Читати книгу - "Джерело"

Попри те що в тому процесі були періоди банкрутства й зупинки робіт, церква демонструє майже дарвінівську волю до життя, вперто перетривавши і смерть архітектора, і люту громадянську війну, і теракти каталонських анархістів, і навіть прокладення поблизу тунелю метро, що загрожувало порушити стійкість землі, на якій закладено фундамент.

Саграда Фамілія не здається за найстрашніших обставин, а продовжує рости.

Протягом останнього десятиліття фінансовий статус церкви помітно покращився: скарбницю поповнює продаж квитків понад чотирьом мільйонам відвідувачів на рік, які добряче платять за екскурсію ще не добудованим храмом. Нині, оголосивши заплановану дату завершення — 2026 рік, століття від смерті Ґауді, — Саграда Фамілія немовби отримала друге дихання, і її шпилі, поспішаючи, тягнуться до небес із оновленою надією.

Отець Жоакім Бенья — найстарший священик і настоятель Сагради Фамілії — був життєрадісним дідусем із круглими окулярами на повсякчас усміхненому круглому обличчі, котре вінчало мале сухеньке тіло, вкутане в сутану. Бенья мріяв дожити до завершення грандіозного храму.

Тільки от цієї ночі отець Бенья сидів у своєму кабінеті зовсім не усміхнений. Він затримався в церковних справах, але тепер прикипів до комп’ютера, стежачи за драмою, що розгорнулася в Більбао.

«Едмонда Кірша вбито».

Останні три місяці між Беньєю і Кіршем зав’язалася несподівана й зворушлива дружба. Загальновідомий атеїст, на превеликий подив настоятеля, підійшов до нього особисто й запропонував велику пожертву на майбутній храм. Сума була безпрецедентна і стала б у надзвичайній пригоді.

«Навіщо Кіршу жертвувати ці гроші? — гадав Бенья, підозрюючи, що тут щось не те. — Гра на публіку? Чи, може, він хоче якось вплинути на будівництво?»

У відповідь на пожертву футурист висловив отцеві лиш одне прохання.

Бенья вислухав його, вагаючись. «Що — і все?»

— Для мене особисто це дуже важливо, — мовив Кірш. — Я дуже сподіваюся, що ви виконаєте моє прохання.

Бенья був людиною довірливою, але тієї миті в нього виникло відчуття, що він танцює з дияволом. Настоятель зловив себе на тому, що намагається знайти в очах Кірша якийсь прихований мотив. І побачив. За маскою легковажної люб’язності в душі Кірша палав відчай, її стискала тяжка втома: запалі очі й худе тіло співрозмовника викликали в Беньї спогади про те, як він у свої семінарські часи працював у хоспісі.

«Едмонд Кірш дуже хворий».

Бенья замислився: може, цей чоловік помирає, і ця пожертва — це така собі спонтанна спроба помиритися з Богом, зневагу до якого він постійно демонстрував.

«Найбільш самовпевнена людина перед лицем смерті сповнюється страху».

Бенья подумав про першого християнського євангеліста — святого Йоана, який присвятив життя тому, щоб показувати тим, хто ще не увірував, славу Ісуса Христа. Якщо безвірник, такий як Кірш, хоче взяти участь у будівництві Божого храму, то відмовити було б жорстоко, не по-християнськи.

Крім того, професійний обов’язок Беньї — дбати про збирання коштів на будову, тож як він би міг сказати колегам, що відмовився прийняти величезний дарунок від Кірша лише через те, що не хотів брати гроші з рук декларованого атеїста?

Тож Бенья все-таки пристав на прохання Кірша, і чоловіки дружньо потисли один одному руки.

Це було три місяці тому.

А зараз Бенья дивився презентацію Кірша в музеї Ґуґґенхайма. Спочатку йому був неприємний антирелігійний тон футуролога, потім стало цікаво, про яке ж загадкове відкриття йдеться — а потім отець жахнувся, побачивши, як Едмонда Кірша застрелили. Після того Бенья просто не міг устати з-за комп’ютера: його затягло в калейдоскопічний вир новин, у спостереження за змаганням різних теорій змови.

Тепер Бенья переводив подих, тихо сидячи серед ґаудівського «лісу» на самоті. Тільки містичний гай ніяк не гамував його тривоги.

«Що відкрив Кірш? Хто хотів його смерті?»

Отець Бенья заплющив очі й спробував прояснити свої думки, але питання раз у раз поверталися.

«Звідки ми? Куди ми прямуємо?»

— Ми прийшли від Бога! — уголос промовив Бенья. — І до Бога підемо!

Слова пророкотали в його грудях так потужно, що йому здалося, ніби від них задвигтів увесь храм. Раптом вітраж на фасаді Страстей протнув яскравий промінь.

Вражений отець Бенья підвівся й пошкандибав до вікна. Уся церква гула, а промінь небесного світла спускався крізь кольорове скло. Вибігши з головного входу, Бенья відчув потужний порив вітру, який мало не збив його з ніг. Угорі ліворуч від нього з неба спускався великий гвинтокрил, і його прожектор рухався фасадом храму.

Бенья не повірив своїм очам: машина зависла над периметром будмайданчика в північно-західному кутку, сіла й вимкнула мотор.

Коли шум і вітер затихли, отець Бенья, стоячи в брамі, дивився, як з вертольота вийшли четверо, котрі поспішили до нього. Двох він упізнав моментально: одна була майбутньою королевою Іспанії, а другий — професор Роберт Ленґдон. За ними йшли двоє здорованів у піджаках із монограмою.

З усього було видно, що Ленґдон Амбру Відаль не викрадав. Американський професор ішов до входу, і сеньйорита Відаль, вочевидь, його супроводжувала зі своєї волі.

— Отче! — дружньо помахавши рукою, звернулася до нього жінка. — Будь ласка, вибачте, що ми так галасливо вторглися на територію святого місця. Нам просто зараз треба з вами поговорити. Це дуже важливо.

Бенья розтулив рота, щоб відповісти, але коли химерна група опинилася перед ним, спромігся тільки мовчки кивнути.

— Дуже перепрошуємо, отче, — приязно всміхнувся Роберт Ленґдон. — Я знаю, це, мабуть, видається дуже дивним. Ви знаєте, хто ми?

— Звичайно, — тільки й зміг відповісти отець Жоакім, — тільки я думав…

— То дезінформація, — запевнила його Амбра. — Усе гаразд, запевняю вас.

І тут два охоронці прибігли з зовнішніх постів: їх, звичайно, стривожив приліт незнайомців. Охоронці побачили Бенью і помчали до нього.

Одразу двоє чоловіків у піджаках із монограмою розвернулися до них, виставивши долоні в інтернаціональному жесті: «Стоп!»

Охоронці зупинилися й питально подивилися на Бенью.

— ¡Tot està bé! — крикнув Бенья. — Tornin al seu lloc[71].

Охоронці косо поглянули на химерних гостей, завагалися.

— Són els meus convidats, — уже твердіше промовив Бенья. — Confio en la seva discreció[72].

Вражені охоронці пройшли крізь турнікет і продовжили патрулювати периметр храму.

— Дуже дякуємо! — щиро мовила Амбра.

— Я отець Жоакім Бенья, — відрекомендувався він. — Прошу, розкажіть, у чому річ.

Роберт Ленґдон вийшов наперед і потиснув руку Беньї.

— Отче Жоакіме, ми шукаємо рідкісну книжку, яка належить ученому Едмонду Кіршу. — Ленґдон дістав елегантну картку і дав її настоятелю. — Тут написано, що храм позичив у нього цю книжку.

Ще під враженням драматичної появи несподіваних гостей, Бенья одразу впізнав картку. Таку саму Кірш вручив йому кілька тижнів тому.

Повне зібрання творів Вільяма Блейка.

За