Читати книгу - "Сезон гроз"

капелюхи зі стрічками. Всі були засмаглі, всі мали сережки у вухах.

Найманці. Легко було здогадатися. Екіпаж фрегату «Ахеронтія».

На троні на підвищенні сидів темноволосий і темноокий чоловік з сильно виступаючим носом. Він теж був засмаглим. Але сережки у вусі не носив.

Біля нього, на приставленому кріслі, сиділа Ільдіко Брекль, далі у білосніжній сукні і далі обвішана діамантами. Недавня королівська наречена і обраниця дивилася на темноволосого мужчину обожнюючим поглядом. Геральт ще задовго до цього зрозумів і розвиток подій, і їх причини, співставив факти і додав два до двох. Але тепер, в цю мить, навіть хтось доволі тупий міг би здогадатися, що Ільдіко Брекль і темноволосий мужчина знайомі між собою. Причому добре знайомі. І вже тривалий час.

— Королевич Віраксас, принц Кераку, ще хвилину тому спадкоємець трону і корони, — лунким баритоном оголосив велетень, де Сантіс. — А в цю мить — король Кераку, законний володар країни.

Першим зігнувся в поклоні, а потім став на одне коліно мажордом. Після нього почесті віддав герольд. Їх приклад наслідували сенешалі, низько схиливши голови. Останнім схилився Феррант де Леттенгоф.

— Ваша Королівська Величність.

— Тимчасово достатньо «Ваша Милість», — поправив Віраксас. — На повний титул я матиму право після коронації. З якою, зрештою, не зволікатимемо. Чим швидше, тим краще. Правда, пане мажордоме?

Було дуже тихо. Чутно було, як одному з придворних бурчить в животі.

— Моєї святої пам’яті батько мертвий, — промовив Віраксас. — Відійшов до своїх славних предків. Обидва мої брати звинувачені в державній зраді, що мене ніскільки не дивує. Процес відбудеться згідно з волею покійного короля, обох братів визнають винними і, за вироком суду, вони назавжди покинуть Керак. На борту корабля «Ахеронтія», найнятому мною… і моїми могутніми покровителями й протекторами. Наскільки мені відомо, покійний король не залишив ні законного заповіту, ні офіційного розпорядження щодо наступництва престолу. Я б вшанував королівську волю, якби такі розпорядження були. Але їх немає. Отож, я є законним спадкоємцем корони. Чи хтось з присутніх хотів би це заперечити?

Ніхто з присутніх не хотів. Всі присутні були у достатній мірі обдаровані як здоровим глуздом, так інстинктом самозбереження.

— Отож прошу розпочати приготування до коронації, нехай ними займуться ті, до чиїх обов’язків це належить. Коронація буде проходити одночасно зі шлюбом. Я вирішив воскресити споконвічний звичай королів Кераку, закон, освячений століттями. Згідно з цим законом, якщо наречений помер перед шлюбом, з нареченою одружується найближчий нежонатий родич.

Як видно було з сяючого обличчя Ільдіко Брекль, вона готова була виконати вимоги споконвічного звичаю хоч би й негайно і не сходячи з місця. Інші зібрані мовчали, мабуть, намагаючись нагадати, хто, коли і з якої оказії встановив цей звичай. І як він міг бути встановлений споконвіку, якщо королівство Кераку не існувало й століття. Однак зморщені від розумових зусиль лоби придворних швидко розгладилися. Всі як один зробили належний висновок. Що, хоча ще не було коронації і хоча він ще тільки Його Милість, Віраксас практично вже король, а король завжди має рацію.

— Зникай звідси, відьми́не, — шепнув Феррант де Леттенгоф, вкладаючи до рук Геральта його меч. — Забирай Юліана. Зникайте обидва. Ви нічого не бачили, нічого не чули. Хай ніхто вас з цим не пов’язує.

— Я здогадуюся, — Віраксас змірив зібраних придворних поглядом, — і можу зрозуміти, що для багатьох з тут присутніх ситуація може видатися приголомшливою. Що для декого зміни відбуваються надто несподівано й раптово, а події проходять надто швидко. Не можу теж виключити, що для декого з тут присутніх стан речей є неприємним і неприйнятним. Полковник де Сантіс відразу ж перейшов на бік справедливості й склав мені присягу на вірність. Я чекаю того ж від решти тут зібраних.

— Почнемо, — кивнув, — від вірного слуги мого святої пам’яті батька. А також виконавця наказів мого брата, який вчинив замах на батькове життя. Почнемо від королівського інстигатора, пана Ферранта де Леттенгофа.

Інстигатор схилився в поклоні.

— Слідство тебе не обмине, — попередив Віраксас. — І виявить, яку роль ти зіграв у змові принців. Змова завершилася фіаско, отже, змовники виявилися нездарами. Я б міг вибачити помилку, але не нездарність. Не в інстигатора, охоронця закону. Але це пізніше, почнемо від базисних справ. Підійди ближче, Ферранте. Ми хочемо, щоб ти показав і довів, кому служиш. Хочемо, щоб ти склав нам належні почесті. Щоб ти укляк біля підніжжя трону. І поцілував нашу королівську руку.

Інстигатор слухняно рушив у напрямку підвищення.

— Зникай звідси, — встиг ще шепнути. — Зникай звідси, відьми́не.

* * *

Розваги в садах йшли повним ходом.

Літта Нейд відразу ж запримітила кров на манжеті сорочки Геральта. Мозаїк теж помітила, на відміну від Літти, зблідла.

Горицвіт вхопив з таці пажа, що проходив мимо, два келихи, одним духом випив перший, тоді другий. Вхопив два наступні, запропонував дамам. Вони відмовилися. Горицвіт випив один, другий, повагавшись, вручив Геральтові. Корал, мружачи очі, не зводила погляду з відьми́на, помітно напружена.

— Що трапилося?

— Зараз дізнаєшся.

Дзвін на кампанілі почав бити. Бив так зловісно, так похоронно і так жалібно, що всі бенкетуючі гості затихли.

На підвищення, схоже на ешафот, піднялися мажордом і герольд.

— Переповнений жалем і скорботою, — промовив посеред тиші мажордом, — мушу сумну вістку сповістити панству. Король Белогун Перший, наш улюблений, добрий і ласкавий владар, вражений немилосердною рукою долі, помер раптово і цей світ покинув. Але королі Кераку не вмирають! Король помер, нехай живе король! Нехай живе Його Королівська Величність король Віраксас! Первородний син покійного короля, законний спадкоємець трону і корони! Король Віраксас Перший. Тричі нехай живе! Нехай живе! Нехай живе! Многая літа!

Хор підлабузників, вазелінщиків і дуполизів підхопив крик. Мажордом втихомирив їх жестом.

— Король Віраксас у жалобі, а з ним і весь двір. Бенкет відміняється, просимо гостей покинути територію палацу. Невдовзі король планує власний шлюб, тоді бенкет буде повторено. Щоб їжа не пропала, король наказав перенести її до міста і виставити на ринку. Їжею буде обдароване також населення Пальміри. Для Кераку настає час щастя й добробуту.

— Що ж, — заявила Корал, поправляючи волосся. — Є чимало правди в народній мудрості, що смерть молодого може внести неабияке замішання у весільні урочистості. Белогун мав свої вади, але й найгіршим теж не був, хай спочиває в мирі, а земля хай буде йому пухом. Ходімо звідси. Зрештою, і так почало