вибір, коли я не знаю реальної ситуації? – Намагаюся говорити спокійно, щоб не видати внутрішнього хвилювання.

—Ананіє, моя дорога царице. Усі в храмі, очікують нашого з тобою приходу. Нас чекає шлюб, це частина нашої угоди. Ти ж не хочеш підвести мене та свій народ? – Багатозначне підморгування викликає лише огиду.

Наш діалог перетворюється на фарс. Усе дедалі більше дратує, особливо маніакальна одержимість цього чоловіка, який лякає вже не тільки фізично, а й емоційно. Напруга у тілі наростає, думки плавляться під тиском цього божевільного. Проте я не маю наміру знову перетворюватися на безвольну ляльку. Більше ніхто не сміє за мене вирішувати, хоча що я зараз можу протиставити? Треба знайти слабке місце в його плані.

—А що в угоді? Хто її склав? – Дивуюся цинічності Шаруккіна, який не гребує нічим.

—Угода про те, що ти погоджуєшся вийти за мене заміж і стати моєю царицею. Підпис і печатка справжні. Неґоян, твій помічник, засвідчив. – Його самовпевнений тон змушує мене здригнутися.

—А якщо я відмовлюся? Адже і такий варіант ти передбачив? – Намагаюсь втримати в голосі сталь.

—Тоді твій Емрé помре… А тобі все одно нічого не залишиться, як погодитися на шлюб, адже ти й справді на нього погодилася, Ананіє. У тебе був вибір, – його очі горять тріумфом.

Найгірше це те, що тоді єгипетський радник, Шаруккін, усе обставив таким чином, що якраз вибору у мене і не було. А тепер тим паче.

—Де Емрé? – Піднімаю голову і дивлюся прямо у вічі, намагаючись прочитати його думки.

—Ну нарешті, Ананіє. Я думав, що ти до ранку не наважишся запитати. Твій Емрé під пильним контролем.

—Чиїм контролем? Емрé твій родич і володар сильної магії. Тобі не до снаги його здолати. Та й навіщо тобі це? – Хочу зрозуміти, що він задумав.

 

—Ананіє, я теж так спочатку думав, – він обійшов мене та сів за мій стіл, показуючи рукою на стілець навпроти. — Спершу мені запала в душу гарненька цариця одного з невеличких фінікійських міст. Не скажу, що я дуже зацікавлений був у нашому шлюбі, хоча як жінка ти надзвичайно приваблива. Проте, невдовзі боги підкинули мені неймовірний дарунок, від якого не відмовилася б жодна людина. Завдяки моєму новоявленому братику Емрé я зможу стати найсильнішим магом у світі і отримати силу, якої немає в жодної людини.

—І як ти надумав його перемогти? – Ось тепер я відчуваю справжнє хвилювання. Я розумію, що якимось чином потрібно покликати на допомогу його брата Ешшара. Лише він зможе стримати нерозумного близнюка.

—Ходімо, люба. Покажу тобі Емрé і покажу, як я його здолаю завдяки тобі. – В його голосі чується дивна гордість.

Він хотів мене взяти під руку, проте я вирвалася. Інстинктивно відсахнулась від його дотику.

—Гей, кішечко, не смикайся. Я поки що до тебе навіть не торкався, – його очі блиснули небезпечним вогнем.

Ми рушили до старої скали, в підземеллі якої знаходилася в’язниця, хоча скоріш за все це було просто сховище надлишкової продукції. Камер тут було три, і вони іноді використовувалися як запобіжний захід при утриманні грабіжників чи піратів. Оскільки такі випадки траплялися вкрай рідко, то ці катакомби просто пустували.

Взявши смолоскип, він провів мене моторошним коридором і завів у останню камеру. Звідти тхнуло не надто приємно. Відкривши важкі, оббиті залізними пластинами двері, ми потрапили у прохолодне і трохи сире приміщення. До стін прикували ланцюгами Емрé. Схоже, він або спав, або був непритомний, адже його голова висіла вниз, наче бовтаючись на тілі. Видовище було дуже прикрим.

Як тільки я побачила коханого, одразу ж побігла до нього, щоб обійняти і заспокоїти. В кутку побачила відро з водою і кухоль. Взявши води, спершу скуштувала сама, потім обережно протягнула магу. Він пив з жадібністю і з кожним ковтком наче оживав.

—Коханий, з тобою буде все гаразд. Тримайся. Я не дозволю тебе скривдити, – шепочу, тримаючи його за руку. Треба придумати, як витягнути нас обох звідси.

За спиною почулися оплески.

—Які слова! Достойні самої цариці. Ананіє, і як ти це зробиш? Хто тобі тут допоможе? Мені аж цікаво. Може, залишити вас тут, голубки? – Його голос сповнений глузування. Я відчуваю, що Шаруккін чекає на мою реакцію. Що він хоче від мене?

Я повернулася, щоб виплюнути в обличчя цьому мерзотнику все, що думаю, але коханий випередив:

—Ані, тікай звідси. Про мене не думай. Йому потрібен я.

—Ні, любий. Я нікуди без тебе. Без тебе моє життя – порожнеча, - шепотіла йому на вухо, а мої руки судорожно підтримували знесилене тіло коханого, намагаючись обігріти його, передати хоч краплю власного тепла.

—Ну все, досить! Аж нудить від цього пафосу. Час закінчувати цю виставу. – Він хижо посміхнувся.

Шаруккін простягнув руку, і кайданки, що сковували руки й ноги Емрé, раптово розжарилися до червоного. Запах паленої плоті вдарив у ніс. Маг зціпив зуби до скрипу, намагаючись стримати крик, але врешті втратив свідомість, безвільно повиснувши на масивних ланцюгах. Я кусала губи до крові, щоб не закричати і не впасти до ніг цього чудовиська.

—Припини! Відпусти його, прошу! Скажи нарешті, чого ти хочеш від мене? – терпіти ці тортури було нестерпно.

—Спочатку я висмокчу з нього всю силу, а вже потім ми одружимося. Уяви, яка могутня буде наша дитина!

—Ні! Відпусти його зараз. Дай йому свободу, і я буду твоєю. Назавжди, - з відчаєм і приреченістю вимовила я, знову хапаючи глечик з водою і обережно поливаючи обпечені руки Емрé. Він застогнав і знову відкрив очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍