Читати книгу - "Olya_#1"

/мультяшна дівчинка в червоній сукні грізно потрясає здоровенним плодом арахісу з написом «Voskhod. Crunch»/

(18:51:04)

Max:

А знаєш, що б Я з тобою зробив??

/мультяшний хлопчик у сніжно-білому реглані та бриджах із написом British Technology хтиво оглядає дівчинку в червоній сукні/

(18:51:04)

Mahdu:

— Та досить шептатись!

(18:51:05)

22.

У згаданий центр розваг прибули більш ніж через годину — Махду захотілось пошугати над вечірнім містом. Хмарна пелена на той час уже повністю розсіялась, і роздуте липневе сонце потроху хилилось до мерехтливого громаддя хмарочосів…

Припаркувались віддалік — на відомчій стоянці Voskhod. Net, пройшли між сіреньких житлових блоків, тополиною алеєю в розтяжках інформаційних ліній. Розважальний центр був зовсім поруч — його велетенські різнобарвні куполи висились над рівними стоянками-дахами приземкуватих будівель Єльні. Наземна парковка, як і очікувалось, була переповнена, по ній і по доріжках із різнобарвними дороговказами снували юрби людей — було багато дітвори та підлітків. На «урожайному місці» зовсім неподалік від входу розташувався вуличний комік — невисока чорношкіра кучерява дівчина у великій футболці, принт на якій постійно мінявся, рекламуючи то товари SMatch, то розваги та програмне забезпечення Soft Dreams, то новітні імпланти General Biology… Коло дівчини зібрався вже чималий натовп, і люди все підходили — підійшли й вони.

Дівчина саме доказувала громовим голосом на всю площу якусь історію, і люд довкола котився покотом…

— … Десять баксів за один бургер — але ВЕЛИКИЙ. І в Burger Town.

Сміх.

— А в McDonalds за вісім і шістдесят центів, але маленький, так. Отакий-от…

Скажений сміх…

— Сім тридцять у Wendy's, і такий самий… Чого так?

Божевільний вибух сміху…

— В KFC взагалі за п’ять, але курячі крильця.

Сміх до виводки…

— В паніровці.

Скажений сміх…

— А не бургер.

Істерика…

— Shit! Що робити? Га? По вісім. Але в Burger Town. А у Wendy's по сім, і такий самий. Чи ні?

Якесь божевілля…

— А якщо в Wendy's такий самий за сім, то чого ж в WOS Burger такий самий, як і в Wendy's, але вже за вісім, га?..

Покотом, просто покотом…

— А в Big Kahuna узагалі за п’ятірку, але плестись два квартали, ну?

Якийсь суцільний вереск…

— Fucking shit! Куди ж іти? В Wendy's по сім, але менший… Чи не менший?

Божевілля якесь…

— Чи в PizzaCo по піцу? Ну?

Сміх, сміх, сміх…

— Треба йти, але куди?

Хвилі сміху…

— Більше йти нікуди. Бо виходить так — або в Burger Town, але там по вісім, або в KFC, по їхні факані крильця, так?

Цунамі сміху…

— Ну пішла… Не знаю куди, але пішла.

Лавини сміху оплески…

Дівчина зібралась, поправила футболку (там тепер красувалось яскраво-червоне кружальце з білими ієрогліфами — лого Okinawa Inc.) Забігала очима перед собою…

— Дякую за донатики, дякую, thank you very much… Хто ще? Тема, давайте тему…

Раптом Оля приклала до губ руки і голосно закричала:

— Skytek Corporation!!.

Натовп якось увесь стих, а дівчина ураз понурилась і злякано зиркнула на Олю. Мовчала з хвилю, а тоді жалібно протягла:

— Ну ви що… смерті моєї хочете? Що я вам такого зробила?

І натовп знову вибухнув безтурботним сміхом.

— Хуліганка… — крутнув головою Макс.

А Махду підбочилась і суворо сказала:

— Щигля.

— Ох… — зітхнула Оля.

— Давай-давай.

Оля присіла, і дівчинка дала їй легенького щиглика.

— Щоб знала! — всміхнулась Махду і знов стрибнула на скейт, шугнула над людськими головами, розлякуючи дронів у вигляді вертливих барвистих метеликів Soft Dreams Ltd.

Макс узяв Олю за руку і рушив слідом за малечею, обережно розштовхуючи натовп. Дівчина-комік знов кланялася і дякувала за донати — на її футболці тепер красувався світло-салатовий павучок у барвистому плетиві нейронних ланцюгів…

23.

Перед входом цвів цілий голографічний луг — барвисті метелики Soft Dreams Ltd. пурхали над ядуче-салатовими павукоподібними квіточками Skytek Arts. Махду Одразу ж потягла їх до павільйону зі стилізованою шестернею British Technology…

— Так… — підбочилась уже Оля, суворо зиркнувши на дівча.

Але та лиш благально склала ручки і проказала, кумедно імітуючи голос із рекламного ролика:

— Величезні. Людиноподібні. РОБОТИ!

Оля розгублено зиркнула на Макса.

Okinawa Talk (c)

CHATS: 1

CONTACTS: 2

Olya:

Ніколи не вірила, що це так уже безпечно…

(20:42:44)

Max:

Взагалі то… цілком.

Але якщо переймаєшся — я тобі підіграю /smile/

(20:42:44)

— Ну добре… — зітхнула вона і зиркнула на Махду. — Мамі ні слова!