Читати книгу - "Печера"

ті з акторів, яких було викликано на сьогодні, тупцювали за лаштунками, щулились од крижаного Раманового тону й чекали.

— Ліцо, зберися. З початку.

Усе повторилося знову; епізоду, вчора вже, в принципі, вивіреного, сьогодні наче й не було. За лаштунками перешіптувалися; Раманові, якого з раннього ранку накрутили падлюки-інспектори, урвався терпець:

— Ти знущаєшся? Збиткуєшся, Ліцо? Треба було зразу попередити, що в тебе критичні дні циклу, і нічого приносити на репетицію свої…

Він додав кілька фізіологічних подробиць. Ліца, як сліпа, злізла зі сцени й побрела в глибину залу, забувши, що двері зачинено, а посмикавши ручку, беззвучно опустилась на підлогу.

Навіть безтурботний Алеріш стривожився. Раман гидким голосом скомандував перерву і, ні на кого не дивлячись, пішов до себе. Через хвилину до нього в кабінет пошкрябались — розвідка поспішила донести обставини вчорашньої події.

Лють Раманова була холодна й страшна. Він наперед знав, що зробить те, чого робити не слід. І знову ж таки знав, що не відступить.

Перелякана секретарка подзвонила Клорі — її відкликали з відпустки, їй було запропоновано з’явитися особисто до головрежа, і негайно. Імовірно, Клора відчула, що пахне смаленим, тому з’явилася смиренна, бліда, майже без косметики і в дуже красивій, романтичного крою сукні.

Раман нічого не пояснював. Клора вислухала наказ про своє звільнення, Раман підписав його в її присутності й одразу віддав секретарці. І велів Клорі спуститися в бухгалтерію, де її чекає розрахунок.

Блондинка не повірила.

Ніхто не повірив; звістка мов пожежа ширилася театром, на лаві під Рамановими вікнами зібралася мовчазна, огорнута тютюновим димом юрба.

Раман і сам до кінця не вірив, що робить це власними руками. Клора була ЙОГО актрисою, він сам її виростив і виховав, Клора потрібна була театрові, одна з тих, на кому тримався репертуар; її звільнення залишало по собі діру, яку доведеться заклеювати й замазувати, але Раман знав, що не відступиться.

Якби Ліца була мстива — що ж, це був би її день і видовище саме для неї. Клора Кобець голосила на очах у всіх, і навіть падлюки-інспектори прийшли подивитись на цю мальовничу картину; пане Кович, а як у вас у театрі з моральним кліматом?..

Клора ридала. І, обливаючись слізьми, обіцяла Раманові незабаром накласти на себе руки.

Ще одна, подумав він майже весело. Ото вже панам інспекторам була б пожива для роздумів…

Але він знав, що Клора не з тих, хто виконує подібні погрози. Клора подасться, наприклад, у Театр комедії і звідти нищечком ненавидітиме Ковича, й робитиме свою маленьку кар’єру, і гордо нестиме прапор несправедливо гнаного таланту…

Він велів помрежеві оголосити кінець перерви й зібрати на репетицію всіх, кого було викликано зранку. Ліцу привели за руку — бліда, з мокрими очима, вона не знаходила собі місця.

Раман оголосив прогін епізоду — й несхитно дотяг його до кінця, крізь пальці дивлячись на виконавицю головної ролі, яка дійшла до того, що Забувала на сцені текст.

Газета трапилась йому на очі цілком випадково. Він уже два тижні не читав газет — вміст поштової скриньки стосиком лежав у передпокої, під дзеркалом, і стосик цей щодень підростав. Тепер йому треба було загорнути копченого осетра — він вивудив зсередини широкий розворот «Вечірньої», заніс у кухню і, уже гепнувши осетрове тіло в центр аркуша, наткнувся очима на крихітний сором’язливий допис.

«Учора пізно ввечері стався прикрий інцидент біля будинку пана державного службовця Тритана Тодіна. Маніакально збуджені, позбавлені мотивації особи напали на перехожих, серед яких були пан Тодін та його дружина. Психічно хворих затримано, потерпілих доставлено в лікарню, ведеться слідство. Охоронна глава обіцяє вжити всіх необхідних заходів, щоб позбавити співгромадян такого роду сплесків маніакальної активності…»

Потерпілих доставлено в лікарню.

Раман механічно витер об край газети жирні пахучі пальці. Постояв, безтямно дивлячись у текст, пішов до телефону, потім схаменувся й повернувся, щоб помити руки з милом. Він терпіти не міг рибного запаху, відділеного від власне риби.

Двох його приятелів-журналістів не було вдома. Третій — той самий, що носив на краватці скляне сонечко, — відреагував на диво байдуже:

— Га? Та була якась гиденька заварушка… Це щось медичне, я такого не люблю, знаєш, неапетитно, кров… Так, кров була… А до чого тут твоя Німробець? У нас через неї й так були неприємності, причепилися з Охоронної, подавайте, мовляв, докази, пред’являйте потерпілу, а яка потерпіла, якщо вона мовчить?! Рамане, ти хороша людина, але не було в тій заварушці Німробець і близько, там самі мужики… Га? «І його дружина»? Дружина Тодіна?! Німробець? Ну-у… Тоді взагалі виходить, що ти нас підставив, га?..

Розпрощалися прохолодно. Раман поклав слухавку, пройшовся по кімнаті туди-сюди, потім пішов у передпокій і витяг з кишені піджака складений учетверо папірець з телефоном. Тільки телефон — ні імені, ні адреси.

Чесно кажучи, він не думав, що доведеться цим телефоном скористатися.

Гудок. Ще гудок. Якщо підійде Тодін, вирішив про себе Раман, якщо він підійде — кину слухавку.

* * *

Уночі він знову був у Печері і знову вдало. Пам’ятав гонитву, пам’ятав, як мчать назустріч кам’яні брили, пам’ятав білі спалахи в очах — і більше нічого не пригадувалось. Раман брився, з огидою дивлячись на жовтувате несимпатичне обличчя в дзеркалі, сааг чортів, знову когось загриз, знову…

Репетицію було призначено на десяту. Повноцінну репетицію, з викликом цехів, з музикою; не довіряючи сторонньому композиторові, Раман сам, власноручно назбирав стародавніх мелодій в оркестровому виконанні і вже приблизно знав, який вигляд матиме фонограма.

Алеріш, безпосередній, мов дитя, бурхливо радів, що його обслуговує так багато людей. Нарікали гримери — побачивши на сцені результат їхньої роботи, Раман грубо велів негайно вмити акторів. Половина виконавців була молодша за своїх персонажів, потрібен був віковий грим, але Раман занадто бурхливо реагував на намальовані зморшки, і гримери не могли зрозуміти, чого від них хочуть.

Уся ця суєта — світло, проба гриму, проба костюмів — мала на меті сховати від сторонніх очей повну спустошеність головної виконавиці, яка то впадала на сцені у фальшиву істерику, то взагалі не знала, де себе подіти, розуміла, що завалює роль, і приречено торохкотіла текст, уникаючи дивитися в бік режисерського пульта. А коли Раман піднявся на сцену, щоб наочно показати Алерішеві складний перехід, Ліца просто відсахнулася від нього, і в її погляді промайнув такий жах, що Раман скреготнув зубами.

Чорт. Якби Клору можна було звільнити ще раз — він би це зробив. Він би щовівторка брав її на роботу, щоб по п’ятницях виганяти