Читати книгу - "Зона покриття"

Він став четвертим спринтером із тих, що трапилися на їхньому шляху в першу ніч на трасі-19. У світлі передніх фар він побачив їх на узбіччі. І помітив Алісу. Висунувши з вікна чорного «кадилака-ескалади» голову з темним волоссям, яке розвіював вітер, він закричав: «Гей, ти, хіпняцька сука, візьми у мене в рот!» Його пасажири улюлюкали й розмахували руками. Хтось викрикнув: «Так їй!» Клай почув у цьому крику повний екстаз, приправлений акцентом Південного Бостона.

— Гарно, — тільки й змогла прокоментувати Аліса.

— У деяких людей зовсім не... — почав Том, але не договорив фразу до кінця, бо в темряві попереду заверещали гальма і пролунав гучний удар, за яким донісся звук скла, що б'ється.

— Ну бля! — вигукнув Клай і кинувся бігти. Не встиг він пробігти й двадцяти ярдів, як його обігнала Аліса. — Обережно, вони можуть бути небезпечними! — прокричав він навздогін.

Аліса підняла вгору один з автоматичних пістолетів, щоб Клай міг його побачити, побігла далі й скоро була вже далеко попереду.

Том наздогнав Клая, який уже задихався від бігу. Джордан не відставав.

— Що... ми будемо... робити... якщо вони важко поранені? — спитав Том. — Викличемо... «швидку»?

— Не знаю, — відповів Клай, а сам згадав про те, як Аліса піднімала пістолет. Він знав.

11

Вони наздогнали її біля наступного повороту траси. Аліса стояла за «кадилаком», що лежав на боку з розгорнутими подушками безпеки. Причина аварії була очевидною без зайвих пояснень. «Кадилак» зробив сліпий поворот зі швидкістю приблизно шістдесят миль за годину і ледь не врізався у молочну цистерну, яка стояла на дорозі. Водій, хай яким скаженим він був, все ж зумів уникнути зіткнення. Тепер він, наче очманілий, кружляв довкола пом'ятого позадорожника, відкидаючи волосся, яке лізло йому в очі. З носа й рани на лобі юшила кров. Клай підійшов до машини, наступив на скло, яке хруснуло під кросівками, й зазирнув усередину. «Кадилак» був порожнім. Посвітивши ліхтариком, він помітив кров лише на кермі. Пасажири спромоглися вилізти з розбитої машини, і всі, крім одного, розбіглися з місця аварії (мабуть, чисто інстинктивно). З водієм залишився тільки один: миршавий хлопчина, який не так давно вийшов із підліткового віку, з обличчям, поцяткованим глибокими шрамами від вугрів, випнутими зубами і довгим брудним рудим волоссям. Своїм базіканням, що не припинялося ні на секунду, він нагадав Клаю маленького песика, який обожнював здоровенного бульдога Спайка в мультфільмах «Ворнер бразерс».

— Усе гаґазд, Каноніґе? — спитав він. Клай подумав, що це, мабуть, так на Півдні вимовляють «Канонір». — Бля, з тебе кров ллє, як із засранця. Сука, я думав, нам тоґба. — А тоді до Клая: — Чого вилупився?

— Стули писок, — сказав Клай, але, зважаючи на обставини, доброзичливо. Рудий показав на Клая і повернувся до свого пораненого друга. — Це один з них, Каноніґ! Це та банда!

— Заткни горлянку, Гарольде, — зовсім не доброзичливо, крізь зуби процідив Канонір. І подивився на Клая, Тома, Алісу й Джордана.

— Дозвольте мені зробити щось із вашою раною на лобі, — сказала Аліса. Вона вклала пістолет у кобуру і тепер шукала щось у своєму наплічнику. — У мене є пластир і марлеві пов'язки. А ще перекис водню. Трохи щипатиме, але нехай краще щипає, ніж інфекцію занести, правда ж?

— Зважаючи на те, як обізвав тебе цей молодий чоловік, коли проїжджав повз нас, ти ліпша християнка, ніж я у свої кращі роки, — сказав Том і, взявши сера Швидкого за ремінь, дивився на Каноніра та Гарольда.

Каноніру було років двадцять п'ять. Довге чорне волосся, як у рок-вокаліста, злиплося від крові. Він подивився на молочну цистерну, потім на «кадилак», тоді на Алісу, яка тримала в одній руці марлеву пов'язку, а в другій — пляшечку перекису.

— Томмі, Фріто і той чувак, який завше колупав у носі, вони звалили, — випалило рудоволосе чудо, випинаючи груди. — А я лишився, Каноніґе! Бля, чувак, з тебе кров хлище, як із свині.

Аліса змочила перекисом тампон і зробила крок у напрямку Каноніра. Він одразу ж відступив назад.

— Іди геть. Ти сволота.

— Це вони! — закричав рудий. — Із снів! Що я тобі казав?

— Не підходь, — виплюнув Канонір. — Сука. Усі ви суки.

Зненацька Клая охопило бажання застрелити його, і це його не здивувало. Канонір виглядав і поводився як небезпечний пес, загнаний у глухий кут: з оскаленими зубами і готовий вкусити, а хіба не так вчиняють з такими собаками, якщо немає іншого виходу? Хіба їх не стріляють? Але у них, звісно, вибір був, і якщо Алісі хотілося гратися в добру самаритянку з виродком, який назвав її хіпняцькою сучкою, то Клай вирішив, що втримається від страти. Але було щось, що він мусив з'ясувати, перш ніж відпустити цих чарівних молодих людей на чотири вітри.

— Ці сни, — мовив він. — Коли ви їх бачите, то у вас там є... не знаю... якийсь духовний наставник абощо? Скажімо, хлопець у червоному «кенгуру»?

Канонір знизав плечима. Відірвав шмат від сорочки і обтер ним кров з обличчя. Зараз він потроху приходив до тями і, схоже, краще розумів, що сталося.

— Гарвард, еге ж. Правда, Гарольде?

Рудоголовий малий кивнув.

— Ага, Гарвард. Негр. Але це не сни. Якщо ти цього не знаєш, то якого хріна тобі казати. Це довбані передачі. Передачі, які показують нам у снах. Вам їх не показують, бо ви — сволота. Скажи, Каноніґе?

— Ви своє просцяли, — сказав Канонір задумливо і промокнув лоба. — Не чіпай мене.

— У нас буде своє місце, — сказав Гарольд. — Скажи, Каноніґе? У Мені, точно. Усі, кого не дістав Імпульс, ідуть туди, і там нас залишать у спокої. Будемо полювати, рибалити, жити, бля, з дарів землі. Так каже Гарвард.

— І ви йому вірите? — зачудовано спитала Аліса.

Канонір підніс палець, який трохи тремтів.

— Заткни пельку, сучка.

— Думаю, краще тобі заткнути свою, — застеріг його Джордан. — У нас є зброя.

— Навіть не думайте про те, щоб нас постріляти, — різко сказав Гарольд. — Як ви гадаєте, що з вами зробить Гарвард, якщо ви нас застрелите, ти, смердючий малий недоносок?

— Нічого, — сказав Клай.

— Ви не... — почав Канонір. Не встиг він промовити і слова, як Клай виступив уперед